Юркевич, Памфіл Данилович

Юрке́вич, Памфі́л Дани́лович (28.02.1826, містечко Ліпляве, тепер село Черкаського району Черкаської області, Україна — 16.10.1874, м. Москва, тепер Російська Федерація; похований у м. Москві) — філософ, педагог, освітянин, один із чільних представників духовно-академічної та університетської філософії в Російській імперії 19 ст.

Юркевич, Памфіл Данилович
Народження	28.02.1826
Місце народження	Ліпляве
Смерть	16.10.1874
Місце смерті	Москва
Місце поховання	Москва
Alma mater	Київська духовна академія
Місце діяльності	Київ, Москва
Напрями діяльності	філософія, історія філософії, педагогіка, освіта
Традиція/школа	духовно-академічна філософія

Життєпис

Народився у багатодітній сім’ї священника місцевої православної Свято-Миколаївської церкви Данила Григоровича Юркевича. Початки освіти здобув у церковнопарафіяльній школі під наставництвом батька.

Після закінчення Переяславського духовного училища (1836–1841) та Полтавської духовної семінарії (1841–1847), що на той час діяли у повітовому м. Переяславі (тепер м. Переяслав-Хмельницький Київської області), мав намір вступати до Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії. Проте за наполяганням батька восени 1847 став студентом Київської духовної академії. У студентські роки (1847–1851) захопився філософією, яку опановував під керівництвом архім. Феофана (Авсенєва), Сильвестра Гогоцького та Дмитра Поспєхова.

Після закінчення академічного курсу зі ступенем магістра богослов’я і словесних наук упродовж 10 років викладав у Київській духовній академії філософські дисципліни. На посадах учителя (з вересня 1851), бакалавра (з вересня 1852), екстраординарного (з листопада 1858) і ординарного (з травня 1861) професора читав курси з історії філософії, логіки та метафізики. За сумісництвом викладав німецьку мову (з лютого 1857 до жовтня 1861). У травні 1854 — жовтні 1856 був також помічником інспектора. У 1850-х зажив у м. Києві слави видатного професора та улюбленця не лише духовно-академічних, а й університетських студентів.

У 1859–1861 опублікував у періодичних виданнях «Журнал Міністерства народного просвітництва» (рос. «Журнал Министерства народного просвещения») та «Труди Київської духовної академії» (рос. «Труды Киевской духовной академии») цикл оригінальних за змістом і задумом філософських творів — нариси «Ідея» (1859), «Матеріалізм і завдання філософії» (1860), «Серце та його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого» (1860), «Мир з ближніми як умова християнського співжиття» (1861) та ін. Особливу увагу читачів привернув критичним аналізом філософських поглядів Миколи Чернишевського у нарисі «З науки про людський дух (щодо статей «Современника» під назвою «Антропологічний принцип у філософії»). Поширенню цієї праці Юркевича, оприлюдненої в «Трудах Київської духовної академії» (1860), сприяв передрук її значної частини на сторінках журналу «Російський вісник» (рос. «Русский вестник») у квітні — травні 1861, здійснений впливовим видавцем і публіцистом М. Катковим. Брутальна і зухвала відповідь Чернишевського на ці публікації в нарисі «Полемічні красоти», вміщеному в червні — липні 1861 в журналі «Сучасник» (рос. «Современник»), обурила освічених читачів і спричинила запеклу полеміку з «войовничими матеріалістами» у московській і петербурзькій пресі. Водночас постать Юркевича опинилася в епіцентрі уваги радикальної журналістики, яка в подальшому не пропускала нагоди для публічного цькування його буцімто «ретроградних» філософських поглядів і життєвих переконань.

За ініціативою Каткова, у жовтні 1861 Юркевича було переведено на посаду ординарного професора щойно відкритої після десятирічної перерви кафедри філософії історико-філологічного факультету Московського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова), де він працював до кінця життя. Викладав курси з історії філософії, логіки, психології, педагогіки. У 1867‒1874 обіймав також (за сумісництвом) кафедру історії філософії права на юридичному факультеті. У 1869‒1872 очолював історико-філологічний факультет на посаді декана.

На початку московського періоду життя і творчості Юркевич пережив чимало неприємних моментів у стосунках із нігілістично налаштованою студентською аудиторією і «прогресивними» журналістами, позбавленими філософських зацікавлень і знань та упередженими щодо нього, як до критика їхнього тогочасного «кумира» Чернишевського. Попри несприятливі обставини не припиняв професорської діяльності, використовуючи щонайменшу можливість (аудиторні заняття, університетські урочистості, публічні лекції тощо), аби переконувати слухачів і колег в необхідності й значущості філософської освіти та культури. Заохочував і долучав зацікавлених студентів до співпраці, одним із результатів якої став російськомовний переклад «Історії філософії» професора Альберта Швеглера (1819–1857; Німеччина), здійснений за його редакцією в 1864. Відіграв значну роль у формуванні філософського світогляду Володимира Соловйова, який був його студентом під час навчання в Московському університеті (1869–1873).

