Блювання

Блюва́ння, блювота (лат. vomitus) — мимовільний викид вмісту шлунку через рот і зрідка також через ніс, який відбувається внаслідок скорочення м’язів живота та діафрагми.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Діагностика та лікування
4 Значення
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

Понад 400 р. тому філософ Р. Декарт уперше описав рефлекторний акт. На початку 20 ст., під час вивчення рефлексів спинного мозку, фізіолог Ч. Шеррінгтон виявив зв’язок між центральною нервовою системою (ЦНС), периферійною нервовою системою, вестибулярним апаратом і блюванням.

Характеристика

Блювання — складний рефлекторний акт, регульований блювотним центром довгастого мозку. Комплексна реакція, ініційована подразненням чутливих рецепторів шлунку, глотки, вестибулярного апарату тощо, або прямою стимуляцією блювотного центру в довгастому мозку. Пряма стимуляція часто зумовлена патологіями центральної нервової системи (ЦНС), виникає внаслідок травм, розвитку пухлин, менінгіту, підвищення внутрішньочерепного тиску, різних отруєнь та інтоксикацій (уремія, токсикоз тощо).

Блювання не слід плутати зі зригуванням та румінацією. Зригування (регургітація) — це фізіологічний процес пасивного витікання невеликої кількості вмісту шлунку до ротової порожнини або назовні. Найчастіше трапляється у немовлят на першому році життя (особливо до 3–4 місяців) і є нормальним явищем, що пов’язано з незрілістю травної системи (м’язового клапана стравоходу) та заковтуванням повітря під час годування. Румінація — розлад харчової поведінки, повторне пережовування і проковтування або випльовування їжі, яка повертається зі шлунку в рот без ознак нудоти чи блювання (виникає мимовільно невдовзі після їжі у дітей або дорослих із розладами розвитку та психічними хворобами).

Причини

Блюванню досить часто передує нудота, що виникає внаслідок стимуляції парасимпатичної нервової системи і характеризується такими проявами як дискомфорт у шлунку, блідість шкіри, посилене потовиділення, надлишкове слиновиділення, зниження артеріального тиску та уповільнення серцевого ритму.

Серед поширених причин нудоти і блювання виділяють такі:

вживання деяких лікарських засобів (наприклад, протипухлинних лікарських засобів або опіоїдів), зловживання алкоголем;
порушення центральної нервової системи (мігрень, пухлини або запалення головного мозку різної етіології);
деякі психічні розлади (депресія, анорексія, булімія);
проблеми з вушним лабіринтом у внутрішньому вусі (морська хвороба тощо);
захворювання шлунково-кишкового тракту;
запалення або проблеми, спричинені порушенням відтоку жовчі;
порушення функціонування печінки (гепатит, цироз печінки, печінкова недостатність) або підшлункової залози (гострий панкреатит, пухлини);
захворювання ендокринної системи (порушення функцій щитоподібної залози, надниркових залоз), хвороби сечовидільної системи (пієлонефрит тощо).

Серед інших причин: інфаркт міокарда, порушення діяльності серця, нестача вітамінів, реакція після хірургічних втручань, терапії променевої, хіміотерапії.

Крім медичних станів фізіологічними причинами нудоти і блювання можуть стати реакція на сильні запахи або візуальні стимули, вагітність.

Форми та походження

Залежно від тривалості виділяють 2 форми блювання: гостру і хронічну.

Гостра форма (триває 1–2 дні): раптове, нетривале, зазвичай спричинене інфекційними агентами або отруєннями блювання. Найчастіше асоційована з інфекційними процесами в організмі, впливом певних лікарських засобів або токсичних речовин. Наприклад, вживання великої кількості алкоголю, деяких видів грибів або наявність в організмі певних токсинів (наприклад, уремічні токсини за ниркової недостатності або кислоти за діабетичного кетоацидозу) можуть зумовити гостру реакцію.
Хронічне блювання може тривати від 7 днів і довше (понад 3 тижні) та часто є симптомом фонових захворювань шлунково-кишкового тракту (наприклад, виразки, гастриту, раку) або психічних розладів, стресу, тривоги чи депресії. Хронічна форма блювання часто є ознакою хронічних захворювань або станів, які потребують тривалого лікування та контролю.

