Жирондисти

Жиронди́сти (фр. Girondins) — політична група періоду Великої французької революції. Відігравала провідну роль у Законодавчих зборах (1791–1792) і Конвенті (1792–1793). Термін «жирондисти» походить від Жиронди — департаменту в південно-західній частині Франції (адміністративний центр — м. Бордо; тепер у регіоні Нова Аквітанія), депутатами від якого були обрані деякі провідні члени групи (адвокати П. В. Верньйо, М. Е. Гюаде, Ж. А. Гранжнев, А. Жансонне, комерсант Ж. Ф. Дюко); навколо них і сформувалася група. Термін поширився завдяки праці письменника і політичного діяча А. де Ламартіна «Історія жирондистів» (1847). Інша назва групи — бріссотинці (від прізвища лідера — журналіста Ж. П. Бріссо).

Історична довідка

У Законодавчих зборах жирондисти займали місця зліва поряд з [[якобінці|якобінцями (монтаньярами) і протистояли прихильникам [[монархія|монархії. Жирондисти першими виступили за встановлення у Франції республіки. У березні — червні 1792 представники жирондистів входили до складу уряду. Прагнучи поширити революцію за межі Франції та принести свободу іншим народам, вони підтримали оголошення війни Австрії (20.04.1792). У 1791–1792 входили до Якобінського клубу.

У Конвенті, куди не було обрано монархістів, жирондисти займали місця праворуч і в 1792–1793 стали найбільшою політичною групою. Жирондистський Конвент ліквідував монархію і проголосив Францію республікою. Усвідомлюючи, що страта короля може стати початком терору, жирондисти пропонували вирішити питання щодо покарання Людовика XVI шляхом всенародного обговорення.

У лютому 1793 жирондисти представили Конвенту проект конституції (основний автор — М. Ж. А. Н. де Кондорсе). Оскільки прийняття конституції означало б розпуск Конвенту і вибори нового вищого законодавчого та виконавчого органу, якобінці, які вважали, що вони спроможні контролювати Конвент, домоглися того, що проект було відхилено. У ніч на 02.06.1793, за відсутності керівників жирондистів, Конвент, приміщення якого було оточено озброєними повстанцями, проголосував за арешт жирондистів. 24.10.1793 перед революційним трибуналом постали 22 жирондисти. Вони були безпідставно звинувачені у зраді, заколоті, намірах поділити Францію на частини, розпалити громадянську війну і навіть відновити монархію. 31.10.1793 були гільйотиновані. Деякі жирондисти намагалися підняти повстання у м. Бордо. Ті з жирондистів, хто уцілів, після термідоріанського перевороту 1795 повернулися до Конвенту. Зі стратою жирондистів закінчився «романтичний» період революції, позначений прагненням свободи, та розпочався якобінський терор.

Характеристика

Жирондисти були прихильниками індивідуальних свобод, політичної теорії Ж. Ж. Руссо, освіченими представниками ліберальної буржуазії, що виступали за респектабельну республіку для середнього класу, поважали закон.

Проект конституції жирондистів був спробою здійснити у Франції безпосередню демократію в дусі теорії Ж. Ж. Руссо. Народ мав би право: обирати як Законодавчі збори (щорічно), так і Виконавчий комітет; приймати чи відкидати проект конституції, вирішувати питання про скликання Національного конвенту, висловлювати свою волю щодо питань, які цікавлять усю республіку, тощо. Виборче право надавалося з 21-річного віку. У конституційному проекті містилася «Декларація природних, громадянських і політичних прав людини», в якій проголошувалися свобода, рівність, безпека, право власності, право на опір гнобленню, на освіту, соціальне забезпечення, на перегляд конституції, свободу друку тощо. Хоча деякі жирондисти мали федералістські погляди, в проекті проголошувалася єдність і неподільність республіки. Встановлювалися однакові для усієї держави кодекси цивільних і кримінальних законів. Ні законодавча, ні виконавча влада не могла брати на себе повноваження судової. Скасовувалася смертна кара за всі злочини приватного характеру. По кримінальних справах громадянн могли судити лише суди присяжних. Суддів мав обирати народ.

Визнання

У м. Бордо 1894–1902 у пам’ять про депутатів-жирондистів встановлено монумент (колону і фонтан; архітектор В. Ріш), з 2011 його визнано як історичний пам’ятник.

Цитата

«Найвизначнішою своїми чудовими ораторськими талантами і спроможністю маневрувати була група, що збиралася навколо Бріссо і депутатів Жиронди — Ґюаде, Жансонне і, особливо, Верньйо. У диліжансі, який віз їх із Бордо до Парижа у вересні 1791 р., прусський дипломат довго спостерігав за ними: “То були молоді люди, сповнені енергії та люб’язности, чудової юности, надзвичайної наснаги, безмежної відданости ідеям. Вони були вельми необізнаними, з дивною недосвідченістю, легкими оповідачами і сперечальниками, які здобували перевагу… завдяки навичкам адвоката»

 Бадентер Е., Бадентер Р. Кондорсе (1743–1794). Інтелектуал у політиці / Пер. з фр. С. Глухова. Київ : Юніверс, 2008. C. 318.


Література

  1. Soria G. Grande histoire de la Revolution francaise : en 9 t. Paris : Bordas, 1987–1988.
  2. Melchior-Bonnet B. Les Girondins. Paris : Tallandier, 1989. 526 p.
  3. Проект декларации прав и конституции жирондистов // Документы истории Великой французской революции : в 2 т. Москва : Московский университет, 1990. Т. 1. С. 164–181.
  4. Карлейль Т. Французская революция. История / Пер. с англ. Москва : Мысль, 1991. 576 с.
  5. Mathan А. de. Girondins jusqu’au tombeau. Une révolte bordelaise dans la Révolution. Bordeaux : Éditions Sud-Ouest, 2004. 320 p.
  6. Бадентер Е., Бадентер Р. Кондорсе (1743–1794). Інтелектуал у політиці / Пер. з фр. С. Глухова. Київ : Юніверс, 2008. 568 с.
  7. Ламартин А. История жирондистов : в 2 т. / Пер. с фр. Москва : Захаров, 2013.
  8. Gallo M. Révolution française. Dix années de passion, de fièvre et de terreur. Paris : XO éditions, 2016. 768 p.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Жирондисти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Жирондисти (дата звернення: 19.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
24.11.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