Іоанн Кассіян Римлянин

Святий Кассіян, православна ікона

Іоа́нн Кассія́н Ри́млянин (Іван Касіян, Йоан; грец. Ιωάννης ο Κασσιανός, Ιωάννης Κασσιανός ο Ρωμαίος; лат. лат. Ioannes Cassianus), Іоанн Массілійський (Массалійський; грец. Ιωάννης της Μασσαλίας; лат. Ioannes Massiliensis; близько 360, тепер історичний регіон Добруджа, Румунія — бл. 435, м. Массілія, тепер Марсель, регіон Прованс — Альпи — Лазуровий Берег, Франція) — християнський чернець, аскет, богослов і письменник, поширювач ідей і практик східного чернецтва в Західній Європі.

Іоанн Кассіян Римлянин (Ιωάννης Κασσιανός ο Ρωμαίος, Ioannes Cassianus)
Народження	бл. 435«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.435.
Місце народження	Добруджа
Смерть	бл. 435
Місце смерті	Марсель
Місце поховання	Марсель
Місце діяльності	Римська імперія
Напрями діяльності	подвижництво, богослов'я, духовна література
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Історичних свідчень про життя Іоанна обмаль. Окрім його власних творів, фрагментарні відомості збереглися у християнських авторів 5–7 ст. За різними припущеннями, походив із м. Массілії (Массалії), зі Скіфополя (тепер м. Бейт-Шеан, Ізраїль), з міст Серта (т. з. Турецький Курдистан) або Тигранакерта (тепер м. Діярбакир у однойменній провінції, Туреччина). Визначальним стало свідчення священника й історика Геннадія Массілійського (Геннадій Схоластик, 5 ст.), що Іоанн Кассіян був «скіфом за походженням». За однією з версій, Кассіян (Кассіянос) — ім’я діяча від народження, тоді як Іоанн — чернече ім’я та/або узяте на честь Іоанна Золотоустого.

Імовірно, народився в Істрії (неподалік теперішнього м. Констанци в Румунії) і належав до скіфських ченців. Свою країну аскет описував як вкриту лісами й холодну, де панувало вчення готів-аріан, без ченців і монастирів (Ioan. Cassian. Colat. 24. 1, 8, 18).

Як син багатих батьків (мабуть, християн) здобув хорошу освіту: в його творах простежують вплив Ціцерона та Персія. Іоанн згадував про сестру, з якою згодом листувався під час чернечого життя. Ще юнаком виявив прагнення до богоугодного життя, зі своїм старшим другом Германом (із яким, за його згадками, був «одним духом і однією душею у двох тілах») вирушив до Палестини. Обидва прийняли чернечий постриг у Вифлеємському монастирі поблизу печери Різдва Христового, кілька років жили у чернечій громаді. Почувши від авви Пінуфія про подвижницьке життя єгипетських пустельників, у 390 відбули до Єгипту.

Після прибуття в єгипетський порт Таніс (тепер Сан-ель-Хагар, Нижній Єгипет) вирушили до Панефісу (там був монастир авви Пінуфія), де познайомилися з пустельниками, що мешкали на пагорбах серед солоних озер. Звідти — до м. Діолка (усі поселення — в дельті р. Нілу), де відвідали гуртожитний монастир і самітників. Далі шлях проліг до пустелі Скит (тепер западина Ваді-ен-Натрун, мухафаза Бехейра), де зустрілися з багатьма подвижниками (авви Мойсей, Пафнутій, Данило та ін.). Вели бесіди зі старцями, збирали їхні повчання і настанови. Вступили до громади пустельників під проводом орігеніста авви Пафнутія, пресвітера однієї з 4 церков Скитської пустелі. Іоанн і Герман побували також в пýстині Келії (за 20 км від Скита і за 60 км від м. Александрії), вірогідно відвідали й Фіваїду. Через 7 років, проведених у суворих аскетичних подвигах, повернулися до монастиря у Вифлеємі.

Незабаром вирушили в другу подорож до Єгипту, де ще упродовж 3 років мандрували монастирями, келіями й скитами; вивчали правила та звичаї чернецтва, зокрема анахоретів. Тут Іоанн Кассіян зібрав матеріал для своїх праць.

Близько 399 Кассіян і Герман були втягнуті в гостру суперечку між орігеністами та антропоморфістами (перші відстоювали тезу, що Бог є безтілесним, тоді як другі стверджували, що Він має людську подобу). Александрійський патріарх Феофіл (382–412), який поділяв учення Орігена, згодом змінив свої погляди і став на інший бік. Кассіян (як і Пафнутій) тримався алегоричної екзегези Орігена та звинуватив Феофіла в єресі. Поїхав до м. Александрії з метою висловити протест на соборі (400), що засудив Орігена як єретика, проте безуспішно. Феофіл із загоном солдатів прибув до Нітрійської пустелі, де спалив келії орігеністів та змусив їх покинути землі Єгипту. Кассіян і Герман та ще близько 300 ченців утекли до Палестини. Звідти разом із 50 ченцями дісталися до м. Константинополя, де звернулися за захистом до патріарха Іоанна Золотоустого.

