Бластомікоз
Бластоміко́з (від грец. βλαστως — зародок і мікоз) — захворювання з групи системних мікозів, перебіг якого супроводжується первинним ураженням легень і гематогенною дисемінацією грибкової інфекції у внутрішні органи, кістки та шкіру.
Зміст
Етіологія і патогенез
Бластомікоз поширений повсюдно, але значна частина його популяції знаходиться в США. Спорадично спалахи захворювання виникають у Канаді, Австралії, Індії, Франції, Італії, Угорщині, країнах Африки, поодиноко — в РФ.
Під час епідемічних спалахів хвороба здебільшого вражає дітей і молодих людей до 20 років, які мешкають поблизу річок у лісистій місцевості. Чоловіки молодого та середнього віку хворіють частіше ніж жінки приблизно в 10 разів. Збудник бластомікозу поширений в басейнах річок, біля озер, водосховищ, добре розмножується у вологих умовах довкілля. Джерелами інфекції є заражений спорами гриба ґрунт, пісок, вода.
Збудник захворювання
Північноамериканський бластомікоз спричиняє диморфний (двофазний) гриб-сапрофіт Blastomyces dermatitidi, який мешкає в ґрунті і має 2 форми: міцеліальну та дріжджову.
У довкіллі гриб існує в міцеліальній формі (представлений нитками міцелію) за температури нижче 30 °С. Опиняючись в організмі людини, температура якого становить 37 °С, гриб переходить в дріжджову фазу (клітини округлої форми, діаметром 10 мкм, з товстою слизової капсулою 1 мкм завширшки). Розмножується в легенях брунькуванням, через кровоносну систему і лімфатичну систему потрапляє в шкіру, кістки, центральну нервову систему (ЦНС), статеві органи, надниркові залози.
Інкубаційний період
Зараження бластомікозом відбувається повітряно-пиловим шляхом через дихальну систему, зрідка — унаслідок контакту з інфікованими предметами, особливо за наявного пошкодження цілісності шкірних покривів. Мікроконідії гриба викликають у легенях людини розвиток первинних інфільтративних вогнищ запалення. Від людини до людини передається лише статевим шляхом. Інкубаційний період триває від тижня до 4 місяців, в середньому близько 45 діб і залежить від стану імунної системи людини та кількості збудника, яка потрапила в організм.
Виникненню бластомікозу сприяє наявність інших захворювань (ВІЛ-інфекція, діабет цукровий, саркоїдоз, гіпотиреоз, хронічні захворювання на стадії декомпенсації), або низка інших чинників [стан імунодефіциту; лікування хіміопрепаратами (див. Хіміотерапія); застосування пригнічувальної імунотерапії після трансплантації]. У групі ризику розвитку бластомікозу перебувають мешканці районів поширення цієї ендемічної хвороби, а також фермери; працівники сільськогосподарських підприємств, туристи, рибалки, мисливці, грибники.
Класифікація
У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) бластомікоз включено до Класу 1. Деякі інфекційні та паразитарні хвороби (А00–В99) під кодом В40:
- В40.0 Гострий легеневий бластомікоз.
- В40.1 Хронічний легеневий бластомікоз.
- В40.2 Легеневий бластомікоз не уточнений.
- В40.3 Бластомікоз шкіри.
- В40.7 Дисемінований бластомікоз.
- В40.8 Інші види бластомікозу.
- В40.9 Бластомікоз неуточнений.
За характером захворювання виділяють гострий і хронічний бластомікоз; за перебігом — бластомікоз легкого ступеня тяжкості, середнього ступеня тяжкості і важкий; за ураженням органів — легеневий і дисемінований.
Симптоми
Спочатку відбувається інтоксикація організму, яка викликає підвищення температури тіла до 39–40 °С, відсутність апетиту, нудоту, блювання; головний біль, переважно в лобовій і потиличній ділянках; загальну слабкість; втрату уваги; ломоту в тілі; пітливість. Потім виникають симптоми, пов’язані з ураженням легень: задишка; біль в грудній клітці, який посилюється за глибокого дихання, зміни положення тіла; кашель з виділенням спершу прозорого, потім гнійного мокротиння, кровохаркання.
Із прогресуванням інфекції з’являються зазвичай симетрично розташовані висипи на шкірі тулуба, рідше — на кінцівках, обличчі. Висип піднімається над рівнем шкіри, ущільнюється і утворює вузол червоного кольору, на його поверхні утворюється багато пухирців заповнених прозорою рідиною, що виділяється, засихає і формує бородавчасту кірку, під якою накопичується велика кількість гною.
Із розвитком хвороби виникають виразки на слизовій оболонці ротової порожнини і носа; ураження кісток (остеомієліт грудних і поперекових хребців, крижів, тазових кісток, черепа, ребер, довгих трубчастих кісток кінцівок з утворення свищів); глибокі абсцеси шкіри; гнійні запалення суглобів; збільшення всіх груп лімфатичних вузлів; простатит; епідидиміт; непритомність; судоми.
