Блюменберг, Ганс

Блю́менберг, Ганс [ нім. Blumenberg, Hans; псевдонім — Аксель Коллі (нім. Axel Colly); 13.07.1920, м. Любек, тепер земля Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина — 28.03.1996, м. Альтенберге, земля Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина] — філософ, історик ідей, основоположник метафорології, член Академії наук і літератури в Майнці (з 1960).

Блюменберг, Ганс (Blumenberg, Hans)
Псевдоніми	Аксель Коллі
Народження	13.07.1920
Місце народження	Любек
Смерть	28.03.1996
Місце смерті	Альтенберге
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	філософія, історія ідей
Традиція/школа	постструктуралізм

Життєпис

Походив із сім’ї підприємця, власника компанії. З родини вийшло кілька поколінь католицьких священників.

1939 завершив із відзнакою класичну гімназію Катарінеум у м. Любеку. Через єврейське походження за часів нацизму був позбавлений можливості здобути університетську освіту в Німеччині (див. Націонал-соціалізм). Провчився зимовий семестр 1939–1940 у Теологічній академії Падеборна та літній — в єзуїтській колегії Франкфурта-на Майні та був виключений.

Від 1942 працював клерком у компанії «Дрегеверк» (нім. «Drägerwerk»).

У лютому 1945 депортований до табору в м. Цербсті (Німеччина). Клопотаннями власника компанії повернувся до м. Любека, де переховувався до кінця Другої світової війни у родині майбутньої дружини.

Продовжив навчання у Гамбурзькому університеті (з 1945), де вивчав філософію, германістику, класичні мови й літературу.

Здобув 1947 докторський ступінь у Кільському університеті імені Крістіана Альбрехта, захистивши дисертацію з проблем середньовічної схоластичної метафізики. Пройшов 1950 габілітацію за дослідження проблеми «онтологічної дистанції» у феноменології Е. Гуссерля (обидві дисертації за життя не опубліковано).

У 1950-х — асистент і викладач на філософському факультеті Кільського університету.

Від 1958 — екстраординарний професор Гамбурзького університету.

1960 перейшов на посаду ординарного професора в Гіссенському університеті імені Юстуса Лібіха (тут відновив Інститут філософії). Член сенату Німецького наукового фонду (1962–1967).

Від 1965 — професор філософії в Рурському університеті Бохума.

Від 1970 і до виходу до пенсію (1985) викладав у Вестфальському університеті імені Вільгельма в Мюнстері.

В останні роки відмовився від громадського, публічного життя, майже не виходив з оселі, припинив видання книг, упорядковував рукописну спадщину.

Погляди. Праці

Спадщина Блюменберга охоплює дослідження з питань історії науки й техніки, історії філософії, антропології, герменевтики, феноменології, естетики, філософії мови, філософії релігії тощо.

Одним із найважливіших його внесків у філософію є метафорологія. Основні ідеї представив 1958 комісії Німецького наукового фонду під проводом Г.-Ґ. Гадамера; працю «Парадигми для метафорології» (нім. «Paradigmen zu einer Metaphorologie») опублікував 1960. Розвинув і узагальнив свої погляди у книгах: «Кораблетроща з Глядачем. Парадигма метафори існування» (нім. «Schiffbruch mit Zuschauer. Paradigma einer Daseinsmetapher»; 1979), «Читабельність світу» (нім. «Die Lesbarkeit der Welt», 1981; в українському перекладі вийшла 2005 під назвою «Світ як книга»), «Виходи з печери» (нім. «Höhlenausgänge»; 1989). Просував ідеї про те, що певні образи, метафори («гола істина», «істина як світло», «світ як книга», «корабель, що пливе» як метафора людського існування, «світ як театр») відіграють ключову роль у тому, як людина сприймає, інтерпретує та структурує реальність, є базовими елементами мислення, почуттів і філософської мови, що непіддатні дискурсивним визначенням, концептуалізації у поняттях. Простежена від античної філософії до моделі генетичного коду тягла метафора світу як тексту («книги природи», кожна сторінка якої розкриває нові таємниці), що його можна читати, декодувати та розуміти за допомогою символічних і смислових структур, вплинула на ідейні засади постструктуралізму. У межах цієї методологічної парадигми індивід постав не лише «читачем», але й «автором», а текстові метафори — не тільки засобом аналізу, але й інструментом соціальної практики та взаємодії. Проєкт метафорології отримав широкий резонанс у теорії й методології науки, літературознавстві, соціології (поняття інформаційного, мережевого суспільства), теорії комунікації.

Зацікавленість німецької інтелектуальної спільноти та гострі дискусії спричинили праці «Легітимність сучасної доби» (нім. «Die Legitimität der Neuzeit»; 1966) та «Генеза світу Коперника» (нім. «Die Genesis der kopernikanischen Welt»; 1975). Означив новочасну епоху як самостійну з погляду «перепозиціонування» інтелектуального й світоглядного змісту, «епохальний поріг» між середньовіччям і сучасністю. Доводив, що прагнення новоєвропейської свідомості до раціональності, радикалізм у захисті просвітництва, протиставленні розуму вірі були способом її самоствердження (шляхом заперечення претензій теології на універсальність). Проте філософія Нового часу так само не вільна від царини «непоняттєвості», метафор і міфів, як і попередня філософська думка. Залишив оригінальну інтерпретацію ідей і способу мислення Б. Спінози, Ф. Бекона, Г. В. Ляйбніца, Дж. Берклі, Дж. Віко, Й. В. Гете, Г. Флобера, З. Фройда та ін.

