Адвентизму рух
Адвенти́зму рух (від лат. adventus — пришестя, з лат. advenire — приходити) — релігійний напрям у межах пізнього протестантизму, натхненний ідеями здійснення богодухновенних пророцтв, наближення кінця світу, Другого приходу Христа. Виник у 1830-х в США, ідейним натхненником і фундатором вважають баптистського проповідника Вільяма Міллера.
Зміст
Історична довідка
Проповіді В. Міллера у 1831‒1838 про близький Другий прихід Ісуса Христа та спроба обчислити точний час цієї події визначили як назву руху, так і його апокаліптично-пророчий характер. Дотепер віра в Друге пришестя є чільним догматом адвентизму, а есхатологічна (див. Есхатологія) доктрина — рушійним чинником розвитку всього релігійного напряму.
Виникнення руху з богословського погляду
На переконання адвентистів, цей рух постав не випадково, а як виконання біблійних пророцтв про «Церкву залишку» — спільноту правдивих вірян, духовних і смиренних, які лишилися відданими Господнім заповідям в умовах тотального відступництва. Саме вона покликана до особливої місії — віщувати про настання часу Божого суду, Другого приходу та спасіння людства. Появі руху передувало відтак здійснення богодухновенних пророчих передбачень, відомих як «ознаки останнього часу», «ознаки Другого приходу» (див.: Мт. 24; Мк. 13; Лк. 21; Об'явлення Івана Богослова).
Адвентистські богослови вказують також на інший важливий релігійний фактор постання руху — дослідницьку роботу В. Міллера та його висновки з ретельного вивчення біблійних пророцтв.
Етапи розвитку
Умовно виділяють два основні періоди в розвитку руху, відповідно до розпрацювання базових принципів есхатології:
- 1-й період — 1831‒1843 (формування світогляду Міллера, проповідь та пророкування дати Другого приходу Христа);
- 2-й період — 1844 (криза міллеризму, перенесення дати Другого приходу та «рух сьомого місяця»).
Міллер, з опертям на тексти Святого Письма, насамперед Книги пророка Єзекіїля (див. Єзек. 4:6) виснував, що Христос повернеться десь у 1843 (через 2 300 років після 457 до н. е.). У початкових підрахунках Міллер виходив з того, що за біблійним літочисленням рік починався навесні, а тому обіцяний 2300-й рік триватиме з 21.03.1843 по 21.03.1844. На цей період і має припасти есхатологічна подія Другого пришестя.
Коли вказаний час минув, а події не сталося, протестантські громади зазнали внутрішньої кризи, колишні прихильники Міллера масово полишали лави церкви.
Проте частина його одновірців визнали доктринальну помилку та після додаткових обчислень, з урахуванням пророцтв Книги пророка Даниїла (див. Дан. 8, 9), вказали нову дату події — 22 жовтня 1844 (цей етап отримав назву «рух сьомого місяця» від посилань на 7-й місяць тішрей юдейського календаря, який припадає на вересень — жовтень і є часом відзначення свята очищення та каяття Йом-Кіпур). Оскільки і в цю дату приходу Христа не сталося, в середовищі вірян настав «час Великого розчарування». Сам Міллер через хворобу і похилий вік активної участі у русі в цей період уже не брав. Підкреслював значущість не так точної дати Другого приходу, як постійної готовності до цієї події.
Розкол адвентистського руху
Після «Великого розчарування» послідовники Міллера розділилися на кілька течій. Деякі відійшли від напружених есхатологічних очікувань Другого приходу, інші взагалі зреклися християнства. Значна частина (близько 40 тис.) й надалі плекали віру в близький прихід Христа. У квітні 1846 року в м. Олбані (штат Нью-Йорк, США) ця спільнота реорганізувалася в конференцію (Союз церков). Віряни й надалі переносили дату Другого приходу Христа упродовж кількох десятиліть. Ця галузка адвентизму існує дотепер, має близько 30 тис. послідовників (самоназви: Християнська церква пришестя, Адвентистська християнська церква).