Висвячений бл. 400 на диякона Іоанном Золотоустим у м. Константинополі. У 405 столичне духовенство спрямувало Івана Кассіяна з делегацією до м. Рима — клопотати перед папою Інокентієм І за Іоанна Золотоустого, тоді вже вдруге засудженого до заслання. Заступництво, проте, було марним через спротив імператора Аркадія (395–408).

Надалі сліди Германа губляться, а Кассіян залишився в м. Римі, де прийняв запрошення заснувати монастир єгипетського взірця в Південній Галлії, неподалік від м. Массілії. Був рукопокладений у пресвітери. Прибув до Галлії у 410 чи 415. Сформував із учнів братію абатства Сен-Віктор, став його настоятелем. Поблизу заснував за таким же статутом жіночий монастир Сен-Совер (для сестри). Провів у абатстві решту життя.

Учення

Об’єднав у богослов’ї різні елементи східнохристиянської містико-аскетичної традиції в цілісну систему. Подібно грецьким богословам, він не допускав можливості пізнання Бога за сутністю, а лише «подив людини» перед Його незбагненністю. Вчення Іоанна Кассіяна про аскетичне діяння та споглядання, відмінність діяльного та споглядального життя, видивляння Божественних дій і властивостей у творінні, Промислі та суді характеризує його як учителя споглядальної молитви і попередника ісихазму.

Запозичене Кассіяном у Евагрія Понтійського учення про 8 головних пороків («страстей»: обжерливість, розпуста, сріблолюбство, гнів, смуток, зневіра, марнославство, гордість) та очищення від них душі стало відоме папі Григорію I Великому, перероблене ним у вченні про 7 смертних гріхів.

Вирізняв етапи духовного вдосконалення: «початком спасіння й премудрості» вважав страх Господній; від нього народжується «рятівний [серцевий] смуток»; відтак відбувається «зречення», тобто убогість і зневага до будь-якого майна; від убогості походить смиренність; з неї — «умертвіння бажань»; звідти — «викорінюються і в’януть усі вади»; після того «плодоносять і зростають чесноти»; набувається «чистота серця»; нарешті, «чистотою серця здобувається досконалість апостольської любові» (De coenob. inst. IV 43).

Більшість догматичних питань (про стан людини після гріхопадіння, наслідки гріха для людської природи, співвідношення божественної благодаті та людської волі у спасінні, про дві природи у Христі та спосіб їх сполучення, сенс Христової викупної жертви тощо) розглядав у контексті полеміки з різними єретичними вченнями та язичництвом як їхнім «джерелом». На противагу Несторію повчав про Діву Марію як Богородицю (грец. Θεοτόκος), а не Христородицю (грец. Χριστοτόκος). Хоча христологічному вченню (див. Христологія) Іоанна часом бракує точності в термінології та формулюваннях, догматично воно є назагал православним.

Під час пелагіанських суперечок критикував учення Аврелія Августина про передвизначення й благодать, а під час несторіанської — боровся з єретиками. Пізніше частина католицьких авторів засуджували Кассіяна за полеміку з Августином та його послідовниками, дорікали, що він сповідував «пом’якшену версію» пелагіанства (т. з. напівпелагіанствo). Висновували, що його слід вважати єретиком (згодом такі висновки були оскаржені). Цим пояснюють початкову відсутність його імені в західних мартирологах.

Праці

Творити почав у літньому віці. На прохання єпископа Кастора з Апта Іоанн Кассіян написав дві великі духовні праці з чернечого життя:

«Про влаштування кіновій» (лат. De coenobiorum institutis, у 12 кн.; 420–424) — про правила гуртожитних монастирів;
«Беcіди з отцями скитської пустелі» (лат. Collationes patrum scythica eremo commorantium; 425) — 24 розмови з авторитетними єгипетськими подвижниками у Скиті щодо різних аспектів морального християнського вчення (природа добра і зла, любов, молитва, піст, покаяння та ін.); твір тематично поділяють на 3 частини.

Під час несторіанської суперечки на прохання римського архідиякона Лева (майбутнього папи Лева І Великого) написав догматико-полемічний трактат «Про втілення Христа, проти Несторія» (лат. De incarnatione Christi contra Nestorium, у 7 кн.; 429–430). Припустився неточностей у викладі вчення Несторія, якого погано розумів. Попри деякі термінологічні помилки, твір поцінований як один із найперших на Заході, спрямованих проти несторіанства.

Його книги були написані бездоганною латиною (хоча Іоанн добре знав і грецьку мову, якою вільно спілкувався і читав), простим і прямим стилем. Рясніють риторичними прийомами: гіперболами, епітетами й повторами.

Скорочений варіант праць був укладений другом Іоанна, єпископом Лугдунумським Євхерієм (380–449), під назвою «Витяги з праць Кассіяна».

