Грімми, брати

Брати Грімми (ліворуч Вільгельм, праворуч Якоб), дагеротип, 1847
Брати Грімми (ліворуч Вільгельм, праворуч Якоб), худ. Е. Бауманн, 1855

Грі́мми, брати́ (Ґрімми; нім. Brüder Grimm) — Я́коб [повне прізвище та ім’я — Грімм, Якоб Людвиг Карл (нім. Grimm, Jacob Ludwig Karl); 04.01.1785, м. Ганау, тепер земля Гессен, Німеччина — 20.09.1863, м. Берлін, тепер Німеччина] та Вільге́льм [повне прізвище та ім’я — Грімм, Вільгельм Карл (нім. Grimm, Wilhelm Karl); 24.02.1786, м. Ганау — 16.12.1859, м. Берлін] — літературний дует, філологи, основоположники фольклористики, лінгвісти, члени Геттінгенської академії наук (з 1830), Прусської АН (з 1840), Берлінської АН (з 1841), Баварської АН (Якоб — з 1832, Вільгельм — з 1852) та ін. Писали німецькою мовою.

Життєпис

Брати народилися у багатодітній родині юриста. Отримали виховання у протестантському (реформаторському) дусі. З дитячих років мали тісні дружні стосунки, практично все життя навчалися і працювали разом, мешкали під одним дахом, спільно володіли книгами і майном.

Закінчили Кассельський ліцей. За сімейною традицією обидва вступили на юридичний факультет Марбурзького університету (Якоб — у 1802, Вільгельм — у 1803). Там увійшли до кола романтиків, що визначило майбутній інтерес учених до фольклору.

У 1805‒1809 Якоб перебував на державній службі. Пізніше разом працювали у Кассельській бібліотеці (з 1816). Переїхали 1829 до Геттінгенського університету, де Якоб обійняв посади професора з історії літератури та бібліотекара, Вільгельм — бібліотекара. Були звільнені королем Ганновера за протести проти порушення владою конституційних засад та вислані з міста. 1837 повернулися до м. Касселя. У 1840 прийняли запрошення короля Фрідріха Вільгельма IV переїхати до Берлінського університету (тепер Гумбольдтський університет Берліна), де обидва отримали професорські посади, викладали решту життя.

Діяльність. Внесок у фольклористику та лінгвістику

Діяльність братів Я. і В. Гріммів позначена впливом доби. Їхній інтерес до народної казки був зумовлений низкою причин. З одного боку, казку актуалізувала неабияка популярність в Європі творчості Ш. Перро (ще за життя письменника продавали бл. 50 примірників його книг щодоби), з іншого — звернення до казки спонукало утвердження романтичної течії (з її увагою до народної творчості), досягнення Й. Ґ. Гердера, Ф. Шеллінга, А. В. Шлегеля, а особливо гайдельберзьких романтиків — К. Брентано та Ахіма фон Арніма (1781‒1831; Німеччина), які прагнули відродити інтерес до рідної мови, права, історії та народної культури задля духовного відновлення та творчих сил нації.

Шлях братів до народної прози означився через переклади, інші жанри та літературу середньовіччя. Так, до публікації першого випуску казок в 1812 брати вже уклали, окремо або разом, низку інших праць, зокрема «Про давню німецьку робітничу пісню» («Über den deutschen Meistergesang»; Я. Грімм, 1811), «Стародатські героїчні пісні, балади і казки» («Altdänische Heldenlieder, Balladen und Märchen»; В. Грімм: переклад, передмова й післямова, 1811), а також «Пісні Старшої Едди» («Lieder der alten Edda»; В. і Я. Грімми, 1812) та ін.

Народна словесність стала об’єктом особливого зацікавлення братів Гріммів у процесі їхньої спільної праці з письменниками Ахімом фон Арнімом і К. Брентано над третім томом збірника «Чарівний ріг хлопчика. Старовинні німецькі пісні» («Des Knaben Wunderhorn. Alte deutsche Lieder»; Гейдельберг, 1806‒1808), для якого вони збирали фольклорні тексти. Проте ставлення В. і Я. Гріммів до фольклору суттєво відрізнялося від поглядів їхніх колег, які вбачали у народних творах джерело для власних інтерпретацій. На противагу цьому брати Грімми вдалися до ретельного відтворення оригінального звучання народних зразків.

Внесок учених у світову фольклористику, а ширше — гуманітаристику, розглядають з двох пов’язаних позицій: а) підходу до фіксації та публікації фактологічного матеріалу; б) наукової інтерпретації фольклорних текстів. За обома брати В. і Я. Грімми перевершили здобутки своїх попередників, заклавши міцні підвалини фольклористики як науки. Вони першими розпочали систематичний збір казок безпосередньо від реципієнтів із максимальним збереженням оригінального звучання. І першими підійшли до глибокого системного теоретичного осмислення фольклорного матеріалу та створення власної концепції, яка лягла в основу міфологічної школи.

Упродовж життя В. і Я. Грімми опублікували 7 основних видань збірки «Дитячі та родинні казки» («Kinder-und Hausmärchen»), відомі тепер як «Казки братів Грімм»: 1812‒1815 (т. 1 — 1812, т. 2 — 1815), 1819, 1822, 1837, 1840, 1843, 1850 та 1857, зі змінами, коментарями, вказівками на респондентів та місце фіксації тощо для переважної більшості текстів. Усі видання, крім останнього, містять передмови й обсервації щодо концепції Гріммів, опубліковані (посмертно) окремою книжкою (Grimm W., Hinrichs G. Kleinere Schriften; 1881). Хоча збірка й містила у назві слово «дитячі», В. і Я. Грімми розглядали ці тексти передусім як джерело божественної поезії, що транслює в художній формі інформацію про давній світогляд народу-творця, а не як суто дитячу літературу чи забавки. Рукописні оригінали записів казок майже втрачені, за винятком копій 49 текстів першої збірки, надісланих братами К. Брентано.

