Абеляр, П’єр

Абеляр і Елоїза. Художник Е. Б. Лейтон, 1882

Абеля́р, П’єр [ фр. Abélard (Abailard) Pierre; лат. Petrus Abaelardus; ім’я при народженні — Петро Палатін; 1079, с. Ле-Палле, тепер регіон Пеї-де-ла-Луар, Франція — 1142, абатство Сен-Марсель, біля м. Шалон-сюр-Сон, тепер регіон Бурґундія, Франція] — філософ-схоласт, богослов, поет, учитель, чернець.

Абеляр, П’єр (Abélard, Pierre)
Народження	1079
Місце народження	Ле-Палле
Смерть	1142
Місце смерті	абатство Сен-Марсель
Місце поховання	Пер-Лашез
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	філософія, богослов'я, етика, поезія
Традиція/школа	схоластика

Життєпис

Народився у дворянській сім’ї. Непереборна допитливість спонукали його віддатися вивченню наук. Відмовився від права майорату (первородства) та став школярем-кліриком. У юному віці слухав лекції Іоанна Росцеліна, засновника номіналізму.

1099 прибув до м. Парижа навчатися у філософа й богослова Гійома де Шампо (бл. 1068–1121). Невдовзі Абеляр став суперником і опонентом своїх учителів. На противагу Г. де Шампо створив свою власну школу, спочатку в м. Мелені (тепер регіон Іль-де-Франс), а потім, бл. 1102–1104, переїхав ближче до Парижа в м. Корбей (тепер регіон Центр — Долина Луари).

Учителювання було доволі успішним, хоча на деякий час мав полишити його і відбути у Бретань. Повернувся у м. Париж після 1108, знову став суперником із де Шампо, який читав лекції в обителі Сен-Віктор (див. Сен-Вікторська школа). Абеляр кинув виклик конкуренту щодо теорії універсалій, здобув перемогу і зміг обійняти посаду керуючого в Нотр-Дамі. Проте на короткий час де Шампо вдалося перешкодити Абеляру читати лекції у Парижі. Абеляр був змушений відновити свою школу в Мелені, яку він невдовзі (бл. 1110–1112) знову перемістив у м. Париж.

Після свого успіху в схоластичній діалектиці Абеляр примкнув до богослов'я і в 1113 переїхав у м. Лан (тепер регіон О-де-Франс), щоб відвідувати лекції Ансельма Ланського (1050–117) з біблійної екзегези. Там почав пропонувати свої власні лекції. Ансельм заборонив йому продовжувати це вчення, і Абеляр повернувся до Парижа, де бл. 1115 прийняв управління соборною школою Нотр-Дама і канону Санса (собор архієпархії). Викладав як богослов’я, так і філософію, біля його кафедри збиралося понад 5 тис. учнів.

Абеляр став учителем 17-річ. племінниці каноніка Фульбера Елоїзи (бл. 1100 — 1164). Стосунки між ним і дівчиною виявилися однією з найвідоміших тогочасних історій кохання. Фульбер спробував розлучити закоханих, пізніше, після народження Елоїзою сина в Бретані, дав згоду на таємне вінчання; а коли Елоїза повернулася в будинок дядька, наказав оскопити Абеляра. Шлях до високих церковних посад для Абеляра був закритий, він став простим ченцем у абатстві Сен-Дені; Елоїза прийняла чернечий постриг (сина виховала сестра Абеляра Деніза).

Невдовзі, незадоволений монастирськими порядками, Абеляр за порадою друзів відновив читання лекцій у Мезонвільському монастирі. Проти нього знову були ініційовані переслідування; працю «Введення в теологію» (1121) Суасонський собор присудив до спалення, а його самого ув’язненили в монастирі Св. Медарда. Діставши дозвіл проживати поза монастирськими стінами, він покинув Сен-Дені.

Став пустельником у Ножан-сюр-Сен і в 1125 збудував там каплицю та келію, названі Параклетом. Після призначення його абатом у Сен-Жільдас-де-Рюї у Бретані там оселилися й Елоіза з сестрами-черницями. Ченці протидіяли Абеляру і навіть посягали на його життя.

Звільнений нарешті Папою Римським від управління монастирем, він решту часу присвятив укладанню творів та викладанню в Мон-Сен-Женев’єві. Його противники на чолі з Бернаром Клервоським домоглися на соборі в Сансі (1141) засудження вчень Абеляра і Арнольда Брешіанського як єретичних. Папа Інокентій II затвердив вирок і наказав ув’язнити Абеляра. Проте абат Клюні, Петро Високоповажний, зміг примирити мислителя зі Святим престолом.

Абеляр віддалився в Клюні, де помер у монастирі Сен-Марсель-сюр-Сон у Жак-Маріні. Тіло перевезли в Параклет (1164 поряд з ним була похована й Елоїза).

