Білопілля

Герб м. Білопілля

Білопілля (Вир; Крига)
Країна	Україна
Область	Сумська область
Засновано	1672
Чисельність населення (тис.осіб)	15,6
Територія (кв.км.)	23
Уродженці	Антонович, Максим Олексійович, Антонович, Данило Сидорович, Білоног, Юрій Григорович, Зарецький, Віктор Іванович, Макаренко, Антон Семенович, Олесь, Олександр

Білопі́лля — місто в Сумському районі Сумської області України, адміністративний центр Білопільської міської територіальної громади.

Географічне положення

Завантаження мапи…

Розташоване на сході Сумської області, на північному сході України. Лежить на річці Вирі (басейн р. Дніпра) та її притоці — Кризі. З північного заходу прилягає м. Ворожба. Розміщене в зоні лісостепу, поверхня рівнинна.

Відстань до м. Києва — близько 320 км, до обласного центру м. Сум — 45 км.

Територія — 2 300 га.

Історична довідка

Білопілля. План міста станом на 1770-ті. Графічна реконструкція Вечерського В. В.

Білопілля. Проєкт перепланування Білопілля 1786

Білопілля. План Білопілля 1787

Білопілля. Собор Різдва Богородиці (не збережено). Фото 1920-х

Білопілля. Петропавлівська церква

Білопілля. Михайлівська церква

Білопілля. Будівля ремісничого училища

Білопілля. Будівля чоловічої гімназії

Землі, де тепер розташоване Білопілля, були заселені у 2–6 ст. до н. е. племенами доби черняхівської культури. Наприкінці 11 ст. виникло укріплене місто Вир, яке відігравало роль форпосту у боротьбі з кочівниками. Мало дитинець площею 1 га і посад — понад 20 га. Уперше згадано в «Повчанні» Володимира Мономаха (1096), згодом — в Іпатіївському літописі (похід Ізяслава III Давидовича на половців у 1161). Спустошено 1239 під час монголо-татарської навали. У середині 16 ст. у місцевості з’явились військові сторожі. Одна з них була встановлена біля Вирського городища. Інтенсивне заселення — від 17 ст. У 1672 збудовано фортецю, поблизу якої утворилося поселення Крига (від назви річки, що протікала неподалік; 1678 під цією назвою згадане у «Літописі Самовидця», див. у ст. Козацькі літописи). Сучасна назва фіксується з 1680 х, походить від назви містечка на Брацлавщині (тепер с. Білопілля Хмільницького району Вінницької області), звідки 1672 прийшли перші козаки-переселенці. Вона пов’язана з поняттям «чисте, незасіяне поле».

Місто розвивалось у специфічних умовах поєднання військової сторожової служби з землеробством і промислами. Наприкінці 17 ст. мало своє самоврядування. У документах того часу згадуються війт і бурмистр.

У 18 ст. — сотенне містечко Сумського полку. Входило до складу Слобідсько-Української губернії (1765–1780), Харківського намісництва (1780–1796). Від 1796 — знову у складі Слобідсько-Української губернії, з 1835 — Харківської.

У середині 18 ст. поряд із землеробством значного розвитку набули ремісництво, промисли й торгівля. 1780 тут налічувалося 7 цехів (найбільші — ткацький і чоботарський). Найпоширенішими промислами були млинарський і гуральницький. Тут щорічно відбувалися 3 ярмарки. 1812 в Білопіллі було відкрито міське училище, яке працювало з перервами до 1858. Лікарні та фельдшерські пункти були відсутні, що почасти призводило до епідемій.

У 1860-х у Білопіллі діяли 3 цегельних, 3 салотопних, 2 свічкових заводи та 5 круподерень.

Значного розвитку місто отримало після прокладення Харківсько-Миколаївської залізниці, яка від 1871 сполучила Білопілля з промисловими центрами півдня. Місто розширилося за рахунок будівництва залізничної станції. У 1898 до нього приєдналися села Шереметівка та Новоселівка, частина слободи Проруб.

На початку 20 ст. тут діяли пивоварний, механічний, чавуноливарний, цегельний заводи, 6 шкіряних підприємств. У 1914 в місті працювали вчительська семінарія, дві класичні гімназії, міське двокласне училище, ремісниче училище, залізничне двокласне училище з 5 річним терміном навчання, 4 початкові школи, 2 хедери. Функціонували два театри — драматичний і самодіяльний та сінематограф.