Блювання може мати центральне або периферійне походження. Центральне блювання є результатом збудження блювотного центру в мозку; периферійне (рефлекторне) — запускається імпульсами нервовими внаслідок подразнення нервів або рецепторів вісцеральних органів (наприклад, шлунку чи кишківника).

Ускладнення

Блювання може свідчити про серйозні порушення фізіологічних функцій організму або наявність захворювань. До ускладнень, які виникають внаслідок блювання відносять:

зневоднення організму (значна втрата рідини здебільшого спричинена тривалим блюванням, супроводжується втомою, знесиленням, сухістю в роті, ускладненням сечовипускання, потемнінням сечі);
дефіцит поживних речовин та порушення електролітного обміну [втрата вмісту шлунку може викликати дисбаланс мінералів в організмі, зокрема гіпокаліємію (нестачу Калію) і гіпохлоремію (нестачу Хлору)];
метаболічний ацидоз (порушення кислотно-лужної рівноваги, за якого значно підвищується кислотність крові);
аспірація та аспіраційна пневмонія (потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи може спричинити запалення легень);
розрив стінки стравоходу, лінійні розриви слизової оболонки (найчастіше виникають у місці з’єднання стравоходу зі шлунком).

Діагностика та лікування

Нудота і блювання — поширені симптоми, які здебільшого швидко минають і не вимагають відвідування лікаря. Контроль за харчуванням та відпочинком є дієвим засобом для запобігання виникненню таких симптомів.

Тривале блювання викликає занепокоєння і потребує звернення до лікаря для встановлення причин та призначення ефективного лікування. Насамперед виявляють тривалість блювання, час між вживанням їжі та початком блювання, характер блювотних мас, супутні симптоми. Вибір методів діагностики залежить від імовірної причини блювання та може включати лабораторні дослідження, радіографію, ультразвукову діагностику (УЗД) тощо.

Якщо за первинної діагностики неможливо встановити причину блювання або результати досліджень залишаються неоднозначними, то для полегшення стану пацієнта застосовують протиблювотні лікарські засоби та прокінетики (лікарські препарати, які стимулюють моторику шлунково-кишкового тракту). Комплексний та системний підхід до діагностики блювання сприяє своєчасному виявленню його причин і застосуванню ефективного лікування.

Після встановлення діагнозу призначають етіотропне лікування (терапія, спрямована на усунення причин). Після ліквідації причин блювання може зберігатися дискомфорт, для звільнення від якого застосовують симптоматичне лікування, яке включає корекцію водно-електролітної рівноваги (використовують регідратаційні розчини або у тяжких випадках — інфузійну терапію), протиблювотні препарати та інші лікарські засоби.

Значення

У фізіологічному відношенні блювання є захисною реакцією шлунково-кишкового тракту на потрапляння до нього (або виникнення в ньому в результаті обміну речовин) токсичних чи інших шкідливих речовин (див. Токсичність).

Оскільки споживання їжі є ключовим елементом поведінки, спрямованої на виживання, блювання є важливою реакцією на шкідливу та змінену їжу, токсичні речовини, патогени у її складі.

Література

Дорофєєв А. Е., Руденко М. М., Томаш О. В. та ін. Провідні синдроми в гастроентерології. Донецьк : Донбас, 2012. 171 с.
Андрейчин С. М., Бількевич Н. А., Чернець Т. Ю. Методика обстеження терапевтичного хворого. Тернопіль : Укрмедкнига, 2021. 276 с.
Popa S. L., Chiarioni G., David L., Golea G. I., Dumitrascu D. L. Functional Emesis // Journal of Gastrointestinal & Liver Diseases. 2019. Vol. 28. Is. 3. P. 319–325.
Sleisenger and Fordtran's Gastrointestinal and Liver Disease Review and Assessment / Ed. by E. Qayed, N. Shahnavaz. 11th Edition. Elsevier, 2021. 352 p.
Шульгай О. М. Синдром циклічного блювання у дітей (огляд за рекомендаціями Північноамериканського товариства дитячої гастроентерології, гепатології та харчування 2025 року) // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. 2025. № 3. С. 64–71.