1817 останки Абеляра та Елоїзи перепоховали на кладовищі Пер-Лашез.

Праці

Абеляр був плодовитим письменником, залишив праці з філософії, богослов’я, логіки, етики тощо. Писав латинською мовою.

Філософські й логічні праці: «Логіка для початківців» (Logica ingredientibus; 1114), присвячена проблемі універсалій, є коментарем до трактатів Порфирія «Вступ до “Категорій Арістотеля”» та Боеція «Коментар до “Вступу Порфирія”»; «Діалектика» (Dialectica; 1118–1134), присвячена аналізу логічних творів Арістотеля, Порфирія та Боеція; «Логіка, написана на прохання наших товаришів» (Logica nostrorum petitioni sociorum; 1136–1139); а також «Про уявлення» (De intellectibus); «Речення» (Sententiae).
Богословські праці: «Вступ до богослов’я» (Introductio ad theologiam; 1113, у 3 кн); «Богослов’я “Вищого Блага”» (Theologia “Summi Boni”; 1118–1120, у 3 кн.), засуджене 1121 на Суасонському соборі (частина його відома під назвою «Про Божественну Єдність і Троїчність»; обидва — присвячені питанням тріадології, співвідношення філософії й богослов’я, розуму та об'явлення; «Християнське богослов’я» (Theologia christiana; 1123–1124 у 5 кн.); «Так і Ні» (Sic et Non; 1122–1125) — написано Абеляром на свій захист, є зібранням протилежних за змістом цитат зі Святого Письма та Отців церкви, підібраних задля спонукання розуму до розв’язання цих видимих суперечностей; «Скорочена редакція «Християнського богослов’я» (Epitome Theologiae christianae; після 1136); «Шкільне богослов’я» (Theologia scholarium), а також незавершена «Апологія проти Бернара» (написана на свій захист після засудження на соборі), багато невеликих богословських творів, проповіді на церковні свята тощо.
Екзегетичні праці: «Шестоднев» (Expositio in Hexaemeron; 1136), де застосовано традиційний метод потрійного тлумачення, з виділенням у кожному виразі історичного, морального й духовного сенсів; «Коментар на Послання до Римлян» (Commentaria in Epistolam ad Romanos; після 1136), присвячений головно проблемі спокути; «Труднощі Елоїзи та відповіді Петра Абеляра» (Heloissae Problemata cum Petri Abaelardi solutionibus) — невеликий твір до Елоїзи про «важкі місця» у Святому Письмі.
Етичні праці: «Етика, або Пізнай самого себе» (Ethica seu Scito te ipsum; 1132–1135; збереглася тільки перша частина), де з позицій розуму аналізуються поняття «гріх», «інтенція», «злочин» та ін; «Діалог між Філософом, Юдеєм та Християнином» (Dialogus inter Philosophum, Judaeum et Christianum; 1141–1142) — останній незакінчений твір в дусі Юстина Філософа, який зачіпає проблему істинного богопізнання.
Гімни і молитви. Абеляру належать 6 великих «Плачів» (Planctus), заснованих на біблійних сюжетах, які вважають вершиною його поетичної й музичної творчості. Можливо, Абеляр є автором також секвенцій, зокрема дуже популярної в Середні віки «Mittit ad Virginem». Майже напевно Абеляр сам писав музику до своїх віршів.
28 листів до Елоїзи, Бернара Клервоського та інших осіб; автобіографічний твір «Історія моїх нещасть» (Historia calamitatum mearum, 1135–1136), де автор описує свої біди. Твір, як і листування Абеляра з Елоїзою (наприкінці 13 ст. перекладене французькою), вражає трагічною історією кохання.

Учення

Абеляр започаткував діалектичну схоластику. У суперечці реалізму з номіналізмом, що панував тоді у філософії й богослов’ї, він як концептуаліст посів середній напрям. Згідно з Абеляром, реально існують поодинокі речі (res), які не можуть бути предикатами, а універсалії (загальні поняття) як предикати, не мають об’єктивної реальності, утворюються завдяки абстракції. Вважав загальні поняття вторинними щодо речей (post rem), але, на відміну від номіналізму, не заперечував, що універсаліям віповідає дещо у самих речах (in re), а на відміну від крайнього реалізму не визнавав їх окремого існування як незалежних субстанцій. Був ніби посередником між платонізмом і аристотелізмом, часом схилявся до неоплатонізму.