У спільноті вірян-адвентистів умовно вирізняють три групи:
- тих, хто продовжував вірити у Другий прихід (пізніше ця група розділилася на низку нових християнських товариств, як-от Адвентисти першого дня, Євангельські адвентисти, адвентисти-християни, Церква Божа тощо);
- тих, хто посів опозиційну, навіть екстремістську позицію (ще деякий час продовжували призначати точні дати приходу, але після провалу чергових спроб розчарувалися й остаточно відійшли від адвентизму);
- тих, хто став членами Церкви адвентистів сьомого дня.
У подальшому виникали нові течії, як-от Товариство життя і Другого пришестя, Церква в Христі Ісусі, адвентисти-реформісти тощо, перетворивши адвентизм на чисельний і розгалужений рух.
В Україні адвентизм з’явився в 2-й пол. 19 ст., перші громади виникли в Таврійській губернії (1886) і в с. Таращі Київської губернії (1876).
Адвентисти сьомого дня
Всесвітня церква адвентистів сьомого дня (Церква АСД) — одна з найчисельніших і найвпливовіших течій адвентизму. Її утворення відносять до 1844‒1845. Організація сформувалася з тих послідовників адвентистського руху, які зберігали віру в Другий прихід Христа попри невдалі пророцтва й атмосферу «Великого розчарування».
Провідну роль в організаційному і догматичному оформленні Церкви АСД відіграла Еллен Вайт. Діячка зафундувала не тільки чітку доктринальну систему, але й розпрацювала у своїх численних творах (45 томів) принципи регламентації відносин і поведінки вірян, здорового способу життя (т. з. санітарна реформа), соціального служіння. Вайт посіла в церкві особливий статус — вісниці (у деяких світських джерелах її називають пророчицею). Серед адвентистів панує переконання, що через вісницю Бог спрямовував загальний плин богословської думки, оберігав її від хибних поглядів і «людських» доповнень. Звідси — певність, що доктрина Церкви АСД правдива й заснована винятково на біблійних засадах.
Доктринальні засади
Доктринальні основи віровчення Церкви АСД формувалися понад століття: перші дев’ять пунктів віровчення схвалено 1863, а доконечне оформлення основ віроповчальної доктрини («Основні положення у вченні віри християн-адвентистів сьомого дня») — на Всесвітньому з’їзді 1980 в м. Далласі (шт. Техас, США). Символом віри адвентисти вважають тільки Біблію, визнають віровчення, яке безпосередньо випливає зі Святого Письма.
Основні положення віровчення розпрацьовані з урахуванням 95 тез М. Лютера і становили від 1980-х 27 пунктів віри. Проте їх уточнення визнано можливим («якщо Церква під керівництвом Духа Святого прийде до повнішого розуміння тієї чи тієї біблійної істини»). Так, на 58-му з’їзді (2005, м. Сент-Луїз, США) віровчення було доповнене ще одним пунктом — «Зростання у Христі». Схвалено також резолюцію про підтвердження основоположного значення для Церкви АСД Святого Письма та праць Е. Вайт.
1-й пункт віровчення присвячений тлумаченню сутності та призначення священних текстів. У пунктах 2, 3, 4, 5 йдеться про Трійцю та її іпостасі — Отця, Сина і Святого Духа. Концепція створення світу та особливий статус суботи викладені в п. 6; тлумачення природи людини — у п. 7. Одне з важливих положень пояснює причини гріхопадіння (п. 8) й тяглу від того часу «Велику боротьбу» між Богом і Сатаною. Викладено належне розуміння життя, смерті та воскресіння Христа (п. 9); пояснено, що спасіння можна здобути лише через Христа особистою вірою (п. 10); визначено роль Церкви в житті вірянина (п. 11). Пункт 12 присвячено особливій місії Церкви АСД; п. 13 декларує рівність всіх у Христі, незалежно від статі, раси, національності, культури, освітнього рівня та соціального статусу.
