Шевченко, Юрій Валентинович

Шевче́нко, Ю́рій Валенти́нович (01.09.1953, м. Київ, тепер Україна — 23.03.2022, там само) — композитор, заслужений діяч мистецтв України (з 1997), член-кореспондент Національної академії мистецтв України (з 2006), лауреат низки премій.

Шевченко, Юрій Валентинович
Народження	01.09.1953
Місце народження	Київ
Смерть	23.03.2022
Місце смерті	Київ
Alma mater	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Життєпис

Закінчив Київську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат імені М. В. Лисенка (1972; тепер Київський державний музичний ліцей імені М. В. Лисенка) та композиторський факультет Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського (1977; тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), клас композиції А. Штогаренка. Під час навчання склав перші композиції: вокальні цикли «Три поезії» на слова Л. Новомеського для баритона і фортепіано (1975), «П’ять поезій» на вірші Ю. Моріц для сопрано і оркестру камерного (1977), Три концертні п’єси для скрипки соло (1976) тощо.

Працював редактором музичного оформлення передач Держтелерадіо України (1977–1985). Створював музику до теле- та радіовистав, звертаючись до цієї жанровій галузі й пізніше, коли вже залишив посаду музичного редактора Держтелерадіо. Серед найвідоміших: «Сніг у Флоренції» за драматичною поемою Л. Костенко (1985), «Джордано Бруно» за п’єсою А. Крима (1987), «По дорозі у казку» за драмою О. Олеся (1989), «У неділю рано зілля копала» за п’єсою Н. Нежданої за мотивами однойменної повісті О. Кобилянської (2009), «Стіна» за драмою Ю. Щербака (2013) тощо.

У ранній період творчості (1980-ті) складав композиції академічного плану переважно у камерній жанровій сфері: Сонатина (1980) для фортепіано, Пасакалія для органу (1980), Рондо для 4 скрипок і дзвонів (1981), «Пасторальна сюїта» для дерев’яних духових, арфи і вібрафона (1981), вокальний цикл «Золоті письмена» на слова С. Нерис для тенора, читця і фортепіано (1983). Написав також Симфонієту для симфонічного оркестру (1982).

З 1985 до кінця життя — на творчій роботі.

Член Національної спілки композиторів України (з 1985), Спілки театральних діячів України (з 1997).

Творчість

Музичній естетиці автора притаманні увага до виразності та різнобарвності тембрової фактури композицій, майстерне інструментування кожного твору відповідно до його змісту, різноманітність тематичного матеріалу опусів, філігранно проявлена квазіфольклорність.

Шевченко — насамперед театральний композитор. В операх, балетах і музиці до театрально-драматичних вистав користувався широким спектром засобів музично-стилістичної виразності: працював на синтезі контрастних стилів, міксуючи рок, джаз, класику, демікласику, модерн, квазіфольклорну стилізацію тощо. Застосовував систему лейтмотивів в окресленні образів у музично-драматичних виставах, темброву персоніфікацію в характеристиці персонажів.

За законами театральної драматургії для кожної драматичної вистави створював неповторний музичний антураж. Музика в його трактуванні виконувала не прикладну, другорядну роль декоративного тла, а одну з ключових у відтворенні синкретичного театрального дійства на рівні з режисерською концепцією. Створював своєрідну музичну сценографію, яка взаємодіяла з загальним драматургічним малюнком режисерської постановки й нерідко мала самостійну значущість.

Музичний доробок

Музично-театральне амплуа Шевченка проявлено як у сфері академічного музично-драматичного мистецтва (створенні опер і балетів), так і у театрально-драматичній (музика до понад 100 театральних вистав). У доробку є також твори інших жанрів: оркестрові, камерні, для оркестру народних інструментів тощо. Композитор працював і в галузі естрадної пісні та кіноіндустрії. Ним написана музика до документальних фільмів — «Місто Архангела Михаїла» (1998, режисер М. Лебедєв), «Зінаїда Серебрякова» (2007, режисер М. Лебедєв), художніх — «Цвітіння кульбаби» (1992, режисер О. Ігнатуша), «Останній осінній листок» (2005, режисер В. Жилко), «Роман вихідного дня» (2009, режисер В. Жилко), мультиплікаційних — «Історія про дівчинку, яка наступила на хліб» за мотивами казки Г.-К. Андерсена (1986, режисер А. Грачова), «Морозики-Морози» (1986, режисер Л. Зарубін), «Їжачок і дівчинка» (1988), «Івасик-Телесик» (1989, обидва — режисер А. Грачова), «Горщик-реготун» (1990, режисер Б. Храневич), «Котик та півник» (1991), «Кривенька качечка» (1992, обидва — режисер А. Грачова).