Визнання

Висловлювання Іоанна Кассіяна увійшли до збірки «Філокалія» («Добротолюбство»), виданої 1782 у м. Венеції. Збірка містить писання й промови Отців церкви від 3 до 16 ст. Слов’янське видання здійснене 1793 Паїсієм Величковським.

Аскетичні праці Іоанна активно читали, перекладали, переробляли, вони зажили найвищої оцінки західних і східних церковних письменників. У середовищі нехалкідонітського чернецтва відомі його твори у коптській, сирійській, вірменській, ефіопській та арабській версіях.

У Східних церквах прославлений як святий, пам’ять згадують зазвичай 28 лютого (т. з. Касіянів день, 13 березня за юліанським календарем), у переступні роки — 29 лютого. Католицька церква також вважає його місцевим святим (відомості про офіційну канонізацію відсутні, проте включений до Римського мартирологу), архієпархія Марселя та деякі чернечі ордени вшановують його 23 липня. Мощі зберігаються у підземній каплиці монастиря Сен-Віктор у м. Марселі.

Діяча вважають організатором чернечого життя в середньовічній Галлії, куди він переніс східну етико-аскетичну традицію й літературу.

Додатково

У східних слов’ян історично сформувалися різноманітні забобони та народні прикмети, пов’язані з Касіяновим днем (природа яких дотепер не має ґрунтовного пояснення). У народних уявленнях образ «святого Касіяна», попри праведність його життя, закріпився як негативний. У ньому присутні демонічні риси: косоокість («Касьян оком косить»), довгі повіки (пор.: Вій), поганий характер, злостивість, зв’язок із нечистими силами, а також заздрість. Тому Касіянів день вважався у східних слов’ян одним із найнебезпечніших, сповнених лих, невдач і ризиків. У цей день намагалися не працювати, бо робота не вдастсья, та не виходити з хати до сходу сонця, щоб «Касян не глянув». На переступний Касіянів рік остерігалися закладати нові хати, справляти весілля, купувати землю. Згідно з полтавським повір’ям, св. Касьян має смертоносний погляд — 29 лютого він «піднімає вії» й «на що погляне — все в’яне».

Праці

Іоаnnis Cassiani opera omnia // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1846. Vol. 49. 1352 col.
De incarnatione Christi contra Nestorium haereticum // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris: Apud Garnier, 1865. Vol. 50. Col. 9–372.
Ф р а н ц. п е р е к л. — Conférences — II (VIII–XVII). Paris : Les éditions du Cerf, 2009. 560 р.
La Vie spirituelle à l'École des Pères du désert. Paris : Cerf, 2010. 223 р.
Conférences — I. Paris : Cerf, 2012. 489 p.
У к р. п е р е к л. — Святий Йоан Касіян. Огляд духовної боротьби. Преподобний Езихій, пресвітер Єрусалимський. Слово про тверезіння і молитву. Преподобний Ніл Синайський. Аскетичні настанови / Пер. Дам’яна Кічі, ЧСВВ. Львів : Місіонер, 2004. 340 с.

Джерела

Gennadius Massiliensis. De scriptoribus ecclesiasticis // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1862. Vol. 58. Col. 1052–1120.
Socratis Scholastici. Hermiae Sozomeni Historia ecclesiastica // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1864. Vol. 67. 1724 col.
Cassiodorus M. A. De institutione divinarum literarum // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1865. Vol. 70. Col. 1105–1150.
Benedictus Nursiensis. Regula, cum Commentariis // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1866. Vol. 66. Col. 215–932.

Література

Abel O. Studien zum gallichen Presbyter Johannes Cassianus. München : Kgl. Hof- und Universitäts-Buchdruckerei von C. Wolf, 1904. 61 р.
Laugier J. St. Jean Cassien et sa doctrine sur la grase. Lyon : Vitte,1908. 107 р.
Marsili S. Giovanni Cassiano ed Evagrio Pontico: Dottrina sulla carità e contemplazione. Roma : Sant’ Anselmo, 1936. 171 p.
Воропай О. Звичаї нашого народу : в 2 т. Мюнхен : Українське видавництво, 1958. Т. 2. 289 с.
Tours G. de. Histoire des Francs. Paris : Belles Lettres, 1996. 854 р.
Sœur M.-A. Saint Jean Cassien : sa doctrine spirituelle. Marseille : Thune, 2002. 147 р.
Merton Th. Cassian and the Fathers: Initiation in the Monastic Tradition. Kalamazoo : Cistercian Publications, 2005. 305 р.
Casiday A. M. C. Tradition and Theology in St. John Cassian. Oxford : Oxford. University Press, 2007. 303 p.
Palladii Dialogvs de vita S. Joannis Chrysostomi / Ed. by P. R. Coleman-Norton. Cambridge : Cambridge University Press, 2014. 324 р.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Іоанн Кассіян Римлянин // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іоанн Кассіян Римлянин (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.03.2026