Частина положень пояснює та регламентує релігійні практики, цінності християнської поведінки, шлюбу та сім’ї (13, 14, 21, 22). Особливе місце у віровченні Церкви АСД відведено вченню про «духовні дари» (п. 16), яких налічують дев’ять: віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповідництва, дар вчителювання, дар управління, дар примирення, дар втішання (співстраждання), дар ревного служіння та благодійництва (п. 17). Дару пророцтва відведено осібне місце: саме його, як вважають, здобула вісниця Вайт. На відміну від ортодоксальних церков, які більшу увагу приділяють Новому Завіту, адвентисти надають виняткового значення старозавітному Закону Божому (Декалогу, п. 18).
Низка положень є своєрідними, притаманні тільки Церкві АСД: особливий статус суботи як «пам’ятника творіння» (п. 19), вчення про довірене управління як обов’язок вдало розпоряджатися своїм часом, здібностями та майном (п. 20), уявлення про служіння Христа в небесному святилищі по закінченні пророчого періоду 2300 днів (п. 23). Специфічну інтерпретацію набули положення про Друге пришестя Христа, смерть і воскресіння, Тисячолітнє царство й завершення трагічної історії гріха, Нову землю (пп. 24‒27).
Так, в есхатологічному контексті своєрідно витлумачено подію смерті. Тіло, розум і душу кожної людини адвентисти розглядають як неподільну єдність. Смерть («першу смерть») пояснюють як тимчасовий безсвідомий стан, «сон», несвідоме існування до воскресіння (з посиланням на Біблію, де порівняння смерті зі сном трапляється понад 50 разів). Це дозволило адвентистам відкинути поняття раю та пекла. Фізична смерть, згідно з адвентистським вченням, є перебуванням у могилі тіла зі смертною душею. Не вмирає лише дух, що повертається до Бога. Для позначення пристановища спочилих використовують поняття «шеол», «гадес»; тут мертві перебувають доти, доки їх не «віддадуть» під час воскресіння, що означає кінець смерті назагал. Остаточну «другу смерть» пророкують у кінці Тисячолітнього царства, після «другого воскресіння» (неправедних). Це стане знищенням не тільки грішників, але й Сатани, неправдивих пророків, самого пекла, які будуть закинуті в озеро вогняне. Адвентисти відкидають вічні муки в геєні; поділяють погляд, що життя після могили можливе лише через воскресіння. За вченням, воскресіння має бути тілесним, як це сталося з Христом, воскреслі отримають нові тіла з колишніми індивідуальними характеристиками. Прихід Христа потрактовано в адвентизмі не тільки як воскресіння, а й вознесіння (підхоплення) на небо тих, хто отримав нетлінне, «духовне» тіло (1 Фес. 4:17).
Ознаки приходу Христа. Тисячолітнє царство
Адвентисти уникають вказівок на точну дату приходу Христа, але ведуть мову лише про низку вже здійснених ознак, що вказують на його наближення. Першу класифікацію (7 ознак) запропонувала вісниця Е. Вайт із посиланням на Біблію.
Сучасні богослови подають дещо інакшу версію. Виділяють:
1) ознаки в природі (стихійні лиха, природні катаклізми);
2) ознаки в релігійному світі («Велике релігійне пробудження», означене падінням папства й виникненням адвентистського руху; проповідь Євангелія; духовний занепад; обмеження релігійної свободи);
3) занепад моралі (швидке зростання злочинності; сексуальна революція);
4) війни і лиха.