Композитор працював з різними режисерами-постановниками і театральними трупами — Національним академічним драматичним театром імені Лесі Українки, Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка, Київським національним академічним Молодим театром та різними обласними українськими драматичними театрами та колективами. Найбільше спільних театральних робот з режисерами: С. Данченком, М. Резніковичем, С. Мойсеєвим, Д. Чирипюком.

Серед вистав з музикою Шевченка: «Зимовий вечір» за п’єсою М. Старицького (1992, режисер С. Данченко), «Лісова пісня» за драмою Лесі Українки (1993, режисер Д. Чирипюк), «Патетична соната» за п’єсою М. Куліша (1993, режисер С. Данченко), «Школа скандалу» за комедією Р. Шерідана (1995, режисер М. Резнікович), «Бояриня» за драматичною поемою Лесі Українки (1996, режисер Д. Чирипюк), «Трагедія Гамлета, принца данського» за п’єсою В. Шекспіра (2000, режисер С. Мойсеєв), «Наполеон та корсиканка» за комедією І. Губача (2004, режисер М. Резнікович), «Дон Кіхот. 1938 рік» за п’єсою М. Булгакова за М. Сервантесом (2006, режисер М. Резнікович), мюзикл «Ех, мушкетери, мушкетери…» за мотивами п’єси Є. Євтушенка «Ваш назавжди. Фантазія на теми Александра Дюма» (2003, режисери Д. Чирипюк, П. Ільченко), «Московіада» за романом Ю. Андруховича (2006, режисер С. Мойсеєв), «У неділю рано зілля копала...» за повістю О. Кобилянської (2009, режисер Д. Чирипюк), «Сатисфакція» за п’сою В. Шекспіра «Венеціанський купець» (2010, режисер С. Мойсеєв), «Дон Жуан» за комедією Ж.-Б. Мольєра (2012, режисер С. Мойсеєв), «Шаленство кохання» («Любовне божевілля») за п’єсою Ж. Реньяра (2012, М. Резнікович), «Перехресні стежки» за повістю І. Франка (2012, режисер Д. Чирипюк), «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за мотивами п’єси «Маклена Граса» М. Куліша (2013, режисер С. Мойсеєв), «Така її доля» за баладою Т. Шевченка «У тієї Катерини» (2014, режисер С. Мойсеєв) тощо.

Створював також музику до лялькових вистав у співпраці з театральною трупою Київського академічного театру ляльок. Перша з них — «Женчик-Бренчик» (1988, режисер Ю. Сікало).

На основі музики до деяких вистав складав завершені музичні композиції (сюїти): «Гамлет-сюїта» для скрипки і камерного оркестру на основі музики до вистави «Трагедія Гамлета, принца данського» за мотивами п’єси В. Шекспіра, «Перехресні стежки» — сюїта для камерного оркестру на основі музики до вистави «Перехресні стежки» за повістю І. Франка, «Любовне божевілля» («Шаленство кохання») для скрипки та струнних — сюїта на основі музики до вистави «Любовне божевілля» за п’єсою Ж. Реньяра тощо.

Автор чималої кількості балетів та опер. Вагому частку його музично-драматичного доробку відведено дитячій темі: опери «Кіт у чоботях» (2019) за мотивами казки Ш. Перро (лібрето М. Бровченка, прем’єра відбулася 28.10.2023 в Національній опері України вже після смерті композитора), «Король Дроздобород» (2018) за п’єсою Б. Стельмаха (за мотивами казки Грімм братів, лібрето Ю. Шевченка та Б. Стельмаха, прем’єра 26.10.2018 на сцені Київського муніципального академічного театру опери та балету).