Клінічна картина
Розрізняють такі клінічні форми бластомікозу: легеневу, шкірну, кісткову, сечостатеву та інші (ураження ЦНС, перикарда, печінки, селезінки, щитоподібної залози, надниркових залоз). Системний (дисемінований) бластомікоз може розвинутися через роки після первинного ураження легень.
Легенева форма бластомікозу
Легенева форма бластомікозу становить 60–90 % усіх випадків цієї інфекції і характеризується перебігом у формі бронхопневмонії. Інкубаційний період в середньому займає 30–45 днів. Початок захворювання гострий або підгострий із перевагою інтоксикаційного синдрому за якого спостерігається субфебрильна (стійке підвищення температури тіла в межах 37,1–38,0 °C) або фебрильна (помірне підвищення температури тіла в діапазоні 38–39 °C) температура, озноб, м’язові і суглобові болі.
Рідше бластомікоз від початку розвивається як первинно-хронічний, без вираженої клінічної симптоматики. Турбує кашель (спочатку сухий, потім з гнійним мокротинням), кровохаркання, болі в грудній клітці, задишка. За об’єктивного дослідження вислуховуються хрипи, шум тертя плеври; рентгенологічно виявляють верхньочасткові інфільтрати, іноді — каверни.
Шкірна форма бластомікозу
Шкірна форма становить 40–80% випадків серед позалегеневих форм бластомікозу. Для перебігу характерна наявність везикуло-бульозних, папульозних або папульозно-пустульозних елементів висипу, які трансформуються у виразкові дефекти, вкриті рясними грануляціями. Виділення з ділянок виразки кров’янисті або гнійні. Виразки можуть поширюватися на слизову оболонку ротової порожнини, глотки і гортані. Загоєння виразок відбувається з утворенням тонкого, м’якого рубця. Можливе формування підшкірних абсцесів.
Кісткова форма бластомікозу
Частка кісткової форми серед випадків бластомікозу позалегеневої локалізації складає 25–50 %. Перебіг супроводжується остеомієлітом довгих трубчастих кісток, хребта, ребер. У зоні ураження нерідко утворюються абсцеси сусідніх м’яких тканин, свищеві ходи, артрити прилеглих суглобів.
Інші форми бластомікозу
Сечостатева форма бластомікозу становить 10–30 % випадків і частіше діагностується у чоловіків. Клінічна картина відповідає орхіту, епідидиміту, простатиту; може відзначатися гематурія і піурія (наявність гною або надлишку лейкоцитів у сечі). Зараження жінок сечостатевим бластомікозом відбувається статевим шляхом і трапляється рідко.
За дисемінованого бластомікозу інфекція розповсюджується на внутрішні органи і супроводжується виникненням абсцесів печінки, перикардиту, надниркової недостатності тощо.
За інфікування ЦНС виникають абсцеси мозку головного, менінгіт.
Види глибокого бластомікозу
Розрізняють 2 види глибокого бластомікозу:
- бластомікоз Джілкрайста (або Гілкріста), північноамериканський бластомікоз;
- бластомікоз Буссе — Бушко або європейський бластомікоз, криптококоз, торульоз.
Глибокий бластомікоз Джілкрайста
Хронічне інфекційне незаразне захворювання, яке вражає переважно шкіру, кістки, легені, печінку, селезінку, нирки. Інфікування відбувається через шкіру або дихальні шляхи. Захворювання має 2 форми: первинношкірну і системну (вісцеральну).
За первинношкірних уражень з’являється папульозне висипання червонуватого кольору на шкірі обличчя, кінцівок, сідниць. Папули зливаються між собою, на їхній поверхні утворюються пустули з гнійними кірками і виразками.
Глибокий бластомікоз Джілкрайста діагностують за допомогою мікроскопічного і культурального дослідження, а також шкірних тестів з бластоміцетовою вакциною і реакції зв’язування комплементу.
Диференціюють захворювання з сифілітичними гумами (форма гранульоми на пізній стадії сифілісу — вузол у підшкірній клітковині), лейшманіозом, верукозним туберкульозом, хронічною вегетуючою піодермією та іншими глибокими мікозами.
Перебіг системної (вісцеральної) форми супроводжується ураженням тканин легень (клініко-рентгенологічна картина відповідає проявам вогнищевої пневмонії).
Глибокий бластомікоз Буссе — Бушко
Системне захворювання з ураженням оболонок головного мозку, а також легенів, селезінки, нирок, печінки, шкіри і слизової оболонки. Ураження шкіри трапляється досить рідко і проявляється множинними вугреподібними папулами, підшкірними вузлами (гумами) і підшкірними абсцесами. Є осередки з глибокими кратероподібними виразками, що на дні вкриті млявими грануляціями зі слизово-гнійним товстими кірками, які можна відокремити. Згодом ці виразки перетворюються на втягнуті рубці.
Діагностують за допомогою гістологічного та культурологічного досліджень. Диференціюють з гумозним сифілідами (форма гранульоми на пізній стадії сифілісу — вузол у підшкірній клітковині), хронічною вегетуючою піодермією, бородавчастим туберкульозом, споротрихозом.
