Іоанн Зедазнійський
Іоа́нн Зедазні́йський, Іоане Зедазнелі (Іван із Зедазені; груз. იოანე ზედაზნელი; дата і місце народження невідомі, ймовірно поблизу м. Антіохії, тепер м. Антак’я, пров. Хатай, Туреччина — помер між 557 і 560, гора Зедазені, тепер край Мцхета-Мтіанеті, Грузія) — основоположник чернецтва в Східній Грузії, богослов, учитель сирійських (ассирійських) отців, які прибули до Грузії в 6 ст., святий.
Життєпис
Про батьків відомостей не збереглося. Згідно з житієм, духовну освіту здобув у м. Антіохії.
У молоді роки прийняв чернецтво, вів самотнє аскетичне життя, набув «дивовижної лагідності та смирення». Тікаючи від численних прочан, які порушували його самітництво, залишив Антіохійську область і з кількома учнями оселився в пу́стині, де присвятив себе молитвам.
За переказом, бачив з’явлення Божої Матері, яка звеліла йому зібрати 12 учнів і піти з ними в Іверію (тепер Грузія) для захисту і зміцнення християнства та духовного просвітництва (історики припускають, що подвижників було більше, а кількість 12 або 13 мала для агіографів священний сенс, пор.: Ісус і 12 апостолів). Іоанн та учні залишили звечора на престолі записки з іменами й провели всю ніч у молитві; на ранок залишилися 12 імен («відібрані Ангелом»): Абібо (у традиції Грузинської православної церкви — Авібо з Некреселя), Антоній (Антон Марткобелі, також Антон Самотній, Антон Ствопник), Давид (Давид Гарєлі), Зенон (Зенон Ікалтоелі), Фадей (Тадеоз Степанцмінделі), Єсей (Ісе Цілкнелі), Йосип (Іосеб Алаверділі, або Іосеб Амба), Ісидор (Ісідор Самтавнелі), Михаїл (Мікаель Улумбоелі), Пірос (Пір Бретель, Пірос із Бреті), Стефан (Стефан Кізікелі, також Стефан Гіршселі), Шіо (Шіо Мгвімелі, також Шіо Печерський, від груз. мгвіме — печера).
За припущенням, усі вони та Іоанн були грузинами, що здобули духовну освіту в Лаврі Св. Симеона Стовпника та інших монастирях Сирії та Месопотамії.
З-поміж учнів, які залишилися, Іоанн обрав ченця Євфимія настоятелем обителі й учителем замість себе. Вирушив у проводі учнів із Сирії в Грузію (між 534 і 544). Найімовірніше, це сталося у 542, коли перський шахіншах Хосров І Ануширван (правив у 531–579), порушивши договір з Візантією, захопив м. Антіохію і переселив її жителів на околиці тогочасної іранської столиці м. Ктесифона (тепер не існує, Ірак). Війна між Візантією та державою Сасанідів тривала спочатку в Сирії, а з 547 — у царстві Лазиці (Егрисі, Західна Грузія). Захопивши раніше Вірменію та Іверію, шахіншах марно намагався відібрати у Візантії землі Лазики (де християнство було визнано офіційною релігією ще 523). За Хосрова І в Ірані відбувся перехід до політики віротерпимості, тимчасово припинилося насильницьке насадження зороастризму, були прийняті вигнані (після закриття імператором Юстиніаном І Великим Афінської академії) 7 філософів-неоплатоніків (Дамаскій, Симплікій та ін.). Можливо, Іоанн вважав це сприятливими обставинами для повернення на батьківщину.
Дорогою він з учнями дістав благословення від аскета Симеона Стовпника Молодшого (бл. 521–592), місцем подвигу якого була Дивна гора (відома також як Тавмастон, тепер г. Самандаг, пров. Хатай, Туреччина). Імовірно, через Каппадокію ченці дісталися м. Мцхети в Іверії, де був осідок католикоса. Згідно з житієм, мандрівників (босих, бідного вигляду, у веретищах і клобуках, за звичаєм сирійських ченців) радісно зустріли миряни, цар (марзпан) Фарсман V (правив у 534–561) та католикос-архієпископ Євлавій (533–544), які чекали на них, «попереджені Ангелом». Агіографи розповідають, що ченці звернулися до почту грузинською мовою, якої раніше не знали чи забули, молилися і славили Бога в кафедральному соборі Светіцховелі. Потім вони обійшли всі місця, де св. Ніно Каппадокійська (див. Ніна (просвітителька Грузії)) навчала народ, розпитували про події, пов’язані з її життям та проповідями.
Іоанн разом із учнями перейшов р. Арагву (притоку р. Кури) і поселився на безлюдній горі Зедазені (звідси й прізвисько) за 8 км від Мцхети, де раніше стояв ідол та було язичницьке капище, зруйноване Ніно. Подвижники жили у куренях серед лісу поблизу печери, облаштованої на храм, харчувалися травами й корінням, постійно перебували у молитві та духовних роздумах, «боролися з бісами», допомагали численним хворих і страждальцям, які до них приходили. Після того як ченці Абібо та Єсей були обрані й висвячені єпископами на картлійські єпархії (замість спочилих ієрархів) Іоанну нібито знову з’явилася уві сні Богородиця і звеліла направити учнів у різні місцевості країни для проповіді Слова Божого.
За настановами вчителя п’ять отців (Давид, Антоній, Стефан, Зенон, Йосип) вирушили до Кахеті, інші п’ять (Пірос, Михаїл, Фадей, Ісидор, Шіо) — до Картлі. Розіславши своїх учнів, Іоанн залишив при собі Іллю Диякона. Незадовго до смерті заповів (Іллі та Фадею) поховати себе в «убогій печері» на вершині г. Зедазені.
