Штайн, Едіт

Штайн, Е́діт (нім. нім. Stein, Edith; у чернецтві — Тереза Бенедикта (Венедикта) від Хреста; 12.10.1891, м. Бреслау, тепер м. Вроцлав, Польща — 09.08.1942, концтабір Аушвіц-Біркенау, побл. м. Освенцима, Польща) — философиня, мислителька феноменологічного напряму, освітянка, перекладачка, представниця релігійного містицизму, свята Католицької церкви, покровителька Європи.

Штайн, Едіт (Stein, Edith)
Народження	12.10.1891
Місце народження	Вроцлав
Смерть	09.08.1942
Місце смерті	Аушвіц
Alma mater	Геттінгенський університет імені Георга Августа, Фрайбурзький університет
Місце діяльності	Німеччина, Нідерланди
Напрями діяльності	філософія, релігія, переклад, викладання
Традиція/школа	феноменологія, містицизм

Життєпис

Походила з єврейської родини юдейського віросповідання (див. Юдаїзм), була наймолодшою з 11 дітей. Рано втратила батька і виховувалася релігійною матір’ю.

Від 1911 студіювала германістику, історію та психологію в Університеті Бреслау (тепер Вроцлавський університет) та зацікавилася феноменологією. Від 1912 вивчала філософію у Ґеттінґенському університеті імені Георга Августа; увійшла до феноменологічного гуртка, що утворився навколо Е. Гуссерля, мала дружні стосунки з філософами А. Райнахом (нім. Adolf Reinach; 1883, тепер Німеччина — 1917, Бельгія), Гансом Ліппсом (нім. Hans Lipps; 1889, тепер Німеччина — 1941, тепер РФ), Р. В. Інґарденом. Напередодні Першої світової війни почала роботу над дисертацією.

1915 працювала в інфекційному лазареті Червоного Хреста в Меріш-Вайсскірхені (тепер м. Граніце, Чехія). Наступного року разом із Е. Гуссерлем переїхала до м. Фрайбурга (тепер Німеччина), де стала його асистенткою (1916–1918) і допомагала в упорядкуванні праць; здобула ступінь доктора філософії (з відзнакою, 1916) у Фрайбурзькому університеті. Після загибелі А. Райнаха допомагала редагувати його твори.

Безуспішно подавала заявки на лекторську посаду в університетах. Відхилену (1919) Ґеттінґенським університетом з дискримінаційних підстав габілітаційну дисертацію («Внесок у філософські основи психології та гуманітарних наук») опублікувала 1922. Зацікавилася християнством та життям св. Терези Авільської. 1922 була охрещена у Римо-католицькій церкві з ім’ям Тереза Гедвіга. У 1922–1932 викладала німецьку історію та літературу в домініканській школі Святої Магдалени для дівчат у м. Шпаєрі, перекладала праці Томи Аквінського, студіювала релігійну філософію. Брала участь у громадській діяльності, пов’язаній з освітою та роллю жінок у суспільстві.

1930 знову спробувала здобути науковий ступінь та долучитися до університетської науки, завершила 1931 габілітаційну дисертацію. Проте академічна кар’єра для жінки-єврейки в тогочасній Німеччині була недосяжною. У 1932 посіла посаду викладачки філософії в Німецькому інституті наукової педагогіки в м. Мюнстері (діяв у 1922–1980); уже навесні 1933 звільнена через єврейське походження. Відмовилася від запрошення переїхати до Південної Америки.

Вирішила вступити до Ордену кармеліток босих (див у ст. Кармеліти) та в листі до Папи Римського Пія ІХ звернула його увагу на переслідування євреїв. Вступила 1934 до кармелітського монастиря в м. Кельні (з іменем Тереза Бенедикта від Хреста); 1938 дала вічну обітницю черниці. Через антиєврейську політику націонал-соціалістів у Німеччині разом із сестрою Розою (нім. Rosa Stain; 1883–1942; також була охрещена) переїхала до кармелітського монастиря в м. Ехті (Нідерланди). 1941 намагалася перевестися до монастиря у Швейцарії, щоб урятуватися від переслідувань нацистів.

02.08.1942 сестри Штайн були депортовані до Польщі, а за тиждень (09.08) — страчені в газовій камері у концтаборі Аушвіц-Біркенау.

