Іоанн Ліствичник

Іоáнн Лістви́чник [Іван (Йоан) Лествичник; грец. Ἰωάννης τῆς Κλίμακος; прізвисько утворено від назви головної праці «Ліствиця» (грец. Κλῖμαξ; з давньорус. лѣствица — драбина, сходи, від праслов. *lězti — лізти); дати народження і смерті достеменно невідомі, ймовірно 6 ст., м. Антіохія, тепер Сирія (за іншою версією — м. Константинополь, тепер м. Стамбул, Туреччина) — 7 ст., Синайський монастир, тепер Єгипет] — християнський богослов, мораліст, пустельник, філософ, ігумен Синайського монастиря, один із фундаторів аскетичного богослов'я.

Життєпис

Джерела

Відомостей про життя Іоанна Ліствичника збереглося мало та й ті суперечливі. Основним джерелом інформації є «Стисле житіє», укладене невдовзі після смерті подвижника іноком Раїфського монастиря Даниїлом, другом і сучасником Іоанна (текст є радше панегіриком, а не життєписом Іоанна, якого Даниїл називав «новим Мойсеєм», містить малоймовірні деталі). Деякі відомості наведено в «Різних оповідях про святих отців, що подвизалися на Синаї» Анастасія Синаїта (бл. 640 — кін. 7 або поч. 8 ст.). Уривчасті відомості про життя Іоанна залишив також його анонімний учень. Менш надійні відомості про подвижника містяться в схоліях (примітках, коментарях) до тексту його твору «Ліствиця».

У тлумаченні на «Ліствицю» церковного історика Никифора Калліста Ксанфопула (13–14 ст.) зазначено, що Іоанн походив із грецької сім’ї в м. Константинополі. Сім’я, ймовірно, була забезпеченою, оскільки Іоанн здобув хорошу освіту (досяг успіху «в зовнішній мудрості»). У 16 років разом із братом Аркадієм вирушили вздовж узбережжя Малої Азії, потрапили в бурю, яка розбила їхнє судно, врятувалися на корабельних колодах. Хвилями братів прибило у різні місця; обидва, не знаючи про долю один одного, присвятили себе служінню Богу.

За житієм святого

Згідно з житієм, Іоанн потрапив на Синайську гору, в околицях якої діяли чернечі обителі (див. у статті Святої Катерини монастир і околиці), де одразу (за ін. версією — через 4 роки послуху) прийняв постриг. «Вправлявся» під духовним керівництвом старця-подвижника Мартирія. Прожив у монастирі 19 років до смерті духовного старця. Зустрів брата (у чернецтві — Георгія), який прибув до монастиря.

Незабаром після постригу в 19-річному віці (або на 19-му році після постригу — в «Житії» про це мовлено нечітко) Іоанн після смерті Мартирія провів 40 років усамітнено, «у подвигу безмовності, посту, молитви та покаянних сльозах» біля підніжжя г. Синай, за 8 км від головного храму монастиря, на краю долини Святих Безсрібників. До цього періоду відноситься розповідь житія про те, як молитвами Іоанна був урятований від смерті його учень Мойсей.

За винятком подорожі до Єгипту, коли Іоанну вдалося відвідати пустелю Скит та Тавеннійський монастир, він перебував у Синайській пустелі в гранітній печері.

Після смерті ігумена Преображенського монастиря або монастиря Неопалимої купини (пізніше — монастир Святої Катерини) вже літнього Іоанна всупереч його волі обрали ігуменом. Близько 4–5 років він керував братією.

Відчувши наближення смерті, призначив спадкоємцем брата Георгія, а сам знову повернувся до цілковитої безмовності у колишню келію, де невдовзі й помер у віці 70 (можливо 80) років.

Анастасій Синаїт повідомляє, що Георгій пережив брата лише на 10 місяців і помер по закінченні «зимових днів».

Проблеми хронології

Дати життя Іоанна Ліствичника встановлюють лише приблизно. Враховують, що він жив не раніше за подвижників Газької школи риторики (5–6 ст., м. Газа) Варсонофія Великого (Палестинського; дата нар. невідома — 563) та Іоанна Газького (6 ст.), аскетичне вчення яких відображене в «Ліствиці», проте не пізніше Феодора Студита, за часів якого Іоанна Ліствичника шанували вже як подвижника минулого.

Раніше вважали, що Іоанн жив у період 525–595/605, тобто за правління імператора Юстиніана I Великого та його спадкоємців. У такому разі він мав би очолити Синайський монастир у 590-х. Проте згодом це датування було скориговане новими дослідженнями, згідно з якими Іоанн народився до 579, а помер близько 649. Звідси — міг стати ігуменом Синайського монастиря не раніше 639. Дату смерті виводять із 29 і 32-го «Питань-відповідей» Анастасія Синаїта, де згадано про смерть подвижника. Проте, не виключено, що в тексті йдеться про Іоанна Савваїта (помер 614); а не Іоанна Ліствичника. Окрім того, невідомий точний час написання самих «Питань-відповідей». Деякі дослідники вважають, що Іоанн був сучасником Анастасія; датуючи твір Анастасія 670–680, вказують на 670 як можливий рік смерті Іоанна.