Кончина Іоанна сталася за католикоса Макарії (553–569). Учні, знехтувавши заповітом (мабуть, із міркувань доступності мощей для поклоніння), урочисто перенесли тіло подвижника до монастиря біля підніжжя гори, де поклали в особливому склепі. Легенда оповідає про раптовий землетрус, який не припинявся доти, доки тіло Іоанна не поховали там, де він заповів.
Іоанн виступав із промовами перед ченцями й мирянами, але сам нічого не писав. Усні повчання і промови подвижника були зафіксовані у 6–7 ст., але ця праця до нашого часу не дійшла.
Визнання
У 10 ст. життя Іоанна Зедазнійського описав католикос-патріарх Арсен II (10–11 ст.), який використав давніші джерела. Дійшло «Житіє» святого в 4 редакціях.
День пам’яті преподобного разом із усіма його учнями (сирійськими отцями) Грузинська православна церква вшановує 7 травня.
Заснований подвижником монастир (тепер монастир Святого Іоане Зедазнелі) має статус національної культурної пам’ятки Грузії.
Над похованням Іоанна була збудована невелика церква. За католикоса-архієпископа Клементоса (770-ті, за ін. версією — поч. 10 ст.) на південному боці печери, на схід від старого храму, звели церкву на честь Іоанна Хрестителя. Мощі Іоанна Зедазнійського виявили в її боковому вівтарі, біля жертовника.
Іоанна та його учнів називають «другими апостолами Грузії», саме з їхньою діяльністю пов’язують заснування грузинського чернецтва і перший етап монастирського будівництва в країні.
Додатково. Діяльність подвижників
- Погляди ассирійських отців (зокрема, поділяли вони вчення діофізитів чи монофізитів) лишаються предметом полеміки. Проте визнано, що крайній аскетизм був прикметною рисою їхнього життя.
Розіслані Іоанном по теренах Грузії, його учні проповідували, руйнували капища, зводили на тих місцях храми та пропагували віру. Їхня діяльність охопила всю країну. Абібо та Єсей (Ісе) першими розпочали служіння в єпархіях. Пізніше Абібо прийняв мученицьку смерть від зороастрійців. Улюблений учень Іоанна Шіо Мгвімелі — єдиний, хто поселився усамітнено на березі р. Ксані і помер раніше за вчителя. Зенон Ікалтоелі проповідував у горах верхньої Кахетії, заснував монастир в Ікалто, де й був похований у соборному храмі. Фадей Степанцмінделі спочатку залишився у м. Мцхеті, заснував за наказом Іоанна монастир Нижній Зедазені (біля підніжжя гори) для тих, хто приходив до вчителя. Після смерті Іоанна він проповідував у Картлі, де заснував багато церков, зокрема й храм на честь Святого першомученика Стефана у м. Урбнісі (тепер село в краї Шида-Картлі). Згодом оселився в печері на г. Цлеві поблизу м. Каспі (тепер край Шида-Картлі), де на вершині заснував ще один храм на честь Св. Стефана. У печері біля храму він і був похований.
Ісидор Самтавнелі після тривалого апостольського служіння влаштував монастир Нерукотвореного образу Спаса у Самтавісі (тепер край Шида-Картлі), де й спочив. Михаїл Улумбійський (Мікаель Улумбоель) утверджував християнство у горах верхньої Картлі та Осетії. Біля містечка Улумбі він заснував велику обитель (тепер побл. с. Алі, муніципалітет Хашурі, край Шида-Картлі), у соборному храмі якої, потім перетвореному на парафіяльну церкву Діви Марії, зберігаються його мощі. Пірос Бретель заснував обитель на лівому березі річки біля містечка Бреті; в її храмі спочивали його мощі. Стефан Кізікелі після служіння у нижній Кахеті заснував обитель біля м. Гірси.
Ассирійські отці поширювали християнство серед язичницького населення, народів Північного Кавказу, зміцнювали греко-візантійську орієнтацію Грузії проти Ірану, підпорядковували нові громади і території Грузинській церкві. Значними були й соціально-економічні та культурні наслідки їхньої праці: новозасновані обителі сприяли економічному розвитку, залюдненню незаселених місць, ставали центрами знань і освіти.
- Суперництво між Візантією й Сасанідами за панування на Кавказі та невдале повстання грузинів мали важкі наслідки для Іверії. Ще у 523 перси ліквідували в Іверії царську владу і фактично правили країною, призначений ними марзпан (правитель) мав номінальну владу. Агіографи зазначали, що «царі» мали статус мамасахлісі, тобто «глави (царського) будинку». Фарсман V став правити самостійно у 547, коли вже тривала війна між Візантією та Іраном, у якій він підтримав першу. Після нищівного вторгнення персів у 551 був змушений визнати залежність від Персії разом зі сплатою данини.
- Іоанн, як зазначено у житії, ревно боровся проти злих духів, яких «Іменем Христа вигнав поза межі Мцхети». За його молитвою на г. Зедазені заструмило джерело цілющої води.
Література
- კეკელიძის კ. ძველი ქართული ლიტერატურის ისტორიის : у 12 т. Тбилиси : Мецниереба, 1955. Т. 1. С. 19–50.
- Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 910 с.
- Zakaria Machitadze, archpr. Lives of the Georgian Saints. Platina : St. Herman of Alaska Brotherhood, 2006. 504 р.
- Картлис Цховреба: История Грузии / Пер. с груз. яз.; под ред. акад. Р. Метревели. Тбилиси : Артануджи, 2008. 456 с.
- Rayfield D. Edge of Empires. A History of Georgia. London : Reaktion Books, 2012. 479 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Іоанн Зедазнійський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іоанн Зедазнійський (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2026