Від 1862 читав лекції з теорії виховання на дворічних педагогічних курсах при Московському університеті, які готували професорських стипендіатів для вчительських посад; відтоді ж викладав педагогіку в учительській семінарії військового відомства. У червні 1865 ініціював включення педагогіки до кола нормативних дисциплін не лише історико-філологічного, а й фізико-математичного факультету. За матеріалами своїх лекційних курсів видав навчальні посібники «Читання про виховання» (1865) та «Курс загальної педагогіки з додатками» (1869), що стали непересічними пам’ятками тогочасної християнської педагогіки на східнослов’янських теренах. Як авторитетний фахівець у царині освіти і виховання, в 1860-х був залучений до розробки концепції викладання педагогіки в духовних семінаріях. Опублікував низку рецензій і дописів з педагогічної тематики.

Від 1873 тяжко хворів, однак не залишав викладання. Помер у м. Москві від онкологічного захворювання на 49-му році життя. Був похований на цвинтарі московського Свято-Данилового монастиря, сплюндрованому за радянських часів (поховання знищене).

Філософський доробок

Філософський світогляд Юркевича сформувався в рамках духовно-академічної традиції філософування, уґрунтованої на засадах християнського теїзму, розумінні Абсолюту як «живого» Бога, Творця и Промислителя, свобідної і свідомої Особистості. Продовжував справу розбудови православної філософії та культури і пошуку цілісного універсального світогляду, вільного від вад як емпіризму, так і раціоналізму, на засадах злагоди віри та розуму («розуміння вірою»). Тогочасні умови засилля нігілізму та вульгарного матеріалізму спонукали діяча відстоювати філософський професіоналізм у боротьбі з невіглаством і дилетантизмом у царині філософії. Виправдовував самоцінність філософування як сфери творчої діяльності, спрямованої на продукування цінностей і смислів, норм для мислення, буття і діяльності, стверджувати її значущість у вихованні «вищої культури живої особистості».

Вкорінена у біблійній і святоотцівській традиції (див. Отці церкви), філософія Юркевича ввібрала в себе глибоко продумані, пропущені через гартівню православного умоспоглядання головні інтенції платонівського ідеалізму та тогочасного західноєвропейського досвіду філософування (А. Шопенгауер, Р. Г. Лотце та ін.). Метафізика Юркевича, його тлумачення ідеї як об’єктивно-реальної життєдайної сутності речі, норми і закону її розвитку отримує верифікацію з позицій протилежного «полюсу світобачення» — кантівського (див. І. Кант) критицизму. Переконує в тому, що жодне з визначень у вченні Канта про досвід не спростовує можливості метафізики надчуттєвого, хоча й відмовляється, відповідно до православно-теїстичних світоглядних настанов, прийняти знеособлене абстрактне начало як його підвалину. Християнський платонік, Юркевич обґрунтовував розуміння філософії як цілісного світогляду, в якому духовне життя людства розкривається в усій повноті його релігійних, інтелектуальних, етичних та естетичних моментів. Доводив однакову неспроможність у справі розбудови такого цілісного світогляду як емпіризму (з його підпорядкуванням мислення явищам і відірваністю від світу сутностей, животвірної ідеї), так і раціоналізму (з його апеляцією до внутрішнього саморуху понять, чистого мислення, байдужого щодо зовнішнього досвіду). Тим самим здійснював рішучий крок у бік «конкретного ідеалізму», що, на відміну від ідеалізму абстрактного, беззасновкового, передбачає вкоріненість філософського мислення в абсолютно сущому як його началі.

Юркевич заклав підвалини «онтологічної гносеології», що згодом стане однією з характерних ознак розвитку релігійної метафізики на теренах Російської імперії. Не редукував дух до свідомості та пізнавальної діяльності, розглядав його як реальну субстанцію; вбачав у істині не мисленнєву категорію, а «живу», конкретну онтологічну сутність.

Пафос діяльного морального духу, яким проникнуті філософські переконання Юркевича, зумовив його тяжіння до сфери практичної філософії, перевагу в його творчості етичної, педагогічної та психологічної проблематики, зацікавленість питаннями філософії права, філософської антропології, соціальної філософії.