Під час Громадянської війни в Україні 1917–1921 влада у місті неодноразово змінювалась; радянську владу встановлено у листопаді 1919.

У 1920-х збудовано комбікормовий та засолювальний заводи. 1933 став до ладу ливарно-механічний завод, згодом перетворений на машинобудівний (виробляв устаткування для цукрової та харчової промисловості).

Від 1923 — адміністративний центр Білопільського району Харківської області, 1939–2020 — цього ж району Сумської області (тепер ліквідований). 25.02.1925 Білопілля зараховане до розряду міст.

У роки Другої світової війни місто окуповано нацистською Німеччиною (жовтень 1941 — вересень1943). За період окупації та під час відступу нацисти знищили й спалили 117 будинків, 20 складських приміщень. На руїни були перетворені всі промислові підприємства, будинки адміністративних, освітніх закладів. Звільнене від німецьких окупантів частинами 141 і 121-ї стрілецьких дивізій Червоної армії.

У повоєнні роки головними напрямами промислового розвитку міста були харчова та машинобудівна галузі промисловості. Стали до ладу заводи: сироробний, хлібний, цегельний, продовольчих товарів, ремонтно-механічний, меблева фабрика. У січні 1966 побудовано Білопільський телевізійний ретранслятор. Діяли 10 загальноосвітніх шкіл, музична і спортивна школи, залізничне професійно-технічне училище, 4 лікувальні заклади, будинок культури, 3 клуби, кінотеатр, 6 бібліотек і музей імені А. Макаренка.

У рамках адміністративно-територіальної реформи 14.09.2018 утворена Білопільська об’єднана територіальна громада. 30.06.2019 проведені перші вибори. 19.07.2020, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Білопільського району, громада увійшла до складу новоутвореного Сумського району. Білопілля затверджено адміністративним центром Білопільської міської територіальної громади Сумської області (відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020).

Під час російсько-української війни місто потерпає від обстрілів, за даними на серпень 2024 загинуло 11 осіб.

Населення

Загальна кількість населення (2022, оцінка) — 15 600 осіб, густота — 678 осіб/км².

Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці (92,60%), росіяни (5,81 %), білоруси (0,30 %), роми (0,81 %), вірмени (0,12 %), азербайджанці (0,12 %), інші (0,24 %).

За віковими групами (2020, дані по громаді): до 18 років — 16 %, 18–45 років — 39 %, 45–65 років — 27 %, понад 65 років — 18 %.

Українську мову вважали рідною 93,27 %, російську — 5,58 %, білоруську — 0,13 %, вірменську — 0,11 %, ромську — 0,67 % , молдовську — 0,03 % осіб (2001, перепис).

Діяли релігійні громади Української православної церкви, Церкви євангельських християн — баптистів, свідків Єгови тощо.

Через російсько-українську війну у травні 2024 оголошено обов’язкову масову евакуацію, населення виїхало. На серпень 2024 у місті мешкає близько 3–4 тис. осіб.

Клімат

Клімат помірно-континентальний.

Середня температура січня — -7,8 °С , липня — +19 °С.

Зволоженість території є помірною. Середньорічна кількість опадів — 530 мм на рік. Максимум опадів випадає влітку у вигляді дощів.

Господарство

Промисловість

Промисловість Білопілля була представлена 15 головними підприємствами машинобудівної, харчової, будівельної сфер. У Білопіллі діяли підприємства: ВАТ «Білопільський машинобудівний завод» (випускав технологічне обладнання для хлібопекарської та цукрової промисловості, сільгоспмашини; визнано банкрутом та ліквідовано); колективне підприємство «Білопільська меблева фабрика» (випускало кухонні меблі), ЗАТ «Білопільський сирзавод» (роботу зупинено 2006), ВАТ «Білопільський завод продтоварів», ВАТ «Білопільський хлібозавод» (приватизовано, перепродано й знесено у 1997–2003), ДП «Білопільський радіозавод», «Виробниче об’єднання Білопільської райспоживспілки», Білопільський цегельний завод. На 2020 в Білопіллі не залишилося жодного діючого великого промислового підприємства.