Казково-дитяча тематика відображена також і в балетному жанрі: «Буратіно та Чарівна скрипка» (2007) за мотивами казки О. Толстого «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно» (лібрето Е. Яворського, В. Литвинова, Ю. Шевченка, прем’єра 27.10.2007 у Національній опері України), «Бармалей та Айболить» (2009) за мотивами казки К. Чуковського (лібрето О. Баклана, В. Литвинова, прем’єра 14.05.201, Київський муніципальний академічний театр опери та балету), «Дюймовонька» за мотивами казки Г. К. Андерсена (лібрето М. Бровченка, створювалася на замовлення Одеського національного академічного театру опери та балету, прем’єра відбулася вже після смерті композитора 17 та 18.06.2023).

Особливу популярність композитору приніс балет «За двома зайцями» за мотивами однойменної п’єси М. Старицького (2017, лібрето Т. Андреєва), прем’єра відбулася на сцені Національної опери України 29.06.2017. Балетний жанр зайняв особливе місце у доробку композитора завдяки довготривалій співпраці з танцювальним колективом «Шумка» з м. Едмонтона (Канада). Для цієї трупи створена низка балетів: «Ніч Перуна» (1993), «Катруся» (1995), «Сіндерела» («Попелюшка») (2000), «Те, що приніс вітер» (друга назва «Шлях до гопаку», 2005), фольклорна симфонічно-хореографічна сюїта «Пори року» (1995), балет-кантата «Кобзар» для солістів, хору та оркестру симфонічного (2016) тощо. Ці балети вирізняються динамічною хореографією, акцентом на автентичну (балети «Ніч Перуна», «Катруся», «Пори року») та казкову (балет «Сіндерела») тематику, святково-піднесеним настроєм, поєднанням фольклорного танцю з сучасною пластикою. Особливу увагу композитор приділяв тембровій барвистості оркестрових партитур балетів. Балет «Те, що приніс вітер» («Шлях до гопаку», 2005, хореографія В. Литвинова, диригент О. Баклан, сценографія М. Левитської) був представлений на Міжнародному фестивалі сучасної хореографії в м. Оттаві. У ньому в алегоричній формі (через метафоричний образ Вітру) розкривається узагальнений життєвий шлях людини від народження до зрілості, яку мовою танцю символізує гопак.

Камерна музика — вагома частка творчої спадщини митця. Активізація уваги на цій жанровій царині відбулася у 2010-х, що пов’язано з інтенсивною співтворчістю з Національним ансамблем солістів «Київська камерата» та його керівником, диригентом В. Матюхіним. Спеціально для цього оркестру Шевченко написав численні камерно-оркестрові твори.

Композитор співпрацював з багатьма визнаними музикантами: диригентами — О. Бакланом (нар. 1961; тепер Україна), В. Кожухарем, С. Мальованим (1957–2010; Україна), Г. Макаренком (нар. 1961; тепер Україна), Є. Воронком (нар. 1972), А. Власенком (1938; тепер РФ — 2021; Україна) та іншими, хормейстерами — А. Масленніковою (нар. 1970; тепер РФ), сценографами — Н. Кучерею (1957–2022; Україна), С. Маслобойщиковим (1957; тепер Україна), Л. Нагорною (нар. 1958; тепер Україна), вокалістами, скрипалями та іншими.

Визнання

Лауреат премій імені Л. Вітошинського (2006), М. Вериківського (2007), М. Лисенка (2012; за балети «Те, що приніс вітер» та «Ніч Перуна»), А. Веделя (2018), Всеукраїнської премії «ГРА» у номінації «найкраща вистава для дітей» (2018) та премії В. Косенка за оперу «Король Дроздобород» (2019), театральної премії «Київська пектораль» (1993, 1994, 1995, 1997, 1998, 2002, 2005, 2009, 2018); першу «Київську пектораль» отримав за музику до вистави «Хто зрадив Брута?» за повістю М. Гоголя «Вій» (режисери С. Мойсеєв, Б. Жолдак).

