Вардзія

Ва́рдзія (Ва́рдзіа; груз. ვარძია) — печерний монастирський комплекс 12–13 ст., пам’ятка середньовічної грузинської архітектури і культури, християнський культурно-освітній центр. Розташований в історичному регіоні Джавахеті (тепер у складі краю Самцхе-Джавахеті, Грузія), неподалік від м. Аспіндзи (бл. 30 км), на лівому березі р. Мткварі (інша назва — р. Кура).

Історична довідка

Монастирський ансамбль був створений здебільшого 1156–1203. Освячений 15.09.1185, за часів правління цариці Тамари Великої. Монастир, що діяв під патронатом грузинських царів, відігравав важливу роль у політичному та культурному житті країни.

Під час монгольського панування (13–14 ст.) ченці Вардзії докладали усіх зусиль для оборони своєї віри і національної культури.

У 1551 монастир був розграбований і зруйнований перською армією (серед вивезеного — особливо шанована ікона Діви Марії Вардзійської та ін. культурні скарби). Після завоювання території османами 1578 Вардзія знелюдніла. До складу Грузії місцевість повернулась внаслідок російсько-турецької війни 1828–1829 (див. Російсько-турецькі війни). Незабаром у Вардзії відновилось і монастирське життя (див. Чернецтво).

Від 1920-х розпочали наукове вивчення комплексу. 1938 Вардзію оголосили музеєм-заповідником. Упродовж 1970–1971 тут були проведені археологічні розкопки (виявлено три культурні шари: раннього середньовіччя, 12 ст. і 13–14 ст.; знайдено глазуровану кераміку, фрагменти порцеляни, металевих виробів, зброю тощо).

У 1980-ті Грузинська православна церква ініціювала відродження у Вардзії чернечого життя. Від 1985 печерний монастир є частиною Вардзійського історико-архітектурного музею-заповідника.

Фреска. Цариця Тамара

Міністерство культури, охорони пам’яток і спорту Грузії в 2004 провело комплекс робіт із реабілітації монастирського комплексу. 2007 Вардзію включили у попередній список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (разом із фортецею Хертвісі у Месхеті краю Самцхе-Джавахеті).

Унаслідок пожежі 2016 в церкві Успіння Діви Марії настінні розписи 12 ст. вкрились кіптявою. За даними Національного агентства з охорони культурної спадщини Грузії, станом на 2017 пошкоджені фрески були реставровані на 98 %.

Характеристика

Монастир вирубаний у скелях, складених із вулканічних гірських порід (туфобрекчія; див. Брекчія) на схилах г. Ерушеті. Довжина — до 500 м; розташований у 13 поверхів. Монастирський комплекс утворюють два історичних складники: давніше скельне поселення Ананаурі (10–12 ст.) і власне монастир.

Будівництво монастирського комплексу відбувалось у кілька етапів.

За правління царя Георгія III (1156–1184) був розроблений генеральний план і намічені перші скельні житла — келії з церковними будівлями (перший етап).

За царювання і наказом цариці Тамари (другий етап) початковий план обителі був частково змінений, центр монастиря реконструйований — у скелі вирубано великий залоподібний храм Успіння Діви Марії зі стоа-портиком (1184–1185). Церкву розписали художник Георгій і група митців на замовлення і коштом першого ериставі (герцога) Картлі Раті І Сурамелі (12 ст.). Унікальні фрески поряд з євангельськими сценами життя Ісуса Христа містять зображення ктитора храму Раті І Сурамелі разом із королівськими сюзеренами — Георгієм III і Тамарою (написана, очевидно, до заміжжя).

Упродовж 1185–1203 було завершено різьблення монастирських і чернечих келій, зведення іригаційних та оборонних споруд (третій етап).

Наступний (четвертий) етап будівництва пов’язаний із землетрусом 1283. Унаслідок значних руйнувань монастир втратив оборонне значення. За правління Беки І Джакелі (1285–1306), звели двоарочну будівлю для зміцнення стоа-портика і дзвіницю, прикрашену характерним орнаментом 13 ст.

За правління Іване ІІ Джакелі (1391–1444) будівництво монастиря тривало (зокрема було влаштовано велику трапезну).