Наукова і творча діяльність

У чернецтві — Тереза Бенедикта від Хреста

Була однією з найяскравіших представниць молодшого покоління Ґеттінґенського феноменологічного кола. В Університеті Бреслау її викладачами були психолог В. Штерн, філософ-неокантіанець Р. Геніґсвальд (нім. Richard Hönigswald; 1875, тепер Угорщина — 1947, США); у Ґеттінґені на формування її наукових інтересів вплинули А. Райнах і Е. Гуссерль. Називала мову феноменології своєю рідною філософською мовою та стверджувала, що феноменологічний метод відкриває сферу чистого досвіду.

У філософських працях розпрацювала оригінальні підходи до вчування, афективності та її ролі в конституції особистості, цінностей, співвідношення тілесного і духовного в людському житті, соціального життя та колективної інтенціональності; у релігійно-філософських — осмислення природи людини, містичного досвіду і віри.

У перший період наукової діяльності (1916–1925) зосередилася на проблематиці досвіду і психічної причиновості та намагалася представити альтернативу зведенню психіки до фізичної природи, як і відокремленню від неї. У дисертаційній роботі «До проблеми вчування» (нім. «Zum Problem der Einfühlung»; 1917) подала оригінальну трансцендентальну концепцію, розглянувши вчування (нім. Einfühlung) у розгортанні від моменту, коли переживання Іншого протистоїть Я, до переживання резонансу із ним і втягування його в досвід Я. Наголошувала на тому, що у вчуванні в переживання Іншого (див. також Емпатія) людина не має оригінальних переживань, але це не означає відсутності доступу до них, адже так вона відчуває себе залученою до цілого, будучи водночас поєднаною з собою та зі світом.

Після хрещення осмислювала природу людини, розуму, віри і містичного досвіду, шукала зв’язки між феноменологічним методом і схоластичним способом мислення, поєднувала християнське об'явлення з філософією. У праці «Феноменологія Гуссерля та філософія святого Томи Аквінского. Спроба зіставлення» (нім. «Husserls Phänomenologie und die Philosophie des heiligen Thomas von Aquino. Versuch einer Gegenüberstellung»; 1929) порівнювала методології та спосіб мислення обох діячів; називала спільною метою феноменології та томізму цілісне пізнання світу. У релігійно-філософському трактаті «Студії про Хуана де ла Круса: Хресна наука» (нім. «Studie über Joannes a Cruce: Kreuzeswissenschaft»), написаному в м. Ехті, представила синтез феноменології й теології в осмисленні містичного досвіду як дару Бога. Вказувала на роль волі у духовному формуванні людини та відкидала зневагу до тіла за умови збереження його підпорядкування душі.

В антропологічній концепції розглядала людину в єдності тіла, душі й духа з акцентом на можливості прояву через тілесність духовності особи. Вважала людину спасенну наділеною благодаттю і свободою, з якою пов’язана її спрямованість на добро.

Важливим напрямом у науковій спадщині Едіт Штайн були дослідження, присвячені ролі жінок у суспільстві та специфіці жіночого та чоловічого. Стверджувала, що жінкам близька здатність спостерігати світ, тоді як чоловікам — впливати на нього, хоча Бог може призначити окремій жінці чи чоловікові особливу місію, співмірну з їхніми здібностями.

Залишила автобіографію «З життя однієї єврейської родини» (нім. «Aus dem Leben eines jüdischen Stammes»; 1933–1939; уперше опублікована 1965).

Інтерес до ідей Едіт Штайн українських науковців зростає від початку 2010-х у межах філософії освіти, філософської антропології, історії релігійної філософії, психологічних студій і практик з підтримки ментального здоров’я.

Визнання

Фонтан на Ринковій площі у м. Люблінець (Польща) в пам’ять про Едіт Штайн, яка відвідувала це місто в дитинстві

Філософські підходи Е. Штайн до розуміння взаємодії Я та Іншого вплинули у 2-й пол. 20 ст. на розвиток феноменології, філософії діалогу, етики та комунікативної філософії, а педагогічно-антропологічна концепція є цінною для обґрунтування емансипаторських спрямувань в освіті. Р. Інґарден, з яким Едіт Штайн листувалася до 1939, наголошував на цінності всіх напрямів її творчої й наукової спадщини. Повне зібрання творів мислительки видано у 2000–2020 (у 28 т.). Її праці перекладено багатьма мовами, зокрема українською.

Беатифікована (1987, див. Беатифікація) та канонізована (1998, див. Канонізація) папою Іваном Павлом II; 1999 проголошена святою покровителькою Європи. День пам’яті — 9 серпня. В іконографії представлена як монахиня-кармелітка.

