Білогірський район (АР Крим)

Білогі́рський райо́н (кримськотатар. Белогорск районы; Qarasuvbazar rayonı) — адміністративно-територіальна одиниця в Автономній Республіці Крим (Україна).

Білогірський район (АР Крим)
Тип	район
Адміністративний центр	Білогірськ
Країна	Україна
Регіон країни	Автономна Республіка Крим
Площа (кв. км)	3 106 км²
Чисельність населення (тис.осіб)	66,396 тис. осіб
Густота населення (осіб на кв.км)	33,8 осіб/км²
Найбільші міста	Білогірськ
Адміністративні кордони	Джанкойський район, Курманський район, Сімферопольський район, Бахчисарайський район, Феодосійський район

Географічне положення

Розташований у південно-східній частині АР Крим. Межує на півночі з Джанкойським районом, на північному заході — з Курманським районом, на заході — з Сімферопольським районом, на півдні — з Бахчисарайським районом, на півдні та південному сході — з Феодосійським районом, на сході омивається Азовським морем.

Адміністративний поділ

У Білогірському районі 138 населених пунктів — 1 місто, 2 селища і 135 сіл, які входять до 38 рад — 1 міської, 2 селищних і 35 сільських. Територія — 3 106 км². Адміністративний центр — м. Білогірськ.

Історична довідка

Назва району походить від назви м. Білогірська, яка є калькою тюркської назви розташованої неподалік г. Ак-Кая (букв. — біла скеля). Давня тюркська назва міста — Карасубазар (букв. — ринок на річці Карасу; назва річки букв. — чорна вода).

Територія Білогірського району була заселена здавна — в урочищі Біла Скеля досліджені стоянки епохи раннього палеоліту. У 1969–1985 проводилися археологічні розкопки. Під час розкопок поселення неандертальців аккайської мустьєрської культури давнього палеоліту Заскельна V знайдено кістку мамонта та зуб неандертальця. Відкриті мустьєрські стоянки Заскельна VI, Заскельна III, Ак-Кая III, Заскельна IX та Червона балка. На стоянці Буран-Кая виявлено археологічні культурні верстви неолітичної таш-аїрської культури, палеолітичної свідерської археологічної культури, шан-кобинської археологічної культури, буран-кайської культури, пізньої оріньякської культури та киїк-кобинської культури. На Білій скелі знайдено кілька неолітичних поселень (4 тис. р. до н.е.), 2 поселення бронзового віку (3 тис. р. до н. е.), понад 20 курганів.

У 5 ст. до н. е. тут створювали колонії греки. У 3 ст. до н. е. цими землями володіли готи, згодом гуни.

У 13 ст. територія була захоплена татарами та стала улусом Золотої Орди. У середньовіччі тут пролягав торговий шлях з Перекопського перешийка до прибережних міст, а місто Карасубазар було великим перевалочним пунктом на караванних шляхах, розвивалися торгівля та кустарні промисли. До цієї місцевості примикав Великий шовковий шлях.

За часів Кримського ханату місто було центром феодального утворення — каймаканства. Важливість міста як торговельного центру стала причиною для Ширін-бея перенести свою резиденцію з м. Старого Криму в м. Карасубазар. У 15 ст. Карасубазар став значним населеним пунктом, центром багатого аграрного регіону, а до кінця 16 ст. за кількістю жителів перевершив всі міста півострова. Своєю міжнародною торговельною славою місто завдячує численним караванам, які привозили товари з усього світу. Вони торгували переважно продуктами тваринництва, а також хлібом, вином, зброєю, одягом. Усе торговельне життя було зосереджено у караван-сараях, оточених мурами з бійницями.

Тричі (1624, 1628, 1630) місто успішно штурмували запорозькі козаки. У 1736 російська армія увійшла в Крим і захопила м. Бахчисарай, внаслідок чого кримський хан Фетіх II Ґерай був змушений перенести свою столицю в Карасубазар. Але 1737 місто було узяте штурмом і спалене. На околицях міста 1777 російські війська під командуванням О. Суворова завдали удару по турецько-татарському війську, яке рятувалося втечею. 08.04.1783 Крим було включено до складу Російської імперії.

Карасубазар став одним із центрів російського адміністративного управління в Криму. Після створення Таврійської області (02.02.1784) її адміністративний центр спочатку (до вересня 1784) був розташований у Карасубазарі. Згодом Карасубазар і його околиці увійшли до складу Сімферопольського повіту Новоросійської губернії, з 1802 — Таврійської губернії.