Період Тисячолітнього царства (адвентисти тяжіють до поняття «Міленіум») хронологічно розташовують між «першим» і «другим» воскресінням. Доктрина про Тисячоліття умовно розрізняє 3 періоди:
1) події на початку 1000-ліття: а) Другий прихід Христа і встановлення Тисячолітнього царства на небі; б) Армагеддон; в) «перше воскресіння» мертвих, їх вознесіння разом із живими святими на небо; г) ув’язнення Сатани в «безодні»;
2) події упродовж Міленіуму: а) земля спустошена і безлюдна; б) Христос разом із викупленими святими царюють на небі 1000 років і судять неправедних (які померли без каяття в гріхах); в) Сатана з відпалими ангелами страждають на землі;
3) події кінця 1000-ліття: а) «друге воскресіння» — неправедних, зваблення їх Сатаною; б) сходження «небесного Єрусалима» на землю і напад на нього Сатани з неправедними; в) Останній суд і знищення Сатани та грішників («друга й остаточна смерть» від небесного вогню, який перетворить усю землю за межами святого міста в озеро вогняне); г) Нова земля.
Концепцію Нової землі висунула Вайт: Бог буде з людьми; люди житимуть у гармонії з природою та тваринним світом; зникнуть хвороби, біль, смуток, плач і смерть; гармонія пануватиме в тваринному світі; гарно плодоноситиме земля. Життя на Новій землі передбачає, з одного боку, царювання разом з Богом і Христом; з іншого — різні форми занять, діяльності. За концепцією, врятовані воскреслі впізнаватимуть своїх друзів і рідних, хоча спілкування буде лише духовним.
Релігійні практики. Соціальне служіння
Приготування до Другого пришестя Христа та виконання заповіді про суботу (7-й день) — те, що є стрижневим для віровчення і практики Церкви АСД та відрізняє їх від інших церков.
Повсякденної обрядовості в адвентистів немає. Із таїнств визнають тільки хрещення, рукопокладення, євхаристію. Акт хрещення (відбувається повним зануренням у воду по досягненні повноліття і при достатньому розумінні Святого Письма) розуміють як символ єдності з Христом. Таке ж символічне значення відведено Вечері Господній (причастю). Закріплено особливе значення обряду омивання ніг як знаку оновленого очищення та готовності служити один одному за взірцем Христового смирення. Значущою настановою для вірян є положення про десятину (добровільні пожертвування в розмірі 10-ї частини прибутку), яка є основною формою фінансування діяльності церкви.
Характерна ознака адвентистської Церкви — принцип фіксованого членства, який передбачає відвідування молитовного будинку (передусім у суботу), сплату десятини, моральну поведінку.
До специфічних рис адвентизму відносять також учення про здоровий спосіб життя (віднесено до складників віровчення з 1863). Адвентисти вірять, що християнин відповідальний перед Богом за своє здоров’я: здорова тілом людина корисніше і діяльніше може служити Богу і ближньому, тіло це «храм Святого Духа» (1 Кор. 6:19‒20). Принципи здорового способу життя обумовлюють низку вимог і заборон: не рекомендовано палити, вживати алкоголь, певні види м’яса (т. з. санітарна реформа). «Стриманість» (Гал. 3:22) вважають одним із 9 плодів Духа і зараховують до християнських чеснот (2 Петр. 1:6). До відповідального способу життя також віднесено правильне чергування праці (6 днів) й відпочинку, рекомендації щодо профілактики захворювань та реабілітаційного періоду. Принципи здорового способу життя представлені у «колесі здоров’я», складниками якого є: віра, утримання, вправи (спорт), відпочинок, сонце, повітря, вода, дієта. Саме для цього Церква АСД створює медичні заклади, профілакторії, будинки для людей похилого віку, «фабрики здорової їжі», заохочує займатися спортом.
Соціальне служіння адвентистів визначають «Основи соціальної доктрини Церкви АСД». Парадигмальним є вчення, згідно з яким остаточного вирішення соціальних проблем у цьому світі не станеться, але до «останніх днів» віряни покликані підтверджувати свою віру доброчинними й філантропічними справами. Це — допомога бідним одягом і продуктами, організація благодійних акцій для безпритульних і дітей-сиріт, пропаганда здорового способу життя та профілактика наркоманії, алкоголізму, паління, СНІДу; гуманітарна допомога в зонах воєнних конфліктів, стихійних лих і катастроф.