У місті працюють ТОВ «Білопільський машинобудівний завод», яке є малим підприємством і має незначні об’єми виробництва, а також Білопільська філія ДП «Укрліктрави», ТОВ «Білопільський елеватор», ТОВ «Білопілля Агро», ТОВ «Білопілля Агросвіт», ТОВ «Агріфас».

Сфера послуг

На 2020 функціонувало 129 підприємств торгівлі, 10 підприємств ресторанного господарства, 38 підприємств побутового обслуговування, 4 підприємства житлово-комунального господарства («Водоканал Білопілля»; «Житловик Білопілля»; «Благоустрій Білопілля»; «Теплосервіс Білопілля»), 7 аптек. Наявні банківські та поштові відділення.

Діють заклади охорони здоров’я: Білопільська міська лікарня, Білопільський центр первинної медичної допомоги, Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю.

Транспорт

На території міста розташовано вантажно-залізничну станцію «Білопілля». Здійснюються перевезення у приміському й далекому сполученні. Протяжність доріг з твердим покриттям на території Білопільської територіальної громади — 126,5 км. Містом проходять регіональна (Глухів — Суми) і територіальні автомобільні дороги. Наявна автостанція. Діють приміські автобусні маршрути загального користування, проходять міжміські та міждержавні маршрути.

Освіта, наука, культура

Наука та освіта

У місті 5 дошкільних закладів освіти (3 ясла-садочки, 2 навчально-виховних комплекси), 5 закладів загальної середньої освіти, дитячий будинок-інтернат для хлопчиків.

Білопільське вище професійне училище готує фахівців на базі 9 і 11 класів (трактористів-машиністів, плодоовочівників, кухарів, слюсарів-електромонтажників, обліковців, продавців, провідників). Працюють Білопільська мистецька школа та дитяча музична школа, будинок дитячої та юнацької творчості з різними гуртками, дитячий оздоровчий табір «Дружба». Білопільська дитячо-юнацька спортивна школа імені Ю. Білонога (заснована 1967) має 4 відділення: легка атлетика, лижні гонки, шахи, футбол.

Культура та мистецтво

Функціонує Білопільська публічна бібліотека імені О. Олеся.

Діяв Білопільський міський будинок культури з низкою формувань. У березні 2020 його приєднано до комунального закладу Білопільської міської ради «Центр культури і дозвілля “Україна”».

У м. Білопіллі засновано меморіальні музеї: Музей А. С. Макаренка (1969), Музей поета Олександра Олеся (1998).

На базі музею А. С. Макаренка щороку проходили шевченківсько-макаренківські дні, під час яких організовувалися педагогічні, краєзнавчі науково-практичні конференції, вшанування переможців предметних олімпіад, пошуково-краєзнавчих конкурсів, акцій; творчі звіти закладів освіти.

Музей спортивної слави Білопілля утворений 2009 на базі районного центру «Спорт для всіх». Експозиція музею складається з розділів: історія та сьогодення розвитку спорту на Білопільщині; видатні спортсмени, легка атлетика та футбол.

Найбільшим у Білопіллі є фестиваль історичної реконструкції «Вирський град» («Лицарські бої»), він збирає представників клубів історичної реконструкції з усієї України.

На території міста є пам’ятки археології: городище й селище 10–13 ст., поселення раннього залізного віку та раннього середньовіччя, 2 курганні могильники.

Архітектура

Найдавнішою архітектурною домінантою міста була дерев’яна соборна церква Різдва Богородиці (1672). Тоді ж збудовано головний храм с. Криги — Петропавлівський, а 1674 — Стефанівську дерев’яну церкву. Описи 1682 та 1685 фіксують уже 8 дерев’яних церков у місті та навколишніх слободах: у фортеці — соборну, Стефанівську, Покровську та Миколаївську; на плато за межами фортеці — Спасо-Преображенську й Іллінську; у заплаві р. Криги — Михайлівську та Петропавлівську. Щодо усіх цих храмів відомості є лише про один — Михайлівський (1779): дерев’яний, тридільний, архаїчної структури, двоверхий. Його розібрано 1914 після того, як поряд збудували однойменний мурований храм, який зберігся і є пам’яткою архітектури.

