Боттічеллі, Сандро

Фрагмента автопортрета Боттічеллі «Поклоніння волхвів»

Боттіче́ллі, Са́ндро [ італ. Botticelli, Sandro; справжнє ім’я та прізвище — Алессандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі (італ. Alessandro di Mariano di Vanni Filipepi); 1444 або 1445, м. Флоренція, тепер обл. Тоскана, Італія — 17.05.1510, там само] — живописець, представник флорентійської школи живопису.

Боттічеллі, Сандро (Botticelli, Sandro)
Народження	1444 або 1445«або1445» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1444.
Місце народження	Флоренція
Смерть	17.05.1510
Напрями діяльності	образотворче мистецтво

Життєпис

Народився в сім’ї ремісника. Перші навички малювання здобув, імовірно, від старшого брата, що займався ювелірною справою. Від одного зі старших братів перейняв і прізвисько Боттічеллі (букв. — барильце, діжечка).

1462 став учнем Філіппо Ліппі, під керівництвом якого працював над розписами кафедрального собору в м. Прато (тепер обл. Тоскана, Італія). Після смерті вчителя продовжив самостійну діяльність у м. Флоренції, відкрив власну майстерню.

Період зрілості митця пов’язаний із замовленнями для дому Медічі, головних покровителів мистецтва у м. Флоренції.

1481–1482 працював у м. Римі над розписами Сікстинської капели.

Попри продовження робочого контракту, Боттічеллі через смерть батька був вимушений повернутись до м. Флоренції, яку більше не полишав.

У 1480-х художник активно працював над створенням світських композицій. Відвідував науковий і філософський гурток гуманістів у м. Флоренції — Платонівську академію (інша назва — Неоплатонівська флорентійська академія; засновано 1462), де спілкувався з П. делла Мірандолою та А. Поліціано.

Близько 1482 створив картину «Весна», ймовірно написану як весільний дар Лоренцо ді П’єрфранческо Медічі (Лоренцо Пополано; 1463–1503). Упродовж 1480–1490-х Боттічеллі виконав серію ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі, а також створив низку творів міфорелігійної тематики.

Входив до комісії з оцінки проєктів фасаду собору Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції (1491). Брав участь у комісії, яка визначала місце встановлення статуї «Давид» Мікеланджело Буонарроті (1504).

Останні роки Боттічеллі перебував у скрутному становищі, проте залишався під опікою родини Медічі та флорентійських меценатів.

Похований у церкві Всіх Святих (повна назва — Святого Спасителя і всіх святих; Сан-Сальваторе-ін-Оньїсанті) у м. Флоренції.

Творчість

Творчість Боттічеллі охоплює широкий спектр жанрів, від фрески до камерного живопису на дереві. Один із представників течії кватроченто.

Під час навчання у школі художника Ф. Ліппі Боттічеллі засвоїв основи світлотіньового моделювання, секрети виразності людського обличчя та теплу, пастельну кольорову гаму.

Ранні твори Боттічеллі тяжіють до релігійної тематики, він створив численні релігійні композиції (як-от «Поклоніння волхвів», 1475–1477, Уффіці галерея). Серед портретів цього періоду: «Портрет невідомого з медаллю Козімо Медічі Старшого» (1474–1475), зображення Джуліано де Медічі (1453–1478) та кілька вишуканих портретів флорентійських жінок.

Найвідоміші фрески Сікстинської капели у виконанні Боттічеллі — «Покарання Корея, Дафана та Авірона», «Спокуса Христа» і «Покликання Мойсея», а також одинадцять портретів римських пап (усі — 1481–1482).

У період 1480–1490-х у його живописі з’являються нові, міфологічні мотиви, пов’язані з неоплатонічними ідеями флорентійського гуманізму.

До цього періоду належать роботи, які принесли йому світову популярність: «Весна» (1477–1482) — алегорія пробудження природи, кохання й гармонії, у якій поєднано античну міфологію з неоплатонічною філософією (див. Неоплатонізм); «Народження Венери» (бл. 1485, Галерея Уффіці) — символ естетичного ідеалу доби Відродження, де міфологічний сюжет постає як уособлення божественної краси.

