Іоанн Мосх

Іоа́нн Мосх (Іоан, Іван;грец. Ιωάννης Μόσχος, від давньогрец. ὁ τοῦ Μόσχου — син Мосха; близько 550, ймовірно м. Дамаск, тепер Сирія, за ін. версією — м. Аяс, тепер пров. Адана, Туреччина — 619 або 620, м. Рим, тепер Італія) — візантійський чернець і духовний письменник, аскет.

Іоанн Мосх (Ιωάννης Μόσχος)
Народження	бл. 550«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.55.
Місце народження	Дамаск
Смерть	619/620
Місце смерті	Рим
Місце діяльності	Візантійська імперія
Напрями діяльності	подвижництво, паломництво, духовна література
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Головними джерелами відомостей про діяча є його книга «Лука духовна» («Луг духовний», «Лімонар»; грец. Λειμωνάριον) із передмовою анонімного автора, праці його учня й друга Софронія (бл. 560 — 638), «Бібліотека» (грец. Βιβλιοθήκη), або «Міріобібліон» (грец. Μυριοβίβλιον), Константинопольського патріарха Фотія. Ці лаконічні повідомлення дуже суперечливі, особливо ті, що стосуються подорожей ченця.

Про походження Іоанна з м. Дамаска свідчив Софроній.

Дістав прізвисько-епітет Евкратас (грец. Ευκρατάς — Стриманий).

Близько 568 прибув у монастир Святого Феодосія Великого (тепер монастир Дейр Досі, Західний берег річки Йордан), заснований 476 в долині р. Йордану біля печери на схід від м. Єрусалима (де, за переданням, на зворотному шляху відпочивали волхви після поклоніння народженому Христу, Мф. 2:12). Тут Мосх був висвячений у ченці, близько 10 років жив серед пустельників.

Заприятелював (з 578) із послушником-софістом Софронієм який став його учнем. Вивчивши передання про подвижників монастиря Св. Феодосія, друзі вирішили відвідати інші центри чернецтва. За часів імператора Тіберія (578–582) вирушили у подорож обителями Сходу. Передусім у 580 вони попрямували до Єгипту.

На зворотному шляху після важкої подорожі Аравійською пустелею прибули на гору Синай (583) і близько 10 років провели у Еліоцькій лаврі (ймовірно в Кілікії) у «подвигах молитви й богодумства». Обійшли пустелі: Синайську, Фаранську (з лаврою неподалік м. Єрусалима в долині р. Ваді-ель-Кільт), Раїф. Зустрічалися зі старцями, збирали відомості про подвижників віддалених скитів. У Палестині обійшли обителі Преподобного Герасима, Каламонську, Святого Петра, Євнухів, Євфимія Великого. Відвідали монастирі поблизу м. Єрусалима та на узбережжі Мертвого моря.

У 594 привітали в м. Єрусалимі зведеного на патріарший престол авву Амоса (594–601). Після паломництва святими місцями Єрусалима та Вифлеєма на деякий час зупинилися в обителі Святого Сави в Юдейській пустелі (засновано 484, тепер монастир Мар-Саба, Західний берег річки Йордан). Загалом Іоанн провів у палестинських монастирях близько 20 років.

Між 603 і 607 Іоанн знову подорожував монастирями Сходу з тією самою метою — зустріти подвижників і послухати їхні повчання. З терен Північної Палестини мандрівники вирушили 604 до м. Антіохії, відвідали Ліван, гору Роусс (Джабаль-ер-Роусс), м. Селевкію (тепер не існує, Cирія), далі міста Егі, Тарс та Юстиніанополь (тепер городище Анаварза в пров. Адана, Туреччина) у Кілікії.

Через навалу в 606 перського шахіншаха Хосрова ІІ Парвіза (правив у 591–628) на Малу Азію Іоанн і Софроній вирушили в другу подорож до Єгипту, куди вони прибули берегом Суецького перешийка. Близько 607 за часів патріарха Євлогія (580–608) дісталися м. Александрії.