На околицях міста розвивалося сільське господарство. З кінця 18 ст. тут селилися німецькі колоністи. Вони заснували села Розенталь (тепер Ароматне), Нейзац (тепер Красногірське), Фріденталь (тепер Курортне). На місцеву економіку вплинуло будівництво залізниці Лозова — Севастополь, яка пролягала в обхід Карасубазара. Після цього торгове життя тут практично припинилося, багато жителів переїхали до м. Сімферополя.

Радянську владу встановлено у січні 1918. За Першої світової війни у квітні — листопаді 1918 територію окуповано німецькими військами, згодом — англо-французькими. У листопаді 1920 повернулася радянска влада. 1921 утворено Карасубазарський район Кримської АРСР у складі РРФСР. У районі створювали колгоспи.

Під час Другої світової війни територію окуповано військами нацистської Німеччини (листопад 1941 — квітень 1944). Під час окупації діяли партизанські загони та підпільні групи. Нацисти розстріляли 2 600 громадян, зруйнували усі промислові підприємства. Одним із фактів злочинів нацистів є «Фридентальська трагедія» (20.11.1943 карателі оточили село, зігнали мешканців слов’янського походження у будинок і підпалили, загинуло 38 осіб). Село Нейзац було спалене нацистами (13–14.12.1943), всі мешканці вивезені в концтабір. Район звільнений частинами 4-го Українського фронту та Окремої Приморської армії. Актом геноциду з боку радянського режиму стала депортація кримських татар у травні 1944.

З грудня 1944 район перейменовано на Білогірський. Перебував спочатку у складі Кримської обл. РРФСР (1945–1954), згодом — у складі Кримської обл. УРСР (1954–1991). До Білогірського району 23.09.1959 були приєднані частини територій скасованих Зуйського та Старокримського районів.

Тут працювали підприємства харчової промисловості та з виробництва будівельних матеріалів. Найбільші з них: Білогірські винно-соковий, молочний, стінових матеріалів заводи, промисловий комбінат, завод з переробки ефіроолійних культур (с. Кримська Роза). Діяв комбінат побутового обслуговування (м. Білогірськ) та 10 будинків побуту. Основні напрями землеробства: садівництво, виноградарство, зернове господарство, тютюнництво, вирощування ефіроолійних культур. У 1976 площа сільськогосподарських угідь становила 109,9 тис. га, зокрема орні землі — 56,1 тис. га, багаторічні насадження — близько 12 тис. га. Головні культури: озима пшениця, озимий ячмінь, овес, кукурудза, тютюн; серед ефіроолійних — троянда, лаванда. Розвинуті тваринництво, переважно молочного напряму, вівчарство, кролівництво. У районі було 14 колгоспів, 4 радгоспи, районне об’єднання «Сільгосптехніка». Автошляхів — 391 км, зокрема з твердим покриттям — 326 км. Працювали 28 загальноосвітніх, музичних, спортивних шкіл, сільське професійно-технічне училище, 42 лікувальні заклади, зокрема 5 лікарень, 13 будинків культури, 20 клубів, 2 кінотеатри, 53 кіноустановки, 32 бібліотеки.

Після розпаду СРСР Білогірський район з 23.94.1992 — у складі АР Крим як адміністративно-територіальної одиниці України.

В лютому 2014 Крим був окупований військами РФ. Україна не визнала незаконну анексію та окупацію Криму, вважає його своєю невіддільною територією, що тимчасово окупована до відновлення державного суверенітету над півостровом. 17.07.2020 Верховна Рада України ухвалила постанову про нову мережу районів у країні. Нею передбачалося включити до складу Білогірського району територію Нижньогірського району (ця зміна мала набути чинності після повернення Криму під загальну юрисдикцію України). 09.09.2023, попри відсутність контролю над півостровом, ухвалено поправки, які ввели в дію цю постанову.

Від 2014 окуповані території Кримського півострова, зокрема Білогірський район, активно використовуються російськими силами для розташування військових баз та транспортування військової техніки. Значних змін зазнали ландшафт, інфраструктура, екологія регіону. Білогірський район став одним із головних осередків тиску окупаційної влади на кримськотатарських активістів. З початком повномасштабної війни РФ проти України Білогірський район неодноразово ставав ціллю в ході операцій Сил оборони України з вогневого ураження російської логістики.