У пізній період життя художник пережив духовну кризу, під впливом проповідей Дж. Савонароли. Його мистецтво стало суворішим, драматичним, зосередженим на релігійній тематиці. Після страти Савонароли (1498) художник створив «Містичне Різдво» (1500) — єдине датоване й підписане Боттічеллі полотно.

До пізніх робіт належать сцени з історій про римлянок Віргінію та Лукрецію та цикли, присвячені життю святого Зиновія, «Коронування Марії» (1488–1490), «Оплакування Христа» (1490). Портрети цього часу позбавлені пейзажного або інтер’єрного тла, як-от відомий «Портрет Данте» (1495).

«Народження Венери» (бл. 1485, Галерея Уффіці)
«Портрет молодої жінки» (1480—1485; Штеделівський художній інститут і міська галерея )
«Весна» (бл. 1482, Галерея Уффіці)

Визнання

За життя художник користувався шаною серед флорентійської еліти. Його твори прикрашали палаци Медічі та церкви Санта-Марія-Новелла і Санта-Марія-дель-Фйоре. Значуще вплинув на історію образотворчого мистецтва та цілу плеяду митців.

Роботи Боттічеллі зберігають у провідних музеях світу: Галереї Уффіці, Луврі, Лондонській національній галереї, Прадо, Берлінській картинній галереї, Метрополітен-музеї тощо.

У приватній колекції графа Кароля Лянцкоронського (1848–1933), який мав літню резиденцію в замку у містечку Роздолі (тепер селище Стрийського р-ну Львівської обл., Україна), були роботи Боттічеллі, проте ці картини в Україні не збереглися.

Ім’я Боттічеллі увічнено в назвах вулиць у містах Флоренції, Римі, Парижі. На його честь названо астероїд головного поясу (29361) Botticelli (відкрито 1996), кратер на поверхні Меркурія.

Головний герой роману Й. Браманте «Сандро» («Sandro»; 2022).

Додатково

1483 за свідченнями Дж. Вазарі працював над фресками на віллі родини Медічі в м. Спедалетто.
Моделлю для Венери Боттічеллі, за припущеннями, була Сімонетта Веспуччі, яку вважали найвродливішою флорентійкою свого часу.
Історик мистецтва Бернард Беренсон (1865; тепер Литва — 1959, Італія) запропонував умовне позначення «Друг Сандро» (італ. Amico di Sandro) для групи неатрибутованих (див. Атрибуція (мистецтвознавство)) творів, близьких за стилем до робіт Сандро Боттічеллі. Виявлено також подібність до цієї групи творів Д. Гірландайо, Філіппіно Ліппі (італ. Filippino Lippi; 1457–1504), Антоніо дель Поллайоло (італ. Antonio del Pollaiuolo; 1431–1498), Бартоломео ді Джованні (італ. Bartolomeo di Giovanni; бл. 1458 — бл. 1501) та Якопо дель Селлайо (італ. Jacopo del Sellaio; бл. 1441 — 1493), усі — Італія. Завдяки обговоренню концепції вдалося атрибутувати низку творів раніше невідомих авторів, зокрема ранні роботи Філіппіно Ліппі який співпрацював із Боттічеллі близько 1472.

Література

Вазарі Дж. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів / Пер. з італ. А. О. Перепаді, П. І. Соколовського. Київ : Мистецтво, 1970. 520 с.
Gebhart É., Charles V. Botticelli. New York : Parkstone Press International, 2013. 256 p.
Deimling B. Botticelli. Cologne : Taschen, 2016. 96 p.
Zöllner F. Botticelli. Munich : Prestel Publishing, 2017. 320 p.
Sandro Botticelli. URL : https://www.sandrobotticelli.net/

Автор ВУЕ

О. Ю. Сердобольська

Покликання на цю статтю: Сердобольська О. Ю. Боттічеллі, Сандро // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боттічеллі, Сандро (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.05.2026