Його релігійне вчення полягало в тому, що Бог дав людині всі сили для досягнення благих цілей, а отже, і розум, щоб утримати гру уяви в межах та спрямовувати релігійне вірування. Віра, вважав він, не сліпа, а ґрунтується тільки на переконанні, яке досягається шляхом вільного мислення. Віра, набута без сприяння розумової сили і прийнята без перевірки, недостойна вільної особистості. Офіційній церковній тезі «вірю, щоб розуміти», він по суті, протиставляв формулу «розумію, щоб вірити». Всі основні істини християнства мають бути попередньо доведені, виходячи з розуму.

Своєрідність етичних поглядів Абеляра полягала у приматі внутрішнього наміру над зовнішнім виявом: гріх відбувається лише у душі, вчинки людини — лише наслідок того, що вже сталося всередині неї.

Вчення Абеляра про Трійцю визнано єретичним. Бентежило і його положення в дусі Юстина та Орігена, що всі суттєві істини християнства можна відшукати вже у давніх філософів і поетів, а Євангеліє лише удоступнило для всіх те, що було відомо й раніше, хоча переважно освіченим.

Абеляр стверджував права вільної думки, бо нормою істини проголошував мислення, яке висвітлює для розуму зміст віри, а в разі сумніву — приводить до самостійного висновку. Вважав, що джерелами істини є лише Святе Письмо і діалектика. На його думку, навіть апостоли та Отці церкви могли помилятися. Це означало, що будь-яка офіційна догма церкви, яка не ґрунтується на Біблії, в принципі може бути хибною.

Визнання

Абеляр був учителем багатьох знаних діячів, з яких найвідоміші: папа Целестін II, філософ і богослов Петро Ломбардський (1090/1100 — 1160), релігійний реформатор Арнольд Брешіанський та ін.

Письменників і поетів пізніших епох не раз приваблювали образи Абеляра та Елоїзи. Зокрема, поет і сатирик Жан де Мен (бл. 1240 — 1305; Франція) оспівав закоханих у «Романі про Троянду». Данте Аліг'єрі, хоч і не згадував Абеляра у «Божественній комедії», проте використав низку його ідей. Знаменитий жіночий образ, оспіваний Франческо Петраркою, має паралелі з образом Елоїзи (поет прославляв Абеляра за його красномовство). Джованні Боккаччо помістив у «Ф’яметтi» уривок із листів Елоїзи. Абеляра згадував і Франсуа Війон у «Баладі про дам колишніх часів». 1717 поет А. Поуп надрукував віршоване послання Елоїзи Абеляру. Алюзію на історію закоханих містить і заголовок роману Ж.-Ж. Руссо «Юлiя, або Нова Елоїза». Історія пари переказана Дж. О. Муром (1852–1933; Велика Британія) у романі «Елоїза і Абеляр». Марк Твен у книзі «Простаки за кордоном» перетворив ту саму історію на сучасний фарс. Абеляру присвячений вірш поета Євгена Плужника «В листопаді, місяці тихім…».

Британський фільм «Вкрадений рай» (1988) це ще одна інтерпретація роману Абеляра й Елоїзи. Їхні образи в живописі передавали Ж. Віньо (1875–1962; Франція), Едмунд Лейтон (1852–1922; Велика Британія) та ін.

На будівлі Луврського палацу встановлено статую Абеляра.

Додатково

Абеляру належать ліричні гімни (1130-тi), які суттєво відрізнялися від гімнарія, складеного для цистерціанців Бернаром Клервоським на основі традиційної музичної спадщини, і були абсолютно новими і єдиними за стилем. Всі гімни (вранішні, вечірні, хвалебні, святкові, Троїчні та ін.) згруповані за метричною ознакою. До нас дійшла мелодія лише одного нотованого суботнього гімна «O quanta qualia».
Мабуть, до Абеляра сходить ім’я фольклорного карнавального персонажа П’єтро Байлардо (16 ст.).

Див. також: Абеляр, П'єр (стаття автора Є. Харьковщенка)

Джерела

Petry Abaelardi abbatis Rugensis opera omnia // Patrologiae curcus completus: Series latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1855. Vol. 178. 1896 p.
Абеляр, Пєр. Історія моїх страждань: утішне послання до друга. Листування Абеляра й Елоїзи. Ісповідь віри Елоїзі / Пер. з лат. Р. Паранько. Львів : Літопис, 2004. 131 с.

Література

Weinrich L. Petrus Abelard ut Musicus // Trimestris Musicalis. 1969. Vol. 55. P. 295–312, 464–486.
Confer G. Abelard and the Origine and the Early History of Universities. New York : Greenwood Press, 1969. 315 p.
Fumagalli Beonio-Brocchieri M. T. Introduzione a Alebardo. Roma : Laterza, 2000. 156 p.
Історія філософії. Античність та Середньовіччя / За ред. У. Еко, Р. Федріга. Харків : Фоліо, 2024. 560 с.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Абеляр, П’єр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Абеляр, П’єр (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.06.2026