Рукописна спадщина

Залишив значну за обсягом рукописну спадщину (понад 100 одиниць), що тепер зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Серед збереженого — статті, тексти і програми лекцій, прочитаних у Київській духовній академії та Московському університеті, конспекти, нотатки, виписки з книг, щоденники (німецькою і російською мовами), унікальні особисті документи та біографічні матеріали. Низку рукописів київського і московського періодів творчості (зокрема з філософії та історії філософії права) вперше оприлюднено протягом останніх десятиліть.

Нагороди та визнання

Мав чин дійсного статського радника (з 1870) та державні нагороди за сумлінну службу і педагогічні заслуги, зокрема ордени Св. Станіслава ІІ-го ступеня (1862), Св. Анни ІІ-го ступеня (1866) та ІІ-го ступеня із імператорською короною (1868), Св. Владимира ІІІ-го ступеня (1874). Захоплення київського студентства його змістовними лекціями відбилося в низці спогадів, а також у повісті І. С. Нечуя-Левицького «Хмари» (1874), де Юркевич постає в образі професора Дашкевича.

У пам’ять про Юркевича в січні 1883 його рідні брати Андрій і Василь Юркевичі започаткували в Київській духовній академії щорічну студентську стипендію (300 рублів) для вихованців Полтавської духовної семінарії.

Вибрані праці філософа українською мовою перекладали С. Ярмусь, В. Недашківський, М. Ткачук, В. Бишовець, В. Литвинов, С. Кошарний, Л. Кудрик та ін.

В Україні іменем Юркевича названо вулиці в містах Каневі та Дніпрі, провулок у м. Черкасах.

Додатково

У 1872–1873 П. Юркевич пережив хворобу і передчасну смерть (01.03.1873) дружини Дар’ї (доньки київського протоієрея Іллі Мандровського), з якою був одружений з липня 1855 і виховав доньку Олександру (1857‒1881).
Наступником П. Юркевича на філософській кафедрі став В. Соловйов.

Праці

Чтения о воспитании. Москва : Издание Н. Чепелевского, 1865. 272 с.
Разум по учению Платона и опыт по учению Канта. Москва : Университетская типография, 1866. 72 с.
Курс общей педагогики с приложениями. Москва : Типография Грачева и К°, 1869. 404 с.
Философские произведения / Сост.: А. Абрамов, И. Борисова. Москва : Правда, 1990. 669 с.

У к р. п е р е к л. —

Вибрані твори. Ідея, серце, розум і досвід / Пер. з рос. С. Ярмуся. Вінніпег : Колегія Св. Андрея, 1984. 167 с.
Вибране / Пер. з рос. В. Недашківського. Київ : Абрис, 1993. 398 с.
Памфіл Юркевич. З рукописної спадщини / Упоряд., пер. з рос. М. Ткачук. Київ : Видавничий дім KM Academia; Університетське видавництво «Пульсари», 1999. 332 с.
Історія філософії права. Філософія права; Філософський щоденник / Упоряд. Р. Піч, М. Лук. 2-ге вид. Київ : Український світ, 2000. 756 с.
Читання про виховання / Пер. з рос. Л. Кудрик. Львів : Апріорі, 2021. 219 с.

Література

Ходзинский [Ходзицкий] А. Г. Профессор философии Памфил Данилович Юркевич (1826–1874). Очерк жизни, литературной деятельности и богословско-философского мировоззрения. Харьков : Епархиальная типография, 1915. 107 с.
Ярмусь С. Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина. Вінніпег : Товариство «Волинь», 1979. 78 с.
Pietsch R. Beiträge zur Entwicklung der Philosophie bei den Ostslawen im 19. Jahrhundert — Pamfil D. Jurkevyč (1826‒1874). Ulm : Humboldt-Studienzentrum, Universität Ulm, 1992. 128 s.
Спадщина Памфіла Юркевича: світовий і вітчизняний контекст / Відп. ред. В. С. Горський. Київ : Видавничий дім KM Academia, 1995. 307 с.
Ткачук М. Л. Памфіл Юркевич і його рукописна спадщина // Юркевич П. З рукописної спадщини. Київ : Видавничий дім KM Academia; Університетське видавництво «Пульсари», 1999. С. 7–14.
Кузьмина С. Л. Філософсько-педагогічна концепція П. Д. Юркевича. Київ : Видавець ПАРАПАН, 2002. 164 с.
Горбач Н. Філософія Памфіла Юркевича. Львів : Каменяр, 2007. 183 с.
Головко О. М. Історіософія права Памфіла Юркевича // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: «Право». 2022. № 33. С. 6‒15.

Автор ВУЕ

М. Л. Ткачук

Покликання на цю статтю: Ткачук М. Л. Юркевич, Памфіл Данилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Юркевич, Памфіл Данилович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.02.2026