Буна

Буни на узбережжі Бристольської затоки

Бу́на (нім. Buhne — перемичка, хвилеріз, від середньоверхньонім. būne — дамба, побудована у воді, з нідерланд. bun — плетені вироби), напівзагата — регуляційна берегозахисна гідротехнічна споруда, призначена для регулювання берегових процесів, зменшення розмиву й акумуляції наносів.

Історична довідка

Прості берегові укріплення (насипи, настили, палі) використовували здавна для запобігання ерозії берегової лінії, захисту від руйнівної дії повені тощо. Активне будівництво бун у Європі 17‒18 ст. обумовлено розвитком річкового судноплавства та потребою стабілізації русел великих річок. Систематичне впровадження серій бунових споруд, засноване на гідравлічних розрахунках, бере початок у Нідерландах та Німеччині (на р. Рейні; 18 ст.). У 19 ст. розвиток гідравліки та руслознавства дозволив перейти від емпіричних методів до розрахункових. Буни почали використовувати для концентрації течії з метою самоочищення фарватеру, підтримання гарантованих глибин і ширини русла річок. На р. Дунаї застосовували кам’яно-накидні комплексні системи бун, які поєднували з дамбами та спрямними стінками. У 20 ст. із поширенням залізобетону буни стали довговічнішими. Почали застосовувати бетонні блоки, габіонні (див. Габіон) системи, комбіновані споруди.

В Україні буни використовували від кінця 19 ст. на річках Дніпрі, Дністрі та Південному Бузі. Особливо активно їх упроваджували на мілководних ділянках (див. Перекат). У 20‒21 ст. буни широко застосовують також на узбережжях морів та лиманів для боротьби з абразією, збереження пляжів, формування акумулятивних тіл уздовж берега.

Характеристика

Конструкція. Призначення

Буна — поперечна дамба, розташована зазвичай у перпендикулярному до берега напрямку (іноді буни розташовують під непрямим кутом до берега). Може бути прямолінійною, криволінійною або Г-подібною в плані. Як правило, для зміцнення берега застосовують кілька бун; кожна захищає частину прибережної зони протяжністю до 5 довжин буни.

Буни належать до регуляційних і берегоукріплювальних споруд. Їхні основні функції:

зменшення швидкості течії біля берега;
відведення основного потоку до середини русла;
запобігання ерозії берегів;
сприяння акумуляції наносів у прибережній зоні;
формування і стабілізація судноплавного фарватеру.

Принцип дії

Буна, виступаючи в русло, змінює гідродинамічну структуру потоку: в її тіні утворюється зона зменшеної швидкості течії, де осідають наноси. Це сприяє формуванню прибережної мілини або штучного берега. Водночас основний потік зміщується до центру русла, що зменшує розмив берега. Довжина і крок між бунами визначаються шириною русла, швидкістю течії, гранулометричним складом наносів, режимом рівня води тощо.

Різновиди

За матеріалом буни поділяють на:

кам’яно-накидні;
габіонні;
дерев’яні;
залізобетонні;
комбіновані (поєднання масивної основи та проникної надбудови).

За гідравлічними умовами розрізняють буни:

непереливні (глухі) — виступають над рівнем води;
переливні (затоплювані) — під час повені перекриваються водою;
наскрізні (решітчасті) — частково пропускають потік.

За функціональним призначення виокремлюють:

укріплювальні — для захисту берегів від ерозії;
регуляційні — для формування фарватеру;
седиментаційні — для осадження наносів.

Екологічні чинники

Залежно від гідрологічних умов, масштабу втручання та режиму експлуатації бун їхній вплив на довкілля має аспекти, пов’язані з уповільненням швидкості течії: накопичуються дрібні наноси, зменшується турбулентність, змінюється тип донного субстрату. Такі чинники можуть позитивно впливати на екологію водного середовища: створювати нерестові ділянки для риб та оселища для безхребетних, сприяти розвитку водної рослинності. Однак інтеграція бун у природний ландшафт без урахування руслових процесів може призвести до зміни гідрологічного режиму прибережних заплав і боліт, замулення нерестовищ, зменшення різноманіття реофільних видів (див. Реофільні тварини, реофіли) тощо. Для запобігання негативного впливу на природне середовище сучасна практика передбачає: спорудження частково проникних і оновлення старих бун; використання природних матеріалів; утворення оптимальних проток між спорудами з урахуванням сезонної міграції риб.

Значення

Буни є важливим елементом системи регулювання річок і захисту узбереж. Їх застосування сприяє покращенню умов судноплавства, стабілізації берегів у межах населених пунктів, формуванню сталого фарватеру. Проєктування та впроваждення бун має базуватися на гідравлічних розрахунках і моделюванні руслових процесів, оскільки їх спорудження може змінювати природну динаміку руслових процесів і потребує комплексного врахування екологічних чинників.

Джерела

Гідротехнічні споруди. Основні положення : ДБН В.2.4-3:2010. Київ : Мінрегіонбуд України, 2010. 43 с. (Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки). URL : https://online.budstandart.com/ua/catalog/doc-page.html?id_doc=26405
Гідротехнічні споруди. Основні положення : ДБН В.2.4-3:2025. [На заміну ДБН В.2.4-3:2010 ; чинний від 2025-01-01]. Київ : Мінрегіон України, 2025. 52 с. (Державні будівельні норми України). URL : https://e-construction.gov.ua/laws_detail/3744618938617562926

Література

Гідротехнічні споруди річок і водойм / За ред. О. М. Сидоренка. Київ : Вища школа, 2019. 432 с.
Мельник Ю. П. Руслові процеси та регулювання річок. Одеса : Морська академія, 2020. 256 с.
Бондаренко В. І., Кучер Н. І. Проєктування та будівництво берегозахисних споруд. Київ : Наукова думка, 2021. 304 с.
Гребінь В. В. Проєктування, інженерно-біотехнічне впорядкування та захист берегів. Київ : Геопринт, 2021. 210 с.
Шмаков В. М., Ковальчук І. П. Гідротехнічні споруди та їх вплив на руслові процеси в умовах зміни клімату // Вісник гідротехнічного будівництва. 2024. № 12. С. 45–58.
Хільчевський В. К., Гребінь В. В. Гідрологія та гідрохімія. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2025. 480 с.