Андрухович, Юрій Ігорович

Андрухович Юрій Ігорович.jpg

Андрухóвич, Ю́рій І́горович (13.03.1960, м. Станіслав, тепер м. Івано-Франківськ, Україна) ― письменник, перекладач. Пише українською мовою. Батько С. Андрухович.

Андрухович, Юрій Ігорович

Народження 13.03.1960
Місце народження Івано-Франківськ, Україна
Alma mater Українська академія друкарства, Львів
Напрями діяльності літературна творчість, проза, поезія


Відзнаки

Медалі медаль Ґете (2016)
Премії міжнародна премія ім. Гердера (2001), премія ім. Е.-М. Ремарка від міста Оснабрюк (2005), премія книжкового ярмарку в м. Лейпцігу за європейське взаєморозуміння (2006), літературна премія Центральної Європи «Angelus» (2006), ім. Х. Арендт за внесок у боротьбу за незалежність і демократизацію України (2014), літературна премія Вілениці (2017)


Життєпис

Закінчив 1982 редакторське відділення Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова у м. Львові (тепер Українська академія друкарства), 1991 ― Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в м. Москві.

Працював редактором обласної газети «Прикарпатська правда» (1982‒1988; з перервою).

Упродовж 1983‒1984 служив у Радянській армії. Цей період віддзеркалив у дебютному циклі оповідань під назвою «Зліва, де серце», опублікованому 1989 у журналі «Прапор».

1985 заснував у м. Львові разом із О. Ірванцем і В. Небораком літературну групу «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск — Балаган — Буфонада»).

У 1991‒1996 ― співредактор журналу «Четвер», 1991‒1995 ― редактор відділу поезії в журналі «Перевал».

З 1987 був членом Спілки письменників України, 1996 вийшов із неї з ідейних переконань. Один із засновників і віце-президент (1997‒2000) Асоціації українських письменників.

Захистив кандидатську дисертацію на тему «Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму» (1996).

Разом із О. Бойченком видавав центральноєвропейський часопис «Потяг-76» (2002‒2005).

У 2015 вів колонку «Тут похований Фантомас» для сайту ТСН каналу «1+1», є постійним дописувачем сайту Zbruč.

Творчість

Андрухович — один із зачинателів постмодернізму в українському письменстві.

Автор поетичних збірок: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком “Індія”» (1997), «Пісні для мертвого півня» (2004).

Як прозаїк дебютував 1989 циклом оповідань «Зліва, де серце» в часописі «Прапор». Автор романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), які можна вважати трилогією, «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця» (2007), «Коханці юстиції» (2018); книжок нарисів: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Моя Європа» (2001, у співавторстві з А. Стасюком), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Лексикон інтимних міст» (2011).

У всій творчості Андруховича прочитуються автобіографічні мотиви. Значний вплив на творчість письменника справили Т. Вулф з романом «Подивися на дім свій, янголе», а також Т. Шевченко, І. Котляревський, М. Гоголь, Б.-І. Антонич, В. Шевчук.

Один із зачинателів постмодернізму в українському письменстві. У творчості письменника переважають карнавал, іронія, пародія, містифікація, мовний експеримент, ліризм поєднується з інтелектуалізмом, еротика ― з магією. Наскрізною є думка про любов, без якої немає людини. Головний герой Андруховича ― поет, в образі якого автобіографічні риси накладаються на образ Б.-І. Антонича. Письменник є витонченим стилістом і творцем специфічних жанрів, зокрема параісторичного роману; автобіографічного роману, замаскованого під інтерв’ю; антиімперського роману із підзаголовком «роман жахів». Його творчість стосується переважно Галичини, присвячена місту й богемному середовищу.

В есеїстиці домінує тема географії, крізь призму якої автор розглядає історію Центрально-Східної Європи, зокрема Галичини, акцентуючи при цьому на історії повсякденності.

Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, шведською, фінською, іспанською, чеською, словацькою мовами й есперанто.

Вірші поета стали піснями, які виконують гурти «Мертвий півень», «Плач Єремії», «Karbido» (Польща). 1992 за мотивами оповідань письменника режисер А. Дончик зняв фільм «Кисневий голод». 2006 київський Молодий театр поставив «Московіаду». 2011 польський Театр танцю реалізував виставу «Carpe Diem» за мотивами роману «Дванадцять обручів».

Андрухович перекладає з польської, німецької, англійської, російської. Серед перекладів:

Визнання

Лауреат міжнародної премії ім. Гердера (2001); премій ім. Е.-М. Ремарка від міста Оснабрюк (2005), книжкового ярмарку в м. Лейпцігу за європейське взаєморозуміння (2006), літературної премії Центральної Європи «Angelus» (2006), ім. Х. Арендт за внесок у боротьбу за незалежність і демократизацію України (2014), літературної премії Вілениці (2017).

Нагороджений медаллю Ґете (2016) за заслуги в поширенні німецької мови та культури за межами німецькомовного світу та підтримку міжнародної співпраці у сфері культури.