Досконалі риторичні фігури в працях Іоанна Ліствичника, а також філософські форми мислення, свідчать про солідну академічну освіту, яка була звичною для занять в царині адміністрації та права. Звідси — спроби ототожнити Іоанна з ієромонахом, якого Іоанн Мосх згадує як Іоанна Схоластика, а патріарх Софроній І Єрусалимський (560–638) — як Іоанна Ритора. Ця здогадка ґрунтується на факті, що рукописи наділяють Іоанна титулом схоластика (адвоката, вченого, красномовця).

На основі аналізу творчості Іоанна припускають, що він міг народитися близько сер. 6 ст. у Сирії, а згодом зі своїм учителем Євлогієм (Александрійський патріарх у 580–607) перебрався з м. Антіохії до м. Александрії. Вплив на творчість Іоанна ідеалів Газької школи розглядають як свідоцтво того, що він міг жити у м. Газі, поблизу моря, де займався юридичною практикою. Тільки після смерті дружини став священником (у віці близько 40 р.), а потім ігуменом у Синайському монастирі. Хоча на користь цієї здогадки свідчить добра освіта та знайомство з життям єгипетського чернецтва, припущення про наявність у Іоанна сім’ї до початку подвижницького життя суперечить «Житію».

Існує ще один варіант визначення хронологічних рамок життя подвижника. У 600 Григорій I Великий направив послання якомусь «Іоанну, ігумену Синайському». На знайомство діячів нібито вказує схожість «Ліствиці» й твору Григорія Великого «Пастирське правило». Враховують, що Іоанн кілька разів згадував Григорія Богослова, при цьому припускають, що йшлося саме про папу Григорія, а не Григорія Назіанзина. Проте надійних доказів ця гіпотеза не має.

Праці

Ікона «Райські сходи» або «Видіння Іоанна Ліствичника», 12 ст.

На прохання Іоанна, ігумена Раїтського монастиря (розташованого на березі Суецької затоки, за 30 км від г. Синай), Іоанн Ліствичник написав розлогу богословсько-аскетичну працю «Подвижницьке слово» (Λόγος ἀσκητικός) в 30 главах (інша назва — «Скрижалі духовнi»). Згодом твір набув відомості як «Ліствиця» («Лествиця»; грец. Κλῖμαξ), «Райська драбина» (грец. Ķλίμαξ παραδείσου), «Ліствиця Божественного сходження» (грец. Κλῖμαξ θείας ἀνόδου).

Діяльність для вдосконалення в чернечому житті автор порівнює з драбиною Якова (Бут. 28:12), якою сходять догори і вниз ангели і східцями якої подвижник із завзяттям піднімається до неба. Ця умоглядна драбина має 30 щаблів (східців-чеснот для духовного шляху назустріч Богу), кількість яких відповідає 30 рокам життя Ісуса Христа до початку служіння.

На нове прохання Іоанна Раїтського Іоанн Ліствичник написав у формі доповнення до «Ліствиці» іншу коротку працю — «Слово до пастиря» (грец. Λόγος ἕτερος, Εἰς τὸν Ποιμένα, з 15 розділів), де викладені обов’язки настоятеля монастиря. У виданні ченця Софронія текст розглянуто як 31-й ступінь «Ліствиці», хоча він є самостійним твором, що присвячений ролі духовного отця у житті ченця.

Зберігся лист Іоанна Ліствичника, в якому він у відповідь на прохання Іоанна Раїфського обіцяє йому надіслати для навчання учнів примірник своєї праці.

Від часу створення «Ліствиця» зажила незвичайного вшанування. Праця привертала увагу вже своєю афористичною формою. Написана вишуканою мовою, з поділом на глави чи параграфи всередині «східців». До тексту увійшло 66 народних прислів’їв та приказок. Кожна «сходинка» завершується віршованим резюме, часом увесь текст постає ритмічним. У короткому вислові автор виражає багато думок, кожна його ідея надає глибокий матеріал для роздумів. Головним джерелом, з якого Іоанн черпав свої аскетичні поради, був власний досвід, тлумачення Святого Письма, а також праці давніших аскетів, як-от Евагрій Понтійський, Іоанн Кассіян Римлянин і, можливо, папа Григорій І.

Вчення

«Ліствиця» постала як керівництво до морального самовдосконалення, через розвиток християнських чеснот. Відповідно до 30-річного віку Христа, в якому він з’явився уже «досконалим» («за людськістю») для суспільно-рятівної діяльності, автор накреслив шлях духовного сходження (піднесення) до божественної досконалості.