Діагностика
Хворі, які прибули з ендемічних районів і мають ознаки ураження легень, шкіри, кісток, сечостатевої системи, потребують обстеження не лише вузьких фахівців (пульмонолога, дерматолога, уролога та ін.), але й інфекціоніста та міколога.
Діагноз підтверджується після виявлення гриба-збудника бластомікозу в біологічному матеріалі: мокротинні, гнійних виділеннях зі свищів і абсцесів, сечі, лікворі (спинномозковій рідині), біопсійному матеріалі. Для діагностики застосовують мікроскопічне дослідження і мікробіологічний посів. Зразки біологічного матеріалу одержують за допомогою пункцій абсцесів і аспірації їх вмісту, ексцизійної біопсії тканин.
Серологічну діагностику бластомікозу проводять методами імуноферментного (ІФА) та радіо-імунологічного (РІА) аналізів, реакції зв’язування комплементу (РЗК). Шкірні алергічні проби з бластоміцином мають низьку чутливість і специфічність. Для виявлення змін у внутрішніх органах здійснюють додаткові інструментальні дослідження: рентгенографію грудної клітки, остеосцинтиграфію (сцинтиграфія скелета — метод радіоізотопного вивчення кісток), комп’ютерну томографію (КТ) головного мозку і хребта.
Диференційна діагностика бластомікозу
Легеневий бластомікоз диференціюють від інших хронічних уражень легень: бактеріальної пневмонії, туберкульозу, новоутворень і абсцесів, емпієми плеври, легеневої форми аспергільозу, гістоплазмозу. За бластомікозу шкіри слід виключити піодермію, інші дерматомікози, плоскоклітинний рак шкіри. Сечостатевий бластомікоз слід відрізняти від бактеріального простатиту і орхоепідидиміту, раку простати, сифілісу. Кістковий бластомікоз вимагає проведення диференціальної діагностики з туберкульозом кісток і бактеріальним остеомієлітом.
Лікування та прогноз
Гострий легеневий бластомікоз може закінчитися одужанням без спеціального лікування. У всіх інших випадках основу лікування різних форм бластомікозу складає протигрибкова терапія. За своєчасної діагностики та призначення правильного лікування одужують 90 % хворих без будь-яких наслідків для організму. За дисемінованих форм та відсутності лікування висока ймовірність летальних наслідків (80–95 % випадків), за інших форм — прогноз сприятливий. Рецидиви бластомікозу становлять 10 % випадків.
Етіотропне лікування
За легкої форми інфекції призначають ітраконазол 200–400 мг 1 раз на добу протягом 4–6 місяців; препарат резерву — кетоконазол по 800 мг 1 раз на добу протягом 4–6 місяців. За важких форм захворювання препарати для боротьби з грибами вводять внутрішньовенно; призначають амфотерицин В по 120–150 мг на тиждень, розбиваючи на 3 введення.
Симптоматична терапія
У симптоматичній терапії використовують жарознижувальні засоби (парацетамол, ібупрофен); анальгетичні засоби (кетопрофен, за важких дисемінованих форм і вираженому больовому синдромі — морфін, омнопон); антигістамінні засоби (супрастин, цетрілев); антибактеріальні засоби (захищені пеніциліни, цефалоспорини, макроліди, фторхінолони); протисудомні засоби (фенліпсин); сечогінні препарати (торасемід, фуросемід); антисептичні засоби (хлоргексидин, мірамістин); глюкокортикоїди; вітаміни групи В.
Хірургічне лікування
У хірургічному лікуванні застосовують висічення омертвілих ділянок шкіри і дренування шкірних абсцесів; за ураження легенів і плеври з накопиченням гнійного ексудату — дренаж плевральної порожнини.
Ускладнення
Бластомікоз спричинює різні ускладнення, зокрема артрити (запалення великих і дрібних суглобів за хронічного перебігу); остеомієліт; абсцеси головного мозку; гостру ниркова недостатність; гостру легеневу недостатність; анемію; пневмонії; простатит; гостру затримку сечі.
Профілактика
Профілактика бластомікозу потребує використання бар’єрних методів контрацепції за статевих контактів із новими партнерами; дотримання правил гігієни особистої; своєчасної обробки ран на шкірі; уникання поїздок у регіони, ендемічні для бластомікозу.
У неблагополучній щодо поширення бластомікозу місцевості працівники аграрних підприємств потребують захисту дихання органів під час розпушування ґрунту і діяльності, пов’язаної з потенційними оселищами збудника.
Література
- Bradsher R. W., Chapman S. W., Pappas P. G. Blastomycosis // Infectious Disease Clinics. 2003. Vol. 17. Is. 1. P. 21–40.
- Мазур І. П. Грибкові ураження слизової оболонки порожнини рота // Сучасна стоматологія. 2020. № 3. С. 72–77.
- Linder K. A., Kauffman C. A., Miceli M. H. Blastomycosis: a Review of Mycological and Clinical Aspects // Journal of Fungi. 2023. Vol. 9. Is. 1. 117.
- Аспергільозні та інші грибкові захворювання дихальної системи / За ред. Л. Н. Приступи. Суми : Сумський державний університет, 2025. 67 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Васильєва К. В. Бластомікоз // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бластомікоз (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.01.2026