Сучасний стан
За зведеними даними Церкви АСД на 2021, у світі діяло: 95 297 релігійних організацій (церков), понад 21,9 млн членів Церкви АСД у 235 країнах світу. Понад 70 % адвентистів мешкають у Центральній і Південній Америці та Африці.
Складниками інфраструктури є 9,5 тис. освітніх закладів, з яких 118 надавали вищу освіту, близько 900 медичних закладів (клініки, диспансери, лікарні, центри), 133 будинки і центри для людей літнього віку, 60 видавництв тощо. Видавничу, проповідницьку й просвітницьку роботу члени Церкви вели 516 мовами (2019).
Церква має чотириступеневу організацію: громада, конференція (область чи край), уніон (держава чи республіка), дивізіон (великі субконтинентальні територіальні об’єднання). Вищим виконавчим органом Церкви є Генеральна конференція, до складу якої входять 13 дивізіонів (Євроазійський дивізіон, ланкою якого є Український уніон, станом на 2022 об’єднував 965 церков). Центром Всесвітньої церкви АСД є м. Вашингтон (осідок Генеральної конференції). Керівництво всіх структурних рівнів Церкви обирають на з’їздах (на рівні конференції що три роки; уніону, дивізіону, Генеральної конференції — що п’ять років).
Адвентистські деномінації в Україні автономні і не мають єдиного управлінського центру. Найчисельнішим об’єднанням є Українська уніонна конференція Церкви адвентистів сьомого дня з центром у м. Києві. У 2022 була представлена ще дев’ятьма регіональними конференціями (Буковинська, Дніпровська, Західна, Південна, Крим, Подільська, Східно-Дніпровська, Київська і Центральна). На кінець 2020 сайт Української уніонної конференції повідомляв про 46 240 членів церкви. Інфраструктура налічує: 1038 релігійних громад (2020, офіційна статистика; за даними церкви — 1080), 229 молитовних будинків, 7 медичних закладів, понад 700 суботніх шкіл. Діяло 944 священнослужителі. Провідні богословські навчальні заклади: Український гуманітарний інститут, Український адвентистський теологічний інститут (обидва — в м. Бучі), Лінгвістичний центр ELC, Школа Біблії (дистанційна освіта).
Офіційний сайт: https://adventist.ua/
Джерело
Seventh-day Adventist World Church Statistics 2020 // Seventh-day Adventist Church. 2021. URL: https://www.adventist.org/statistics/seventh-day-adventist-world-church-statistics-2020/
Література
- Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. Львів : Просвіта, 1995. 350 с.
- Жукалюк Н. А., Любащенко В. И. История Церкви христиан-адвентистов седьмого дня в Украине. Киев : Джерело життя, 2003. 320 с.
- Докаш В. І. Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації. Київ; Чернівці : Книга-ХХІ, 2007. 544 c.
- Історія релігій в Україні : у 10 т. Київ; Дрогобич : Сурма С., 2008. Т. 6: Пізній протестантизм в Україні / За ред. П. Яроцького. 632 с.
- Жаловага А. Антропологічна природа християнства. Київ : [б. в.], 2008. 288 с.
- Сітарчук Р. Адвентисти сьомого дня в українських землях у складі Російської імперії (друга половина ХІХ століття — 1917 рік). Полтава : Скайтек, 2008. 324 с.
- Балаклицький М. Медіатизація протестантизму в Україні 1991–2010 років. Харків : Харківське історико-філологічне товариство, 2011. 379 с.
- Бойко А. Релігійна журналістика. Київ : Київський університет, 2016. 303 с.
- Мизак Н., Боднар В., Чернушка І. За Христову віру: очікуючи другого приходу Христа (Церква адвентистів сьомого дня Чернівецької області в умовах переслідувань радянським тоталітарним режимом у 1944–1985 рр.). Чернівці : Друк Арт, 2019. 186 с.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Докаш В. І., Колодний А. М. Адвентизму рух // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адвентизму рух (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.03.2025