Цитати

Україна ж — це країна бароко. Мандрувати нею — для ока втіха. І тому западає спокуса в око: зруйнувати все. І скільки б не їхав, бачиш наслідки: мури і житла хворі ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні знаки. З криниць повтікали зорі, тобто їх нема, криниці відсутні, але є сліди, і це дозволяє подавати прогноз у вигляді віри в неминуче. Тому що наша земля є чимось більшим, аніж сорочка для шкіри. Це підпільне бароко влаштовує опір і цвіте шалено навіть в уламках, хоч забуто нас і мовчать в Європі. Катувати зручно в палацах, замках, а в каплицях тісно. Тому каплиці є найперший крок углиб України. Мені видно все з чужої столиці. Все на світі можна підняти з руїни, крім живої крові, як ми вже знаєм. Напиши, чи всі живі та здорові. Чи літають ангели над Дунаєм, чи дощі у Львові, чи досить крові.

 (Андрухович Ю. Україна ж — це країна бароко / Андрухович Ю. Листи в Україну. Вибране. К., 2013, С. 194).


«Формула людського — це пам’ять плюс надія».

 (Андрухович Ю. Центрально-східна ревізія // Моя Європа. Л., 2005. С. 125).


«… Бо різновидів любові є, на щастя, безліч, а можливостей її відчути — ще більше».

 (Андрухович Ю. Центрально-східна ревізія // Моя Європа. Л., 2005. С. 98).


Додатково

Письменник послідовно обстоює думку про європейську інтеграцію України. Під час «Революції гідності» Андрухович від імені групи митців зачитав «Завдання 5/12», звернене як до тодішньої чинної влади, так і до опозиції.

2010 писав про цивілізаційний розлам усередині України, який унеможливлював її становлення як демократичної, європейської країни. Ця теза викликала критику, партія «Правий сектор» звинуватила Андруховича в антиукраїнській позиції.

Твори

  • Велике океанічне плавання Б.-І. Антонича // Всесвіт. 1990. № 2. С. 135–141.
  • Рекреації. Київ : Час, 1997. 287 с.
  • Юрій Андрухович: Інтерв’ю / Упоряд. Т. Прохасько. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. 60 с.
  • Бу-Ба-Бу / Упоряд. В. Габор. Львів : Піраміда, 2007. 392 с.
  • Дванадцять обручів. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. 284 с.
  • Таємниця. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. 348 с.
  • Два романи. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2014. 479 с.
  • Лексикон інтимних міст. 3-тє вид., випр. й допов. Чернівці : Meridian Czernowitz ; Книги-XXI, 2016. 434 с.
  • Коханці Юстиції. Чернівці : Меридіан Черновіц, 2018. 304 с.
  • Листи в Україну. 3-тє вид. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. 254 с.

Література

  1. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. 1993. № 9. С. 79‒83.
  2. Крот Ю. У пошуках романних значень // Сучасність. 1993. № 9. С. 75‒ 78.
  3. Москалець К. Незадоволення твором // Сучасність. 1993. № 9. С. 70‒74.
  4. Гнатюк О. Авантюрний роман і повалення ідолів // Андрухович Ю. Рекреації. Київ : Час, 1997. С. 9‒26.
  5. Павлишин М. Козаки в Ямайці: Постколоніальні риси в сучасній українській літературі // Павлишин М. Канон та іконостас. Київ : Час, 1997. С. 223‒236.
  6. Павлишин М. Що перетворюється в «Рекреаціях» Юрія Андруховича? // Павлишин М. Канон та іконостас. Київ : Час, 1997. С. 237‒254.
  7. Шерех Ю. Го-Гай-Го (Про прозу Юрія Андруховича і з приводу) // Андрухович Ю. Рекреації. Київ : Час, 1997. С. 257‒268.
  8. Моренець В. Юрій Андрухович // Історія української літератури 20 ст. : у 2 кн. Київ : Либідь, 1998. Кн. 2. 464 с.
  9. Шкандрій М. Вигнання привида імперії: «Московіада» Юрія Андруховича // Шкандрій М. В обіймах імперії. Російська і українська літератури новітньої доби. Київ : Факт, 2004. С. 395‒407.
  10. Гнатюк О. Прощання з імперією: українські дискусії про ідентичність. Київ : Критика, 2005. 528 с.
  11. Харчук Р. Юрій Андрухович — «Орфей хронічний» // Харчук Р. Сучасна українська проза. Постмодерний період. Київ : Академія, 2011. С. 127‒154.
  12. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм. Київ : Критика, 2013. 344 с.
  13. Чернецький В. (Пост)колоніальне (пост)карнавальне, або Поетика й політика «Бу-Ба-БУ» // Чернецький В. Картографуючи посткомуністичні культури. Росія та Україна в контексті глобалізації. Київ : Критика, 2013. С. 305‒332.
  14. Андрейчик М. Інтелектуал як герой української прози 90-х років ХХ століття / Пер. з англ. І. Андрущенко. Львів : Піраміда, 2014. 188 с.

Автор ВУЕ

Р. Б. Харчук


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Харчук Р. Б. Андрухович, Юрій Ігорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрухович, Юрій Ігорович (дата звернення: 15.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено:
03.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