Природа

Межі Білогірського району охоплюють частину головного пасма Кримських гір і передгір’я (на півдні), Центрально-Кримську рівнину (центральна частина) та Присиваську низовину (на півночі), перевищення відносних висот сягає 1 000 м.

З корисних копалин поширені: будівельні матеріали (цегельно-черепичні глини, вапняки, мергель, гравій), сиваські солі та грязі, джерела йодованих, сірководневих метанових та азотних вод.

Ґрунти

Ґрунти переважно чорноземні. У ґрунтовому покриві переважають чорноземи карбонатні та південні (65 % площі), лучні та лучно-чорноземні засолені, темно-каштанові ґрунти, солонці та солончаки, на півдні — бурі гірсько-лісові й гірсько-лучні чорноземні ґрунти (на яйлі).

Внутрішні води

Територією Білогірського району протікають найбільша на Кримському півострові р. Салгир (нижня течія) та її праві притоки Біюк-Карасу, Кучук-Карасу, Мокрий Індол, Бурульча, Бештерек, Зуя (притока Салгиру), Суджилка та ін. Улітку деякі річки пересихають. У долинах річок і балок влаштовані Тайганське (1938), Білогірське (1970), Баланівське (1974) водосховища, прокладено (1961–1971) трасу Північно-Кримського каналу.

Район потерпає від екологічних проблем, спричинених російсько-українською війною. Зокрема, гребля Білогірського водосховища опинилася під загрозою руйнування через обміління.

Клімат

Білогірський район належить до Передгірського Кримського агрокліматичного району, посушливого і дуже теплого. Середня температура січня — –1,5°С, липня — +22,1°С. Період з температурою понад +10°С становить 183 дні.

Атмосферних опадів — 350–440 мм/рік, найбільша їх кількість випадає у теплу пору року (на півдні переважно у вигляді злив).

Рослинний світ

Площа лісів — 50,1 тис. га, поширені хвойні (кримська сосна) і широколистяні (дуб, бук, граб) породи, у лісонасадженнях (бл. 5 тис. га) ростуть акації, в'язи, оливкові дерева та ін. У заказнику Карабі-Яйла флора судинних рослин представлена 500 видами і підвидами, 27 видами і підвидами вузько регіональних ендеміків Криму.

Тваринний світ

У лісах водяться козулі, олені, дикі свині, у степах — зайці, лисиці, куріпки. Є великі мисливські угіддя. На території Білогірського району діє Тайганський парк левів — найбільший в Європі розплідник різних порід левів та ін. видів тварин, переважно великих ссавців, хижаків.

Розташовані об’єкти Природно-заповідного фонду України: регіональний ландшафтний парк Біла Скеля (створений 2011, пл. — 2 256 га); заповідне урочище Гірсько-лісовий масив біля с. Тополівка (1980, 200 га); заказники — Гірський карст Криму (1989, 4 316 га, філія), Урочище Карабі-Яйла (1978, 491 га), Урочище Кубалач (1978, 526 га), Карабі-Яйла (2010, 2 829 га), Присиваський (1979, 1 000 га); пам’ятки природи — Гора Ак-Кая (1981, 30 га), Карабі-Яйлин. котловина (1975, 32 га), Урочище Карасу-Баші (1975, 24 га), Печера Аджи-Коба (1972, 1 га) і Печера-грот Кіїк-Коба (1964, 1 га).

Населення

Загальна кількість населення — 66 396 осіб, густота — 33,8 осіб/км2 (2001, перепис). Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): росіяни (49,2 %), кримські татари (29,2 %), українці (16,2 %), білоруси (0,9 %), татари (0,7 %), греки (0,4 %), поляки (0,3 %), вірмени (0,3 %), узбеки (0,2 %), німці (0,2 %), молдовани (0,1 %). Станом на 01.01.2014 кількість населення становила бл. 65 тис. осіб (2014, статистика).

За статевими групами: жінки (54 %), чоловіки (46 %).

Українську мову вважали рідною 7,9 % нас., російську — 60,4 %, кримськотатарську — 28,9 % (2001, перепис).

До початку тимчасової окупації Росією (2014), релігійна мережа Білогірського району (АР Крим) була представлена різноманітними конфесіями, які відображали етнічний та культурний склад населення регіону: мусульмани та православні кількох конфесій, католики, євангельські християни-баптисти, п’ятидесятники, адвентисти, Після захоплення півострова кількість конфесій і громад різко скоротилася через системні репресії та законодавчий тиск окупаційної влади.