Побувавши в храмах і обителях міста та його околиць, мандрівники вирішили відвідати гірські хребти Нільської долини, які були колискою чернецтва (тут, у кам’янистих скитах, після смерті Антонія Великого селилися пустельники; з’явилися обителі на схід від р. Нілу й до Червоного моря та Синаю, на захід до Лівійської пустелі). На той час візантійський вплив у регіоні почав слабшати, низка монастирів у Нітрійській пустелі (тепер Ваді Ель-Натрун) була зруйнована варварами, бл. 3 500 колишніх насельників — розсіяні в Леванті. Щоб зустрітися з ними, Іоанн і Софроній проникли до Фіваїди (Верхній Єшипет) і навіть до віддаленого Великого оазису (тепер оазис Харга) в Лівійській пустелі.

У м. Александрії вони стали помічниками патріарха Іоанна V Милостивого (609–620) в його зусиллях зміцнити в Єгипті халкідонське православ'я супроти монофізитів (северіан та ін.). За часів Іоанна відвідуваність православних храмів багатократно зросла. Поряд із тим подвижники продовжували свою справу огляду монастирів і святинь Єгипту та Синаю, вивчали життя ченців і записували оповіді про них. Так вони відвідали майже всі знамениті обителі Сходу.

Після захоплення м. Єрусалима персами (614) та наростання загрози для м. Александрії Іоанн і Софроній переправилися з Єгипту на о. Кіпр. Звідти із зупинками на середземноморських островах (Самос та ін.) і в м. Константинополі вони бл. 615 прибули в м. Рим, де Іоанн провів останні роки життя.

Софроній на виконання останньої волі спочилого (Іоанн просив поховати його, на г. Синай або в разі, якщо завадять напади варварів, у кіновії Св. Феодосія) вирушив з його тілом до м. Єрусалима. Тіло Іоанна було поховане в печері лаври.

Праці

«Лімонар, сиріч Цвітник» Іоанна Мосха. Київ, 1628

Записи Мосха про подорожі монастирями Палестини, Сирії, Кілікії, Єгипту та Фіваїди утворили велику працю «Лука духовна» — збірку оповідей про подвижників і старців, з якими автор зустрічався на Сході. Книгу автор присвятив Софронію, писав на схилі життя (610-ті), а закінчив і впорядкував у м. Римі. Це єдиний твір Мосха, який дійшов до нашого часу, та одна з найбільш ранніх агіографічних праць. До «Луки» увійшли різні літературні обробки (всього збереглося 219 розділів). Після смерті Мосха Софроній відвіз рукопис у Палестину, де й завершив його. Міру його участі в написанні твору визначити важко. Вважають, що йому належать похвала та один із розділів («Сказання про чудеса святих Кіра та Іоанна цілителів»), приводом до укладення якого було зцілення від очної хвороби в Єгипті.

У «Луці духовній» подано численні оповіді про життя святих, яким Господь відкриває істину і яких Він наділяє здатністю творити чудеса. Твір став зрізом історії християнських церков напередодні арабського вторгнення, дає чітке уявлення про життя й практику східного чернецтва в 6 — на поч. 7 ст. Рясніє описами чудес і екстатичних видінь, боротьби з бісами, сподівань на допомогу Матері Божої та святих угодників Божих; містить важливі дані про релігійний культ і обряди того часу, практики паломництва, а також знайомить із численними єресями й розколами, які загрожували зруйнувати Церкву на Сході. Автор порушив теми євхаристії, молитви, вшанування ікон, а тому у період іконоборства на працю посилалися Іоанн Дамаскин, отці Сьомого Вселенського (IІ Нікейського) собору (787). Художньому стилю не властива штучна риторика: повчання переказані так, як вони могли б звучати в устах ченців під час бесід з автором. Натомість звернення до Святого Письма в «Луці духовній» незначні. Іоанн був одним із небагатьох авторів того періоду, праця якого написана із глибоким почуттям, простою й легкою мовою, близькою до розмовної. Цим, зокрема, пояснюють її великий успіх у Візантії, а згодом у Давній Русі.

Ще в період середньовіччя «Лука духовна» була перекладена латиною (можливо, Анастасієм Бібліотекарем, 9 ст.), вірменською, грузинською, арабською, ефіопською (з монофізитським впливом), давньослов’янською та ін. мовами, з різною мірою повноти. Так, патріарх Фотій повідомляв, що йому були відомі дві редакції твору: коротка, з 304 розділів, і розширена, що включала 342 розділи.