У працях [«Робота над міфом» (нім. «Arbeit am Mythos»; 1979), «Виходи з печери»] філософ на основі свого метафорологічного проєкту розпрацьовував феноменологічну антропологію. Намагався розширити підхід Е. Гуссерля до інтерпретації поняття життєсвіту, включивши антропологічний та історичний виміри. Факт біологічної неспецифічності людини розглядав і як «відкритість до повноти світу, котрий більше не акцентується лише у термінах життєвих необхідностей». У бідності людських інстинктів, біологічних схильностей вбачав вихідний пункт для розв’язку головного антропологічного питання — людина здатна існувати тому, що «безпосередньо не має справи з цією дійсністю», людське відношення до дійсності є непрямим, залежним від обставин, відкладеним, вибірковим і переважно метафоричним. Міркував про способи компенсації, виповнення «антропологічних недоліків» перед лицем неконтрольованої реальності (більшість публікацій мислителя у царині антропології та феноменології були посмертними).

Фундаментальна «Робота над міфом» присвячена ролі міфу як інакшого способу раціональності, демонстрації непереборності міфологічних елементів у мисленні, нерозривному взаємозв’язку «міфу» й «логосу». У ширшому розумінні намагався деконструювати ту модель людської природи, яку маніфестували через опозиції, де раціо протиставляли уявленням, поняття — метафорі, логос — міфові, риторику — філософії, буквальне — фігуральному.

Автобіографічно вмотивована праця «Страсті за Матвієм» (нім. «Matthäus passion»; 1988) порушила питання про те, яке значення ще можуть мати християнські повчання для читача, котрий перестав бути християнином.

Писав (переважно під псевдонімом) також літературні огляди міжнародної художньої літератури.

Визнання

Блюменберг — представник когорти найважливіших німецьких філософів 2-ї половини 20 ст.

Лауреат премій: Куно Фішера від Гейдельберзького університету (1974), Зигмунда Фройда за наукову прозу від Німецької академії мови та літератури в Дармштадті (1980).

Почесний доктор Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха (з 1982), почесний професор Вестфальського університету імені Вільгельма (з 1986).

У м. Берліні 2017 засновано Товариство Ганса Блюменберга (нім. Hans Blumenberg — Gesellschaft), покликане популяризувати його праці, підтримувати міжнародні та міждисциплінарні дослідження спадщини філософа.

Його творчості присвячено низку міжнародних конференцій, документальний фільм «Ганс Блюменберг — незвичний філософ» (2018, реж. К. Рютер).

До 100-річчя вченого (2020) видано 18 томів його праць.

Праці

Paradigmen zu einer Metaphorologie // Archiv für Begriffsgeschichte. 1960. Bd. 6. Р. 7–142.
Die Lesbarkeit der Welt. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1996. 432 р.
Höhlenausgänge. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1996. 827 р.
Arbeit am Mythos. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 2006. 699 р.
Die Genesis der kopernikanischen Welt. 8 aufl. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 2021. 299 р.
А н г л. п е р е к л. — History, Metaphors, Fables / Trans. by H. Bajohr, F. Fuchs, J. P. Kroll. Ithaca : Cornell University Press, 2020. 624 p.
У к р. п е р е к л. — Антропологічний підхід до сучасного значення риторики // Після філософії: Кінець чи трансформація? / Пер., за ред. В. В. Ляха. Київ : Четверта хвиля, 2000. С. 375–402.
Світ як книга / Пер. В. Єрмоленка. Київ : Лібра, 2005. 544 с.

Література

Stoellger Ph. Metapher und Lebenswelt. Zürich : Tübingen Mohr Siebeck, 2000. 583 р.
Nicholls А. Myth and the Human Sciences. Hans Blumenberg’s Theory of Myth. New York; London : Routledge, 2016. 260 р.
Flasch К. Hans Blumenberg. Philosoph in Deutschland. Die Jahre 1945–1966. 2nd ed. Frankfurt am Main : Vittorio Klostermann, 2019. 620 p.
Pryhodko V. V., Rudenko S. V. Body and Space Relationship in the Research Field оf Phenomenological Anthropology: Blumenberg’s criticism of Edmund Husserl’s «anthropology phobia» // Антропологічні виміри філософських досліджень. 2018. Вип. 13. С. 30–40. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Avfd_2018_13_5
Metaphorologie, Anthropologie, Phänomenologie. Neue Forschungen zum Nachlass Hans Blumenbergs / Hg. von A. Fragio, M. Philippi, J. R. Velasco. München : Karl Alber, 2019. 240 р.
Goldstein J. Hans Blumenberg. Ein philosophisches Porträt. Berlin : Matthes & Seitz, 2020. 624 p.
Wetz F. J. Hans Blumenberg zur Einführung. 5 aufl. Hamburg : Junius Verlag, 2020. 256 p.
Zill R. Der absolute Leser. Hans Blumenberg — Eine intellektuelle Biographie. Berlin : Suhrkamp, 2020. 816 p.
Müller О., Zill R. Blumenberg-Handbuch. Leben — Werk — Wirkung. Stuttgart : J. Metzler, 2024. 400 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Блюменберг, Ганс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блюменберг, Ганс (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.01.2025