Глави («щаблі драбини») досить незалежні, не пов’язані одна з одною психологічно чи логічно, але при цьому перебувають у тісному взаємозв’язку та позначають своєрідну ієрархію духовного життя, згідно з тим, як розгортається процес удосконалення. 30 щаблів — це радше 30 засобів духовного зростання та критерій поділу книги на 30 розділів. Кожному щаблю відповідає певна чеснота, в якій слід вправлятися, і певний порок, якого варто остерігатися. Удосконалення має починатися зі «зречення мирського життя» і внутрішнього «покаяння», а завершуватися святим спокоєм, «безпристрасністю», «безмовністю душі й тіла», станом ісихії (грец. ήσυχία — спокій, тиша), у якому подвижник уже на землі досягає прославлення та споживання райських благ.

Опираючись на досвід Іоанна Кассіяна, автор алегорично обґрунтував необхідність боротьби з «пристрастями», що згодом розвинув у вченні про «сім смертних гріхів» Григорій І. Вершиною, останнім щаблем аскетичного життя, за Іоанном, є безмірна любов до Бога.

Визнання

Іоанн Ліствичник став найпопулярнішим східним аскетичним письменником доби пізньої патристики. Разом з Ісааком Сирином його вважають родоначальником аскетичного богослов’я. Ідея сходів стала органічною частиною містико-споглядальної традиції у Візантії.

Автора, як першого синайського аскета, часом вважають основоположником ісихазму, представники якого у 14 ст. спиралися на «Ліствицю», її ідеї мовчазної «внутрішньої молитви» та «умного діяння». Твір коментували Іоанн Раїтський (його адресат), Ілія Крітський (8 ст.) та ін. Праця помітно вплинула на Симеона Нового Богослова. Була перекладена сирійською (сер. 7 ст.), арабською (901), вірменською, грузинською (10–11 ст.), ефіопською, латинською (11 ст.) мовами, а з 14 ст. — португальською, іспанською, французькою, італійською, новогрецькою, румунською тощо. Багато поколінь християнських авторів посилалися на неї як на незаперечний авторитет у духовному житті.

У 10–11 ст. твір перекладено в Болгарії старослов’янською мовою, звідти він поширився в Давній Русі. З ним були знайомі Володимир Мономах, Паїсій Величковський та ін. «Ліствиця» — єдиний небіблійний і небогослужебний текст, читання якого передбачене в богослужінні.

Іоанн Ліствичник визнаний у християнстві святим (в лику преподобних). Його пам’ять більшість церков згадують 30 березня (за юліанським календарем ця дата припадає на 12 квітня). У православних та греко-католицьких церквах також і в 4-ту неділю Великого посту.

Від кінця 12 ст. відома синайська ікона «Ліствиця» («Сходи до Раю» та ін.) із зображенням драбини, якою подвижники здіймаються до Христа.

Святому присвячено храми, каплиці, зокрема храм поблизу його печерної келії на Синаї.

Додатково

За переказом, батьками Іоанна були святі Ксенофонт і Марія — побожне християнське подружжя з м. Константинополя, пам’ять яких вшановують 26 січня (8 лютого). За житієм, зустріли дивом врятованих синів Іоанна та Георгія у м. Єрусалимі. Зі вдячності Богу роздали своє майно, решту днів провели у монастирях.

Праці

Ioannis Climacus. Scala Paradisi. Liber ad Pastorem // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1864. Vol. 88. P. 631–1210.

У к р . п е р е к л. —

Ліствиця, преподобного отця нашого Йоана, ігумена Синайської гори / Пер. Ю. Хомин. Львів : Свічадо, 2022. 376 с.
Ліствиця духовна ігумена Йоанна, учня святого Григорія Назіянського / Пер. Д. Кічі // Українська Греко-Католицька Церква. URL: https://katekhytyka-3.blogspot.com/p/blog-page_20.html

Джерела

Matthaei Raderi. De vita s. [Ioannis cognomento Scholastici, vulgo] Climaci // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1864. Vol. 88. P. 596-608.
Ioannis Moschus. Pratum spirituale // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1865. Vol. 87. P. 2951–3146.

Література

Лаба В. Патрологія: життя, письма і вчення Отців Церкви. Львів : Свічадо, 1998. 552 с.
Chryssavgis J. John Climacus: From the Egyptian Desert to the Synaite Mountain. Adlershot : Ashgate Publishing, 2004. 258 р.
Johnsén Н. R. Reading John Climacus: Rhetorical Argumentation, Literary Convention and the Tradition of Monastic Formation. Lund : Lund University Press, 2007. 303 p.
Мозговий І. П. Неоплатонізм і патристика, або світло в присмерках великої цивілізації. Суми: ДВНЗ УАБС НБУ, 2009. 476 с.
Benedykt XVI. Mistrzowie duchowi. Ojcowie i pisarze pierwszego tysiąclecia. Poznań : W drodze, 2009. 156 р.
Роман (Лукін), єп. Святиі Іоанн Ліствичник і сходи пріоритетів // Про головне. URL: https://www.progolovne.in.ua/?p=2557

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Іоанн Ліствичник // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іоанн Ліствичник (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.04.2026