1990 у каплиці Шпаєрського собору, де Едіт часто молилася, встановлено меморіал із її бронзовим погруддям (скульптор К. Рінґвальд). Пам’ятник Е. Штайн відкрито 1999 у м. Кельні, біля церкви Святої Урсули (скульптор Б. Герресхайм). 2006 статуя черниці встановлена в одній із зовнішніх ніш собору Святого Петра в Римі.

Едіт Штайн присвячені художні фільми — «Сьома кімната» (1995, реж. М. Месарош), «Троянда взимку» (англ. «A Rose in Winter / The Rose of Auschwitz», 2018, реж. Дж. Сінклер, справжнє ім’я — Дж. Л. Лофредо).

У м. Вроцлаві 1992 засновано Товариство ім. Едіт Штайн (польськ. Towarzystwo im. Edyty Stein). У будинку, куди її родина переїхала 1910, і де діячка мешкала до 1930-х, діє музей і дослідницький центр, присвячений історії родини Штайнів (Дім Едіт Штайн, польськ. Dom Edyty Stein). На честь Едіт Штайн названо міський парк.

Цитати

«Розум задіяний в акті віри, по-перше, тим чином, що нам перед очима ставиться правда, сенс якої ми повинні зрозуміти, навіть якщо ми її і не можемо осягнути як безпосередньо зрозуміле речення або таке, що можна логічно з необхідності вивести зі зрозумілих засад. Оскільки, з іншого боку, прийняття цієї правди не нав’язується розуму доступними мотивами, бо наявні мотиви для сумнівів і невіри, то для прийняття об’явленої правди необхідно сильнішої участі волі, ніж для правди емпіричної або правди природного розуму».

 Цит. за: Штайн Е. Що таке людина? Богословська антропологія / Пер. з нім. О. Конкевич. Жовква : Місіонер, 2014. С. 154.

«Переконаний, що Едіт Штайн не написала жодного слова, в якому б не була переконана, вона не зробила нічого, що б суперечило її духу».

 Цит. за: Інґарден Р. Про філософські дослідження Едіт Штайн / Пер. з пол. І. Савинської // Δόξα / Докса. 2018. Вип. 1 (29). С. 179.

Праці

• Edith Stein Gesamtausgabe (ESGA) : in 28 Bd. Herder : Freiburg im Breisgau 2000–2020.

У к р. п е р е к л. —

• Будова людської особи: Лекція з філософської антропології / Пер. з нім. І. Терзової. Жовква : Місіонер, 2011. 192 с.
• Вступ до філософії / Пер. з нім. І. Терзової. Жовква : Місіонер, 2011. 201 с.
• Що таке людина? Богословська антропологія / Пер. з нім. О. Конкевич. Жовква : Місіонер, 2014. 232 с.

Література

1. Spór o prawde istnienia. Listy Edith Stein do Romana Ingardena. Warszawa : Wydawnictwo OO. Karmelitów Bosych, 1994. 335 р.
2. Borden S. Edith Stein. London : Continuum, 2003. 155 p.
3. Савинська І. Едіт Штайн в Геттенгенському колі феноменологів // Δόξα / Докса. 2017. Вип. 1 (27). С. 252–266.
4. Salvarani F. Edith Stein: la grande figlia d'Israele, della Chiesa, del Carmelo. Postfazione di Angela Ales Bello. Milano : Ares, 2009. 564 р.
5. Sawicki M. Body, Text, and Science. The literacy of investigative practices and phenomenology of Edith Stein. Dordrecht : Springer Netherlands, 2013. 328 p.
6. Інґарден Р. Про філософські дослідження Едит Штайн / Пер. з пол. І. Савинської // Δόξα / Докса. 2018. Вип. 1 (29). С. 171–191.
7. Listening to Edith Stein: Wisdom for a New Century: a collection of essays / Еd. by K.Haney. Washington : ICS Publication, 2018. 456 p.
8. Назар Н. Едіт Штайн: Жага істини. Львів: Добра книжка, 2019. 88 с.
9. Mai K.-R. Edith Stein: Geschichte einer Ankunft : Leben und Denken der Philosophin, Märtyrerin und Heiligen. München : Kösel-Verlag, 2022. 352 р.
10. Куртін-Денамі С. Три жінки в темні часи: Едіт Штайн, Ханна Арендт, Сімона Вайль, або Amor fati, amor mundi / Пер. з франц. Дм. Каратєєва. Київ : Дух і Літера, 2025. 360 с.

Автор ВУЕ

Ю. Д. Доброносова

Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Штайн, Едіт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Штайн, Едіт (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.06.2026