Матюхін, Валерій Олександрович


Матюхін, Валерій Олександрович

Матю́хін, Валерій Олекса́ндрович (12.03.1949, м. Харків, Україна) — диригент, піаніст, музично-громадський діяч, народний артист України (з 2004).

Матюхін, Валерій Олександрович

Рік народження 1949
Місце народження Харків, Україна
Alma mater Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Київ, Україна
Місце діяльності Київська камерата, Київ, Україна
Напрями діяльності музичне мистецтво, педагогіка


Відзнаки

Ордени Орден Дружби Російської Федерації (2008)
Премії Премія комсомолу України імені М. Островського (1986)
Мистецькі нагороди Приз Спілки композиторів Латвії за пропаганду латиської музики (1984)


Життєпис

Народився в родині військового, учасника Другої світової війни. У 1964–1967 навчався в Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. М. В. Лисенка, у 1967–1973 — на фортепіанному факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України ім. П. Чайковського), у 1967–1968 у класі В. Топіліна, у 1968–1973 — у класі О. Холодної.

По закінченні консерваторії у 1973–1975 працював концертмейстером на кафедрі хореографії в Київському інституті культури (тепер Київський національний університет культури і мистецтв). У 1975–1980 — піаніст-клавесиніст Київського камерного оркестру. Виконував, зокрема, партію фортепіано під час прем’єри в Україні авангардного вокально-інструментального циклу «Місячний П’єро» для флейти, кларнета, скрипки, альта, віолончелі, фортепіано та голосу авангардиста, фундатора нововіденської школи А. Шенберґа і партії фортепіано, клавесину та челести під час світової прем’єри авангардного твору «Медитації» для віолончелі та оркестр українського композитора В. Сильвестрова (обидві — 1976, диригент І. Блажков).

У 1977 заснував при Спілці композиторів України Ансамбль камерної музики (нині Національний ансамбль солістів «Київська камерата») з метою пропаганди музики українських композиторів та композиторів республік колишнього СРСР. Відтоді він незмінний керівник колективу (з 2000 — генеральний директор — художній керівник та головний диригент). У 1980–1991 водночас працював солістом-піаністом в Київській державній філармонії. «Київська камерата» на чолі з Матюхіним постійно бере участь у міжнародних фестивалях («Київ-Музик-Фест», «Музичні прем’єри сезону», «Форум музики молодих», «Літні музичні вечори» та ін.), здійснює гастрольну діяльність, виступаючи з концертними програмами в Україні та за кордоном (в Австрії, Вірменії, Грузії, Італії, Китаї, Латвії, Лівані, Німеччині, Росії, США, Франції, Хорватії, Чехії тощо).

Творчість

Матюхін — перший виконавець (як піаніст та диригент) багатьох творів сучасних українських композиторів, він пропагує українську музику у всій різноманітності її стилів, жанрів і напрямків у поєднанні зі зразками зарубіжної музичної спадщини. Зокрема, Матюхін як соліст-піаніст став першим виконавцем в Україні «Постлюдії» (1984) та «Метамузики» (1995) В. Сильвестрова. Під його керівництвом «Київською камера тою» було виконано твори Б. Лятошинського, І. Шамо, Є. Станковича, М. Скорика, Л. Грабовського, І. Карабиця, О. Ківи, О. Ківи, В. Губаренка, В. Губаренка,В. Губаренка, Ю. Гомельської, К. Цепколенко, Ю. Ланюка, В. Теличка, Д. Задора, І. Мартона, Ю. Шевченка, О. Левковича, В. Камінського, А. Загайкевич та ін.

Матюхіним здійснено багато записів у фонд Українського радіо, зокрема, «Соната для фортепіано» Є. Станковича (1982), «Дві сонати для фортепіано» О. Ківи (1982); в дуеті зі скрипалем А. Вінокуровим записані «Соната-piccolo» для скрипки та фортепіано Є. Станковича (1985), «Сонатина для скрипки та фортепіано» Я. Верещагіна (1987), Камерний концерт № 2 для скрипки, фортепіано та струнних В. Загорцева (диригент — Ф. Глущенко, 1984); разом з віолончелісткою Ю. Пантелят — Сонату для віолончелі та фортепіано В. Сильвестрова (1988). Разом зі скрипалькою Б. Півненко записав диск «Мелодії миттєвостей» (2008) з сьома циклами п’єc для скрипки та фортепіано. Як диригент здійснив чимало фондових записів сучасних українських композиторів разом з «Київською камератою», а також записав аудіодиски. В. Матюхін — не тільки перший виконавець величезного пласта української музики, а й ініціатор створення великої кількості камерних творів, більшість з яких стали високими зразками української музичної культури. Протягом багатьох років творчої діяльності В. Матюхін приділяє увагу роботі з творчою молоддю, композиторами і виконавцями-початківцями. Саме завдяки співпраці з диригентом та його колективом сталі відомі в Україні та за її межами імена солістів «Київської камерати» заслужених артистів України Б. Півненко (скрипка), Б. Стельмашенко (флейта), Д. Таванця (фортепіано), лауреатів премії імені Л. Ревуцького Б. Галасюка (гобой), М. Скрипи (скрипка), К. Супрун (альт), Н. Стеця (контрабас), лауреата премії імені Л. Ревуцького та премії імені Б. Лятошинського З. Алмаші (віолончель). У доробку В. Матюхіна — праці як музичного редактора і упорядника. У 1977 під редакцією В. Матюхіна видавництвом «Музична Україна» видані «Сонати для фортепіано» Ф. Шуберта (всі, що були завершені автором). В. Матюхін реконструював (переклав з авторського старовинного рукопису на сучасну нотацію) партитури «Двох мотетів» українського класика Д. Бортнянського («Ave Maria» та «Salve Regina») та партитуру опери «Алкід» (1985 опублікована видавництвом «Музична Україна»). Був упорядником і музичним редактором кількох збірників фортепіанної та камерної музики композиторів 20 ст., до яких увійшли твори Ч. Айвза, Ф. Бузоні, Е. Вареза, А. Караманова, Комітаса, М. Рославця, Є. Станковича, В. Сильвестрова, К. Шимановського та ін.

Нагороди

Нагороджений: призом Спілки композиторів Латвії за пропаганду латиської музики (1984), премією комсомолу України імені М. Островського (1986), орденом Дружби Російської Федерації (2008). Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2006).

Література

  1. Конькова Г. Творча молодь: з довірою. Шляхи становлення // Культура і життя. 1986. 20 липня.
  2. Зосім О. «Київська камерата»: вчора, сьогодні, завтра…» // Музика. 1997. № 4.

Лунина А. Валерий Матюхин: «Музыка – такое искусство, где ты выходишь и выступаешь нагим» // День. 2001. № 230. 14 декабря.

  1. Луніна А. Роздуми музиканта // Музика. 2006. № 1.
  2. Зіневич А. Perpetuum Mobile вітчизняної музики // Дзеркало тижня. 2006. № 5. 11 лютого.
  3. Луніна А. Духовне сходження // Українська музична газета. 2008. № 2. Квітень-червень. 
  4. Лунина А. Валерий Матюхин: Я не имею права опускать руки // Известия в Украине. 2009. 13 марта.
  5. Луніна А. Валерий Матюхин: «Камерата» переиграла много украинской музыки, но это достояние только узкого круга слушателей // День. 2009. № 66. 16 апреля.
  6. Луніна А. Валерій Матюхін: «Процес руху вперед у моїй професії нескінченний...» // Музика. 2013. №4. Серпень.

Автор ВУЕ

А. Є. Луніна