Господарство

Промисловість

Промисловість Білогірського району до окупації РФ була представлена головно гірничодобувними підприємствами, що спеціалізувалися на видобутку промислового і будівельного вапняку різних фракцій, піску, щебню. Функціонували промислові підприємства: ТОВ «Ульяновський вапняк» та ТОВ «Білогірськ Вапняк» — виробництво щебеневої продукції та мармуроподібного вапняку; ТОВ «Управління Білогірським кар’єром» — виробництво будівельних матеріалів; ТОВ «Тургенєвський кар’єр» — видобуток декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистих сланців тощо. Серед підприємств харчової галузі «Кримські ласощі» у с-щі Зуя (виробництво хліба, тортів і тістечок), «Рецепти Таврійської губернії» у с. Кримська Роза (консервація овочів і фруктів), паперової промисловості — «Кримпак» у с. Ароматне.

Сільське господарство=

Провідною галуззю у Білогірському районі є сільське господарство, що спеціалізується на садівництві, вирощуванні фруктів, овочів, тютюну, ефіроолійних (лаванда, шавлія, троянда) та зернових (озимі пшениця та ячмінь, овес, кукурудза) культур, на виробництві молока, м’яса, шерсті. Площа сільськогосподарських угідь була понад 210 тис. га, зокрема орних земель — 113 тис. га, садів і виноградників — 26 тис. га, пасовищ — 76 тис. га.

Ефіроолійну промисловість презентували ТОВ «Ефір» (с. Зеленогірське). Найбільші сільськогосподарські підприємства агропромислового комплексу району: Агрофірма «Зеленогорськ», ТОВ «Агрокомплекс Крим», ТОВ «Новожиловське СО», ТОВ «За Мир», ТОВ «Колос» — виробництво рослинної олії, вирощування зернових культур, ефіроолійних культур, винограду; виробництво молочної продукції та консервів; ТОВ «Преображенське 2016», ТОВ «Агростимул» — вирощування зернових культур; Державна автономна установа «Білогірське лісове господарство» — лісівництво, раціональне використання, охорона та відтворення лісових ресурсів.

У грудні 1992 в урочищі Кара-Куш (букв. — Чорний птах) на базі розплідника фазанів було створено Держане мисливське господарство «Холодна гора» (пл. 38,6 тис. га). Щорічно тут вирощували 5–6 тис. фазанів. За роки існування розплідника вирощено понад 300 тис. фазанів, які добре прижилися в мисливських угіддях Криму.

Сфера обслуговування

Функціонувало муніципальне підприємство «Райкомунсервіс», яке надавало комунальні послуги населенню.

У Білогірському районі розвинений туризм, насамперед екологічний. Територією прокладено понад 20 туристичних маршрутів, є стоянки для відпочинку. Діяли готелі, бази відпочинку, у с. Ароматне турбаза «Бурульча», у с-щі Біла Скеля кінний клуб «Ковбой» (пропонує туристам кінні прогулянки), глемпінг (гламурний кемпінг) «Біла скеля». Туристам пропонували польоти на повітряних кулях, парапланах.

Провідні торговельні фірми: Кримопт (оптова торгівля харчовими продуктами, напоями), «Винком», «Алкоторг» (роздрібна торгівля напоями), «Дулле» (оптова торгівля фруктами і овочами), «Дюльбер» (роздрібна торгівля харчовими продуктами), «Адоніс» (роздрібна торгівля ліками), «Аюдаг» (оптова торгівля лісоматеріалами) тощо.

Функціонували Білогірська центральна районна лікарня на 205 ліжок і 116 ліжок денного стаціонару з поліклінікою, поліклініка с. Зуя, 12 амбулаторій, 30 фельдшерсько-акушерських пунктів, приватні лікарняні заклади.

Транспорт

Протяжність автомобільних доріг — 314,9 км. Територією району пролягає автотраса Сімферополь — Феодосія — Керч. Функціонували автобусні маршрути. Найближчі залізничні станція та аеропорт — у м. Сімферополі.

Наука, освіта, культура

На території Білогірського рійону функціонували: Білогірських технологічний технікум (засновано 1944); 27 середніх загальноосвітніх шкіл; Білогірська, Ароматнівська, Васильївська, Зеленогірська, Цвіточненська дитячі школи мистецтв; дошкільні заклади тощо.

У м. Білогірську діяла установа додаткової освіти «Центр дитячої та юнацької творчості» (утворено 1998).

