Бланкі, Луї Огюст

Худ. А.-С. Серре, 1830–1840-ві

Бланкі́, Луї́ Огю́ст (франц. Blanqui, Louis Auguste; 08.02.1805, м. Пюже Теньє, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція — 01.01.1881, м. Париж, Франція) — політичний діяч, політичний теоретик (представник утопічного соціалізму), тактик революційної боротьби, основоположник бланкізму.

Життєпис

Народився в сім’ї політика італійського походження. Переїхав до м. Парижа, де 1818–1824 здобував середню освіту — спершу у приватній школі-пансіоні Інституту Массена, а потім — у Королівському колежі Карла Великого (тепер Ліцей Карла Великого).

Працював вихователем у родині генерала, вчителем в Інституті Массена. Водночас наприкінці 1820-х — на початку 1830-х (з перервами) навчався в Паризькому університеті, спочатку на медичному, а згодом на юридичному факультеті. Навчання не закінчив через початок політичної діяльності.

До революційного руху долучився з 1824. Упродовж життя брав участь у багатьох революційних організаціях як революціонер-практик та ідеолог утопічного соціалізму. За участь у революційних організаціях неодноразово засуджений до тривалих термінів ув’язнення і двічі до смертної кари, заміненої ув’язненням (сукупно провів в ув’язненні 37 років).

Похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Політична діяльність

Республіканські й антиклерикальні переконання Бланкі сформувалися ще у шкільні роки. 1824 вступив до організації карбонаріїв. У 1825–1827 зблизився з сен-сімоністами (див. К. де Сен-Сімон), з 1825 публікувався в їхній газеті «Продюктер» (франц. «Le Producteur»; «Виробник»).

Брав участь у студентських заворушеннях 1827 в Латинському кварталі м. Парижа, що переросли у вуличні бої. Кількаразово поранений, пережив короткочасне ув’язнення.

На початку 1830 долучився до Лафайєтівської змови (інші назви — Січневий союз, Асоціація патріотів) — парамілітарної студентсько-робітничої групи, що готувала збройний виступ, який переріс у Липневу революцію 1830.

У роки Липневої монархії (1830–1848) продовжував революційну діяльність, виступаючи за відновлення республіки. Член таємної республіканської організації Товариство друзів народу (1830–1832), автор низки прокламацій цієї групи. У 1831–1833 неодноразово ув’язнений на термін від кількох тижнів до одного року.

Член таємного Товариства родин (1835–1837), а після його розколу — один із засновників і лідерів Товариства пір року (з 1837). У березні 1836 повторно засуджений до ув’язнення терміном вісім місяців, згодом перебував під наглядом у м. Понтуазі (тепер регіон Іль-де-Франс). 12.05.1839 повернувся до м. Парижа і взяв участь в організації повстання. У жовтні 1839 заарештований, у січні 1840 засуджений до страти, яку замінено на довічне ув’язнення. Покарання відбував у тюрмі Мон-Сен-Мішель (див. Мон-Сен-Мішель та його затока), за станом здоров’я (серцева недостатність) 1844–1847 перебував у тюремній лікарні у м. Турі. Завдяки кампанії за звільнення Бланкі в газеті «Реформ» (франц. «La Réforme»; «Реформа») помилуваний 1847 рішенням короля. Відмовився вийти на свободу, заявивши про це відкритим листом (опублікований у пресі).

Під час ув’язнення 1840–1848 поглиблено опрацьовував теоретичні праці ідеологів утопічного соціалізму, зокрема К. А. Сен-Сімона та Ш. Фур’є. У цей час почав формулювати основні постулати власної революційної течії (бланкізм).

Звільнений під час Революції 1848 у Франції. Розчарувався в новому республіканському режимі. Розпочав підготовку до повстання проти уряду Другої республіки. Після кількох невдалих збройних виступів повторно заарештований (травень 1848) і засуджений до 10-річного ув’язнення (березень 1849). У 1850–1857 відбував ув’язнення на острові Бель-Іль-ан-Мер, а у 1857–1859 — у м. Корте (о. Корсика), на місце вибору ув’язнення вплинуло суттєве погіршення стану здоров’я під час досудового арешту. У квітні 1859 звільнений із в’язниці та відправлений у безстрокове заслання до Алжиру. 15.08.1859 амністований із дозволом повернутися до м. Парижа.

Налагодив контакт з підпільними революційними організаціями. У червні 1861 ув’язнений на чотирирічний термін у тюрмі Сент-Пелажі в м. Парижі. Після звільнення у серпні 1865 емігрував до Бельгії, де продовжив агітацію проти Наполеона III. Після амністії 1869 повернувся до Франції. 1870 організував дві невдалі спроби збройних виступів. 04.09.1870 Бланкі та його прихильники приєдналися до інших республіканських сил і взяли участь у проголошенні Третьої республіки. Був одним із лідерів групи, що зробила спробу державного перевороту 31.10.1870. Після поразки перевороту переховувався. Заочно засуджений до страти 09.03.1871. Заарештований 17.03.1871.

Після проголошення Паризької комуни (18.03–28.05.1871), у якому взяли участь бланкісти, заочно обраний її президентом. Перебуваючи в ув’язненні за межами м. Парижа, не брав участі у виступі комунарів. Однак після поразки комуни й арешту її лідерів 15.02.1872 засуджений за його дії 31.10.1870 до заслання до Нової Каледонії (через стан здоров’я замінено на ув’язнення).