У співавторстві зі Софронієм Мосх написав у м. Римі «Житіє свт. Іоанна Милостивого». Про житіє повідомляє інший біограф Іоанна Милостивого — Леонтій, єпископ Неаполя Кіпрського (фрагмент його твору зберігся в першому розділі «Vita S. Joanni Eleemosynarii» під іменем Симеона Метафраста).

Визнання

Канонізований як блаженний.

Пам’ять Іоанна Мосха православні церкви згадують на свято Софронія 11 (або 24 за юліанським календарем) березня. Збереглися давні ікони з його зображенням.

«Лука духовна» поширилася в Давній Русі; у списках церковнослов’янських перекладів відома під назвами «Лімонар», «Новий рай», «Синайський патерик»; входила до складу «Прологів». Уперше опублікована як «Лімонар, сиріч Цвітник» (1628) у друкарні Спиридона Соболя в м. Києві. Вплинула на Києво-Печерський патерик. У 20 ст. опубліковано французький (1946), італійський (1982), англійський (1992) переклади. Книгу Мосха розглядають і як додаткове історичне джерело, що деталізує опис подій у працях тогочасних істориків Євагрія Схоластика, Іоанна Малали, Феодора Анагноста, Григорія І Великого, Георгія Амартола та ін.

Додатково

Мосх у своїй збірці, наче бджола, яка збирає мед із квітів на лузі, колекціонує історії з особистого досвіду, спілкування з багатьма подвижниками, яких зустрів під час тривалих подорожей, і повторює повчальні оповіді, які ці подвижники йому розповідали. При цьому йдеться про християнську мораль пустельників, яка забезпечує їхнє діяльне спілкування з Богом. В оповідях порушено різноманітні теми, актуальні в церковному середовищі того часу — літургійні, обрядові, догматичні тощо, і водночас наведено фольклорний матеріал. Ідеться про любов до ближнього, яка доходить до самопожертви, про особливий вид аскетичного подвижництва мирян — утримання в шлюбі: цей подвиг існував уже з перших століть християнства, стовпництво. У праці віддзеркалена неспокійна обстановка у східних провінціях Ромейської імперії: напади варварів та спустошення обителей християнських подвижників, чернечі подвиги, які часом увінчувалися мучеництвом, війна в Африці з мавританами та поразка ромейського війська, адміністративні порушення й хабарництво.
Софроній згодом прийняв сан і був обраний Єрусалимським патріархом (634–638).

Джерела

Leontius Neapolis Cypriorum. Vita Sancti Ioannis Eleemosynarii // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne: in 221 vol. Paris: Apud Garnier, 1849. Vol. 73. Col. 338–392.
De vitis Patruv Liber Decimus, sive Pratum spirituale // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne: in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1850. Vol. 74. Col. 119–244.
Photii Patriarchae Bibliotheca. Cod. 199 // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne: in 161 vol. Paris: Apud Garnier, 1860. Vol. 103. Col. 666–668.
Joannes Moscus, monashus et fremita. Pratum spirituale // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne: in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1865. Vol. 87, III. P. 2851–3116.
«Лимонар» Іоана Мосха // Хрестоматія давньої української літератури (до кінця XVIII ст.) / Упоряд. О. І. Білецький. 3-тє вид., допов. Київ : Радянська школа, 1967. 784 с. URL: http://litopys.org.ua/biletso/bilo29.htm

Література

Mihevc-Gabrovec E. Études sur la syntaxe de Ioannes Moschos. Ljubljana : Filozofska fakulteta v Ljubljani “Jože Moškrič”, 1960. 130 p.
Chadwick H. John Moschus and His Friend Sophronius the Sophist // Journal of Theological Studies, New Series. 1974. Vol. 25. P. 41–74.
Rozemond K. Jean Mosch, patriarche de Jérusalem en exil // Vigiliae Christianae. 1977. Vol. 31. № 1. P. 60–67.
Лаба В. Патрологія: життя, письма і вчення Отців Церкви. Львів: Свічадо, 1998. С. 445–446.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Іоанн Мосх // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іоанн Мосх (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.03.2026