«Юрій Шевченко - Батярська пісня" (Official Music Video)».
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

«Юрій Шевченко - Сюїта з балету "За двома зайцями"» .
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

«Юрій Шевченко - балет Буратіно I».
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

«Юрій Шевченко - балет Буратіно IІ».
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

«Юрій Шевченко - балет Буратіно IІІ».
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

«Юрій Шевченко - балет Буратіно IV».
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

«Юрій Шевченко - балет Буратіно V».
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

«Юрій Шевченко - "Шлях до гопаку"».
Джерело ютуб канал «Юрій Шевченко».

Додатково

Хореографічну постановку більшості балетів Шевченка здійснював балетмейстер В. Литвинов (нар. 1948; тепер Україна).

«Київська камерата» під диригуванням В. Матюхіна провела чимало прем’єр камерних композицій митця. Оркестрова мініатюра «Ми є!» (парафраз на тему Національного гімну України) для скрипки та струнних (2014, уперше виконана «Київською камератою») стала найпопулярнішим камерним твором Шевченка, географія виконання якого поширюється далеко за межи України. Оркестр уперше виконав ще один з популярних творів Шевченка — цикл «Батярські пісні» для скрипки та струнних, в якому автором відтворена музично-мистецька субкультура м. Львова початку 20 століття. Серед інших прем’єрних виконань опусів композитора: «¾ — саундтрек для невідомого фільму» для скрипки, струнного оркестру і ударних, «Віденський салат» для 3 скрипок та оркестру, «Каданс» для камерного оркестру, фортепіано та ударних, «Ти гуляєш дні і ночі» (парафраз на тему з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського) для альта і струнного оркестру, «Думи мої, думи» для 3 сопрано та струнних, сюїти «Любовне божевілля» для скрипки та струнних, «Перехресні стежки» для камерного оркестру з музики до вистави за повістю І. Франка, «Гамлет-сюїта» для скрипки і камерного оркестру тощо. Твори композитора були у постійному репертуарі оркестру: «Посвята» для оркестру; «Старосвітська елегія» для альта і струнного оркестру; «Каданс» для камерного оркестру, фортепіано і ударних; Три портрети з балету «За двома зайцями» для скрипки і камерного оркестру («Голохвастов», «Галя», «Проня»); «Вокаліз» для скрипки і камерного оркестру, «Вчитель та учень» для двох скрипок та струнних; «Ніч яка…» для скрипки з оркестром; «Дитяча музика» («Молоточки та струни») для фортепіано і струнних тощо. «Київська камерата» провела кілька монографічних авторських концертів з творів Шевченка: до 60-річчя від дня народження композитора у Національному академічному драматичному театрі імені І. Франка (2013), у Національній філармонії України (29.11.2017), постійно виконувала його композиції у різних імпрезах та на музичних фестивалях.

Література

1. Муха А. Юрій Шевченко //Композитори України та української діаспори. Довідник. К, 2004, С. 326 – 327.
2. Литвинова О. Юрій Шевченко //Музика в кінематографі України, К, 2009, С. 324.
3. Станішевський Ю. Дитячий балет «Буратіно і Чарівна скрипка» //Національна опера України 2001 – 2011., К, 2013, 173 – 175.
4. Степанченко Г. Світ музики Юрія Шевченка // З надією в серці. Зб. статей, К, 2015, с 255 – 259.
5. Лунина А. Юрий Шевченко. Театральный ген как парадигма относительности в игре «серьезной несерьезности» //Композитор в зеркале современности в 2-х т., К, 2015, Т. 2, С. 299 – 336.
6. Масленнікова А. Юрій Шевченко. Театр у його житті //Український інтернет-журнал «Музика», 1 вересня, 2021//https://mus.art.co.ua/yuriy-shevchenko-teatr-u-yoho-zhytti/
7. Сікорська І. Юрія Шевченко: грані життєтворчості, музика щирого серця (In memoriam) // Україна. Європа. Світ. Історія та імена в культурно-мистецьких рефлексіях, № 6, 2023. С. 310 – 314.
8. Степурко В. Відповідність мовного контенту і творчих наративів композитора Юрія Шевченка //Мистецтвознавчі записки. Вип. 43, 2023. С. 129 – 133.

Автор ВУЕ

А. Є. Луніна

Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Шевченко, Юрій Валентинович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шевченко, Юрій Валентинович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.08.2025