Композиційна роль архітектурних домінант зросла внаслідок зведення на місці дерев’яних попередниць нових мурованих церков у стилі класицизму з високими дзвіницями: соборна Різдва Богородиці (1817–1827), Покровська (1827) та Іллінська (1876, з елементами стилістики історизму в його неоросійському варіанті), усі — не збережено. Колишнє передмістя Кригу прикрашає Петропавлівська мурована церква, збудована у середині 19 ст., перебудована 1886 за проєктом архітектора В. Нємкіна (1857–1908; тепер Україна) у неоросійському стилі.

Перші муровані житлові будинки з’явилися в Білопіллі в 1830-х: у 1839 їх було 2 (і 1211 дерев’яних), 1863 — 28 (1548 дерев’яних). У 1912 з 2349 міських будинків 46 були двоповерховими: у 1880-х збудовано двоповерховий будинок міського громадського банку, 1911 — двоповерховий корпус чоловічої гімназії, 1912 — великий будинок земської школи, 1913 — корпус жіночої гімназії. Найвиразнішим прикладом цивільної архітектури доби історизму є двоповерховий будинок ремісничого училища кінця 19 ст., вирішений у неороманській стилістиці. До раціоналістичного напрямку пізнього історизму належать будівлі освітних та лікувальних закладів. Загалом для забудови Білопілля 2-ї половини 19 — початку 20 ст. характерні змішування різнорідних елементів, відсутність яскравих проявів певних стилів.

Останньою архітектурною домінантою Білопілля дорадянської доби стала мурована Михайлівська церква, збудована 1907–1912 за проєктом архітектора В. Покровського (1863–1924; тепер Україна) в стилі, наближеному до українського модерну.

Серед сучасних споруд: будинок автовокзалу (збудований 1972–1975, перебудований і осучаснений у 2000-х), залізничний вокзал (1960), міська арка (побудована 1955, зруйнована 1972, відновлена 2014). Китайська альтанка в парку ім. Шевченка є відтвореною за старими кресленнями копією альтанки, яка до 1917 стояла в родинному маєтку Куколів-Яснопольських — Прянишникових у с. Куянівці.

У місті споруджено пам’ятники Т. Шевченку (2010), А. Макаренку (1979), меморіал «Алея Слави героям АТО» (2016). Було встановлено пам’ятний знак на честь моряка Перепелиці, меморіал воїнам і партизанам, які загинули під час Другої світової війни. На будинку, в якому жив О. Олесь, відкрито меморіальну дошку.

Спорт

У місті культивують футбол, гандбол, волейбол, легку атлетику тощо. Аматорський футбольний клуб «Аграрник — Авангард» (Білопілля) виступає в чемпіонаті та кубку Сумської області.

Функціонують стадіон імені Юрія Білонога (має сектори для метання диска та штовхання ядра, майданчик для пляжного волейболу та майданчик із штучним покриттям для міні-футболу), Комунальний заклад Білопільської міської ради «Центр фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх”», Білопільський міжгосподарський фізкультурно-оздоровчий клуб «Колос».

Персоналії

У Білопіллі народилися: філософ і публіцист М. О. Антонович, народний артист СРСР Д. С. Антонович, легкоатлет Ю. Білоног, художник В. Зарецький, педагог і письменник А. Макаренко, поет О. Олесь. У місті в дитинстві (1890–1894) мешкав художник К. Малевич.

Література

Історія міст і сіл України. URL: http://ukrssr.com.ua/sumska/bilopilskiy/bilopillya-bilopilskiy-rayon-sumska-oblast
Теорія та методика навчання суспільних дисциплін: науково-педагогічний журнал, №1(6), Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, 2018. URL: https://repository.sspu.edu.ua/bitstream/123456789/5432/1/Semenchenko.pdf
Багалій Д. І. Історія Слобідської України. Харків : Дельта, 1993. 256 с.
Хроленко В.Г. Вир – Крига – Білопілля. Суми ; Козацький вал, 1997. 96 с.
Івченко А. Міста України: 30 років незалежності. Київ : TravelBooks, 2022. 200 с.;
Білопілля // Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022. Київ : Держстат України, 2022. С. 39.
Вечерський В. Білопілля // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003.
Вечерський В., Сохань П. Білопільський район // Звід пам’яток історії та культури України: Сумська область. Київ : Інститут історії України НАН України, 2017. С. 225–238.
Білопілля. Офіційний сайт. URL: https://bilopillya-meria.gov.ua/structure/