20.04.1879, перебуваючи в ув’язненні, обраний депутатом Палати депутатів від м. Бордо (висунутий Соціалістичною партією, висування супроводжувалося кампанією за його звільнення у пресі у зв’язку з погіршенням стану здоров’я), але парламент визнав вибори недійсними. Невдовзі після обрання звільнений із в’язниці (помилуваний за станом здоров’я). Після помилування знов висунув свою кандидатуру до Палати депутатів, однак програв вибори.

Розгорнув активну агітацію за повну амністію лідерам Паризької комуни, які залишалися живими. З цією метою 1880 заснував газету «Ні бога, ні пана» (франц. Ni Dieu ni Maître; Бланкі — автор вислову, що став назвою газети). Завдяки успішній пропагандистській кампанії влада Третьої республіки амністувала комунарів 11.07.1880.

В останній рік життя працював як журналіст і редактор заснованої ним газети.

Доробок

Бланкі був автором численних публіцистичних статей, а також опублікованої після його смерті книги «Соціальна критика» (т. 1–2; 1885), в якій обґрунтована необхідність повстання та революційної диктатури.

Сукупність поглядів Бланкі отримала назву «бланкізм». Ідеологічний складник бланкізму не був достатньо розпрацьованим, оскільки для політика мали пріоритетне значення питання тактики здобуття влади.

Головна ідея Бланкі полягала в тому, що соціалістичне перетворення суспільства не може здійснитися без тимчасової диктатури, яка роззброїть буржуазію, конфіскує багатства церкви та великих власників, а також підпорядкує великі підприємства державному контролю. Встановлений режим, на думку Бланкі, має бути тимчасовим і підготувати передачу влади народу (насамперед робітникам як безпосередньо зайнятим у виробництві). Наступний етап — створення промислових і сільськогосподарських виробничих асоціацій та розвиток освіти, яка має зробити людей здатними організовувати економіку країни на власну користь.

Обмежуючись розробкою методів зміни правлячого режиму, Бланкі не описував детально своє бачення подальшого переходу до соціалізму.

Бланкі відкидав можливості створення масового революційного руху з широким залученням пролетаріату, вважаючи, що його розгортання неминуче призведе до репресій і придушення революційної партії. Разом із тим, він скептично ставився до парламентської боротьби. Утілюючи в життя свої постулати, Бланкі неодноразово засновував таємні революційні організації. Після смерті Бланкі його послідовник Е. Вайян (1840–1915; Франція) заснував 1881 Центральний революційний комітет — політичну партію, що стояла на бланкістських засадах. Партія не здобула значного впливу, розгорнувши мережу осередків лише в м. Парижі. Ліквідована 1898 внаслідок серії розколів. Ідеї Бланкі про невелику цілком або частково законспіровану організацію як авангард революції та раптовий збройний виступ як засіб приходу до влади, на думку Р. Люксембург, вплинули на формування В. І. Леніним ідеї про комуністичну партію як авангард робітничого класу.

У праці «Вічність крізь зірки, астрономічна гіпотеза» (1872), написаній у в’язниці, Бланкі сформулював астрономічні гіпотези. Він також запропонував філософську теорію «вічного повернення» через нескінченне множення в часі та просторі паралельних світів, що містять нескінченних двійників усіх істот у всіх їхніх аспектах, варіаціях та комбінаціях. Вплив цієї праці можна простежити у творах різних письменників (А. Франс, Х. Л. Борхес, А. Біой Касарес).

Визнання

На честь Бланкі названо бульвар у м. Парижі, вулиці в містах Бордо, Марселі та інших, заклади освіти тощо. У м. Пюже-Теньє встановлено скульптуру «Дія в кайданах» (1905, скульптор А. Майоль) в образі оголеної жінки з закутими в кайдани за спиною руками. Монумент символізує боротьбу Бланкі та бланкістів в ув’язненні. Репліки скульптури в натуральну величину встановлено в м. Парижі та м. Баньйюль-сюр-Мер (батьківщина скульптора).

Бланкі фігурує в низці літературних творів як персонаж. Йому також присвячено комікс «Ні бога, ні пана. Огюст Бланкі, ув’язнений» (2014, художники М. Ле Руа і Л. Локателлі-Курнвскі).

Додатково

Батько Бланкі — Ж. Д. Бланкі (1757–1832; Франція) — політичний діяч, депутат Національного конвенту від департаменту Приморські Альпи (1793–1795, з перервою в 1793–1794 у зв’язку з ув’язненням), член Ради п’ятисот у (1795–1799), прихильник жирондистів, згодом супрефект округу Пюже-Теньє.

Праці

Critique sociale : en 2 t. Paris : F. Alcan, 1885.
Œuvres completes. Paris : Éditions Galilée, 1977. 382 p.
Œuvres. Nancy : Presses Universitaires de Nancy, 1993. 768 p.

Література

Dommanget M. Les idées politiques et sociales d'Auguste Blanqui. Paris : Librairie Marcel Rivière et Cie, 1957. 430 p.
Decaux A. Blanqui ou La passion de la révolution. Paris : France Loisirs, 1979. 640 p.
Paz M. Un révolutionnaire professionnel, Auguste Blanqui. Paris : Fayard, 1984. 316 p.
Agulhon M., Baudrier P., Becke J. et al. Blanqui et les Blanquistes. Paris : SEDES, 1986. 292 p.
Greene D. E. Communist Insurgent: Blanqui's Politics of Revolution. Chicago : Haymarket, 2017. 292 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бланкі, Луї Огюст // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бланкі, Луї Огюст (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.09.2025