Перша бібліотека була заснована 01.04.1909 в м. Білогірську викладачем гімназії Л. Делямуре. Були створені: Централізована Клубна система Білогірського району (до неї входили, зокрема, Білогірський районний будинок культури, засн. 1960, а також сільські клуби та будинки культури), Білогірська централізована бібліотечна система (Центральна районна бібліотека імені Л. Делямуре, Районна дитяча бібліотека ім. А. Гайдара, Кримськотатарська міська бібліотека ім. Б. Чобан-заде, а також 30 бібліотек у селах району).

Серед музеїв: Білогірський районний історико-краєзнавчий музей (м. Білогірськ, засн. 1983), Кримськотатарський етнографічний центр «Qarasuvbazar» («Къарасувбазар»; м. Білогірськ, засн. 2003), Грецький культурно-етнографічний центр «Карачоль» (с. Чорнопілля, засн. 1992, відкрита нова експозиція 2004), Краєзнавчий музей с. Ароматне з діорамою, створеною художниками І. Петровим, В. Пироженком та Л. Лабенком (с. Ароматне, музей засн. 1986, оновлено 2005).

У Білогірському районі — 58 пам’яток історії та монументального мистецтва, 211 архітектурно-археологічних комплексів та 5 пам’яток архітектури та містобудування.

У 2017 виявлено старий кам’яний міст, розташований на дорозі, що веде з м. Білогірська до м. Феодосії. Міст є єдиною збереженою і найстарішою архітектурно-інженерною спорудою в Криму. У м. Білогірську розташований Таш-Хан — пам’ятка кримськотатар. архітектури 15 ст. Від караван-сараю збереглися лише ворота і прилегла до них частина стіни. Серед пам’яток — руїни вірменських церков у с. Тополівка (17 ст.) і с. Богате (14 ст.).

Функціонував Свято-Троїце-Параскевієвський Топловський жіночий монастир (в околицях с. Тополівка, засн. 25.08.1864, закритий 29.04.1923 і знову відкритий 1993).

Спорт

У Білогірському районі культивують футбол, волейбол, спортивний туризм тощо. Спортсменів готує Дитячо-юнацька спортивна школа (засн. 1963) з секціями футболу, волейболу, вільної боротьби, велосипедного спорту. У с. Зеленогірському працює секція самбо.

Серед спортивних споруд стадіон «Юність» у м. Білогірську, стадіони у с. Ароматному, с. Криничному, с. Чорнопілля. Є також спортивні зали, тренажерні та спортивні майданчики, 3 футбольні поля.

Персоналії

У м. Карасубазар (тепер Білогірськ) народилися вчений-тюрколог і поет Б. Чобан-заде, художник Л. Барсак (1906; тепер Україна — 1969; тепер Франція), рок-музикант Ю. Морозов (1948; тепер Україна — 2006; тепер РФ). Тут народився, працював і помер Герой Радянського Союзу розвідник О. Мірошниченко (1915–1976). Випускником школи № 1 (тепер гімназія) був академік К. Щолкін — фізик, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та чотирьох Державних премій СРСР. З містом пов’язано ім’я композитора О. Спендіарова (1871; тепер Україна — 1928; тепер Вірменія), основоположника вірменської інструментальної музики.

Джерела

Про утворення та ліквідацію районів: Постанова Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 р. // Відомості Верховної Ради України. 2020. № 33. Ст. 235.
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим: Закон України № 3334-IX від 23 серпня 2023 р. // Відомості Верховної Ради. 2023. № 90. Ст. 352.

Література

Сергійчук В. Український Крим. Київ : Українська Видавнича Спілка, 2001. 304 с.
Кримські татари: шлях до повернення. Кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х — початок 1990-х років) очима радянських спецслужб : в 2 ч. / Упоряд.: О. Г. Бажан, Ю. З. Данилюк, С. А. Кокін та ін. Київ : Інститут історії України, 2004. Ч. 2. 362 с.
Марков Є. Нариси Криму. Картини кримського життя, історії та природи / Пер. з рос. С. Іванюк ; ред. А. Троскот. Київ : Темпора, 2007. 584 с.
Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940–2015) / Упоряд.: О. Г. Бажан, О. В. Бажан, С. М. Блащук та ін. Київ : Інститут України НАН України, 2016. 1092 с.

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Білогірський район (АР Крим) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білогірський район (АР Крим) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.07.2026