Архітектура Вардзії базується на раніше розробленій композиційній ідеї — багатоповерхові витесані житла розташовані навколо центру (храму), врізаного в глибину скелі. Церкву легко впізнати ззовні: перед нею в скелю вмуровані дві різьблені кам’яні арки, поруч із нею дзвіниця. Весь монастир орієнтований на південь, а житла вирубані в скелі з півдня на північ.

Келії згруповані у невеликі комплекси, що складаються з дво-, три- та чотирикімнатних приміщень, з’єднаних переходами (у монастирі 120 таких осель і 420 комор, в яких виявлено 25 льохів). Житловий комплекс утворюють поряд розташовані житло й комора. У стінах келій є широкі й малі ніші (здебільшого арочні) — для ліжок і постільної білизни, посуду і столового приладдя, книг, письмових столів, вогнищ тощо. Деякі з помешкань також мають власні каплиці (разом їх дванадцять).

Серед аскетичного оздоблення Вардзії вирізняється перлина монументального живопису 12 ст. — настінні розписи церков, особливо храму Успіння Діви Марії. Розписи 15–16 ст. збереглися також в церкві Ананаурі. Головним архітектурним оздобленням фасаду монастиря є широка арка брами (1184–1186) — основний архітектурний елемент, що відрізняє комплекс від ранньосередньовічних пустельних обителей.

Найкраще збережена східна частина монастирського ансамблю. Тут повністю або частково збережені 242 печерні кімнати, включно з великою залою (5,6 × 8 м), стіни якої ретельно оздоблені. У цій же частині розташовані «вхідна» зала із невеликою церквою, кімната Тамари, так зване «Салхіно» (льох) тощо. Монастир також мав каплиці в підвалі, у центральній частині — спеціальні укриття, схованки; тунелі були забезпечені водою. У підвалі головної церкви, в глибині, є природне джерело. Крім того, в тунелі, вирубаному в скелі, було прокладено 3,5 км водогону.

До нашого часу дійшла лише невелика частина спадщини книжників, які працювали в монастирі. Поет і філософ Йоан Шавтелі (1150–1215) уклав тут гімн на честь перемоги грузин у битві в долині Басіані (тепер Туреччина; 1203). Дійшов фрагмент перекладу Євангелія від Матвія 12 ст. тощо.

Значення

Печерний монастир Вардзіа є важливою частиною культурної (архітектурної, мистецької, релігійної тощо) спадщини Грузії. Це одна із головних туристичних атракцій на півдні країни.

Література

1. გაბაშვილი ც. ვარძია : გზამკვლევი. თბილისი : სახელგამი, 1945. გვ. 40–73.
2. Гаприндашвили Г. Пещерный ансамбль Вардзиа (1156–1213 гг.). Тбилиси : Изд-во АН Грузинской ССР, 1960. 131 с.
3. მელითაური კ. ვარძიის სამშენებლო-ხუროთმოძღვრული შესწავლის საკითხები. თბილისი : მეცნიერება, 1961. 118 გვ.
4. ბერიძე ვ. ძველი ქართული ხუროთმოძღვრება. თბილისი : ხელოვნება, 1974. გვ. 65–66, 169.
5. ბერიძე ვ. ძველი ქართული ხუროთმოძღვრება : ვარძია = Ancient monuments of Georgia : Vardzia. ლენინგრადი : ავრორა, 1975. 119 გვ. (ინგლ., რუს. და ქართ. ენებზე).
6. გაფრინდაშვილი გ. ვარძია. თბილისი : მეცნიერება, 1976. 120 გვ. (საქართველოს მატერიალური კულტურის ძეგლები).
7. გაფრინდაშვილი გ., მენაბდე ლ. ვარძია // ქართული საბჭოთა ენციკლოპედია. თბილისი, 1979. ტ. 4. გვ. 301–302.
8. Janberidze N., Tsitsishvili I. Architectural Monuments of Georgia. Moscow : Stroyizdat, 1990. 374 p.
9. Годованюк О. М. Взаємозв’язки в архітектурі України і Грузії. Київ : Фенікс, 2010. 200 с.
10. Шевченко Т. Ю. Мистецтво Візантії та Кавказу. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. 191 с.
11. გაფრინდაშვილი გ., მენაბდე ლ. ვარძია // ქართული ენციკლოპედია. ი. აბაშიძის სახელობის მთავარი სამეცნიერო რედაქცია, 2015. URL : https://georgianencyclopedia.ge/ka/form/9102

Автор ВУЕ

• В. Гапріндашвілі
• Л. Менабде

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.03.2026