Ще вагоміше значення для світової фольклористики мала здійснена наукова інтерпретація фольклорних текстів. Гарна філологічна освіта, аналітичний розум і правдивий інтерес до народної творчості як важливого інформативного джерела спонукали дослідників проводити паралелі між народною прозою і німецькою міфологією та віднаходити у фольклорі релікти первісної релігії. Такі перегуки навели Гріммів на думку про те, що казкові тексти транслюють прадавні вірування, а отже, у сукупності з лінгвістичними й історичними дослідженнями стають матеріалом для осмислення минувшини народу. Науково ґрунтовнішу позицію посів Я. Грімм, який провів серйозні лінгвістичні студії, підготувавши видання «Німецької граматики» («Deutsche Grammatik»; 1819‒1837, тт. 1‒4). Праця стала першою порівняльно-історичною граматикою германських мов, як і першою історичною граматикою назагал (описані ним відношення між словами увійшли в мовознавство як закон Грімма).

Орієнтуючись насамперед на національні джерела, Я. Грімм застосовував широкий порівняльний підхід до вивчення мови та міфології. Згодом і В. Грімм також — охопивши зразки легенд, що побутували як у Німеччині, так і в Австрії, Ельзас-Лотарингії, Нідерландах, Швейцарії та Франції. На думку братів Гріммів, ретельне відтворення культурної спадщини кожного народу врешті дало б змогу звести цілісну картину історії: подібність фольклорних текстів вони пояснювали наявністю єдиної основи, втраченого з часом спільного первня, що визначав їхній «божественний дух». Цей первень зумовлює суголосний розвиток фольклорного слова у різних народів, тоді як розбіжності виникають внаслідок об’єктивних історичних чинників. Саме цим, на думку учених, пояснюються універсальні та відмінні риси національних фольклорних традицій. Відтак В. і Я. Грімми не лише додавали примітки щодо діалектних особливостей казок та класифікували їх за сюжетами й темами, а й вміщували зауваження щодо варіантів, порівнянь і паралелей з текстами казкової прози інших народів.

Багатоаспектність і системність наукового пошуку Я. Грімма увиразнено і в підготовці розлогої праці «Старожитності німецького права» («Deutsche Rechtsalterthümer»; 1828), матеріал для якої він почав збирати ще від 1813. Розвідка вперше висвітлювала місцеві німецькі правові традиції та юридичні ухвали; на знак її визнання учений отримав докторський ступінь в університетах Берліна та Бреслау. Книга Я. Грімма синтезує юридичний, культурологічний і лінгвістичний підходи до вивчення правових артефактів: учений прагне продемонструвати і символіку, і формульність, і мовні особливості давніх юридичних текстів, осмислити через них минувшину суспільного життя.

Найбільшою мірою науковий універсалізм Я. Грімма проявився при укладанні фундаментальної праці «Німецька міфологія» (1835; наступні видання — 1844, 1854 та 1875–78). Учений здійснив глибоке дослідження германо-скандинавської міфології, провівши її компаративне зіставлення з міфологіями багатьох європейських і східних народів. На час підготовки книги (перше видання якої містило 8 розділів, останнє — розширене до 38) в Європі широко поціновували античну міфологію, проте середньоєвропейські та скандинавські міфи були мало відомими. Учений, який обстоював ідею зв’язку міфології та мови (зокрема етимології) та спирався на історичну та лінгвістичну тогочасну методологію, на основі багатого джерельного матеріалу, що включав «метаісторії, паратексти та міфологеми», застосував системний підхід до німецької міфології, провів індуктивний пошук структур і правил «міфу як істини». Він часто використовував довгі лінгвістичні списки, порівняння та узагальнення для обґрунтування своєї теорії; цікавився питаннями щодо контактів, адаптації та асиміляції в географічному та часовому контекстах, що ілюструють етнізацію німецького народу. «Німецька міфологія» стала визначальним фактором остаточного утвердження теоретичних основ фольклористики та формування її першої школи — міфологічної.

Наприкінці 1830-х брати Грімми розпочали роботу над порівняльно-історичним словником усіх германських мов «Німецький словник» — найґрунтовнішим словником німецької мови. За життя вони встигли опрацювати його до літери «F», завершили їхню роботу філологи Геттінгенського університету та Берлінської академії наук в 1960.

Натепер казки братів Гріммів перекладені понад 100 мовами світу, зокрема й українською (перекладали М. Харченко, Ф. Супрун, Д. Корзун, Р. Матієв, О. Кульчицька та ін.; ілюстрували А. Базилевич та ін.).

Праці

У к р. п е р е к л. — Казки для дітей та родини. / Пер. з нім. Р. Матієв, О. Кульчицька. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2009. 816 c.

Література

  1. Пилипчук С. Міфологічна школа в оцінці Івана Франка // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2010. Вип. 43. С. 107‒116. URL: https://philology.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2014/12/Pylypchuk_S_Mifolohichna_shkola_VLU_2010_43.pdf
  2. Zipes J. Grimm Legacies: The Magic Spell of the Grimms’ Folk and Fairy Tales. Princeton : Princeton University Press, 2015. 288 р.
  3. Groschwitz H. A Modern Myth for the Nation. Jacob Grimm’s Teutonic Mythology (1835) and the ethnicization of the Germans // Journal of European Ethnology and Cultural Analysis. 2017. Vol. 2 (2). Р. 126–143.

Автор ВУЕ

О. В. Наумовська


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Грімми, брати // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Грімми, брати (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.11.2024

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Грімми,_брати&oldid=401071
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