Нове політичне мислення
Нове́ політи́чне ми́слення — система поглядів, ідей та принципів, що лягли в основу концепції зовнішньополітичної діяльності СРСР доби перебудови.
Зміст
Історична довідка
Радянська формула «нове політичне мислення» уперше з’явилась у книзі «Нове мислення в ядерну епоху» («рос. Новое мышление в ядерный век», 1984) у співавторстві дипломатів Анатолія Громика (син Андрія Громика) та В. Ломейка (1935–2009; тепер РФ). Ідея була представлена міжнародній спільноті під час візиту М. Горбачова у грудні 1984 до Великої Британії та його зустрічі з британським прем’єр-міністром М. Тетчер у Чекерсі (англ. Chequers). Після квітня 1985 спочатку ідея, а потім концепція «нового політичного мислення» лягли в основу зовнішньополітичної доктрини СРСР. Розгорнуту характеристику концепції «нового політичного мислення» Горбачов дав у книзі «Перебудова і нове мислення для нашої країни і всього світу» (1987) та на сесії Генеральної Асамблеї ООН (грудень 1988).
Характеристика
Відправним пунктом концепції «нового політичного мислення» став висновок, що в сучасних умовах війна ядерна не може бути засобом досягнення політичної, економічної чи ідеологічної мети. «Нове політичне мислення» було націлене на олюднення, гуманізацію міждержавних відносин, відмову від силових методів вирішення міжнародних проблем. Із цією метою Горбачов пропонував для розв’язання конфліктних ситуацій у міждержавних стосунках замінити метод «балансу сил», основний під час холодної війни, на метод «балансу інтересів», в основі якого лежали б загальнолюдські морально-етичні норми. Ці філософські ідеї не були абсолютно новими (їх висловлювали І. Кант, М. Ганді, А. Айнштайн, Б. Расселл), але заслуга радянського лідера полягала в тому, що він поклав їх в основу зовнішньополітичної концепції.
Горбачов стверджував, що міжнародні суперечності неможливо вирішити воєнним шляхом, бо тодішній час диктував нове розуміння діалектики сили і безпеки. Продовження гонки озброєнь є абсурдним, оскільки відриває від інших потреб колосальні ресурси, а сама її логіка веде до дестабілізації міжнародних відносин. Концепція «нового політичного мислення» вимагала визнання аксіоми: безпека — неподільна, або вона буде однаковою для всіх, або її не буде зовсім, що змушує противників ставати партнерами і шукати шляхів до загальної безпеки.
«Нове політичне мислення» пропагувало радикальну трансформацію доктрин воєнних, які на думку Горбачова мали стати «строго оборонними» і базуватись на розумній достатності озброєнь, ненаступальній обороні, ліквідації дисбалансу й асиметрії у різних видах збройних сил тощо. Основою загальної безпеки були б: визнання за кожним народом права вибору власного соціального розвитку; відмова від втручання у внутрішні справи інших держав; повага до інших у поєднанні з об’єктивним, самокритичним поглядом на власне суспільство; відмова від перенесення ідеологічних розбіжностей на сферу міжнародних відносин.
В основу концепції «нового політичного мислення» лягли узагальнюючі ідеї проведення політики на базі загальнолюдських цінностей, відступ від висновку про розкол світу на дві ворогуючі суспільно-політичні системи, відмова від силових методів вирішення міжнародних проблем і принципів пролетарського інтернаціоналізму.
Поява у добу перебудови нової зовнішньополітичної доктрини зумовила радикальні кадрові зміни у радянському дипломатичному корпусі. У липні 1985 пішов у відставку Андрій Громико, який тридцять років очолював Міністерство Закордонних справ СРСР, його наступником став колишній перший секретар ЦК Компартії Грузії Е. Шеварнадзе (1928–2014; Грузія). Замінили десятьох з дванадцяти заступників міністра, а також значну частину начальників управлінь. Основними напрямами зовнішньої політики стали:
- нормалізація стосунків Схід — Захід шляхом роззброєння;
- розблокування регіональних конфліктів;
- налагодження динамічних контактів із різними країнами, в основі яких повинні лежати принципи економічної ефективності та політичної доцільності.
Періодизація
Процес реалізації концепції «нового політичного мислення» поділяють на два періоди.
І період (1985–1988)
У період 1985–1988 пріоритетним напрямком зовнішньополітичної діяльності СРСР стали стосунки зі США, у межах яких вирішувались ключові міжнародні проблеми. Доленосними в історії двосторонніх відносин були зустрічі президентів СРСР і США у Женеві (листопад 1985), Рейк’явіку (жовтень 1986), Вашингтоні (грудень 1986), Москві (липень 1988). Як результат узгодження та зближення позицій ухвалено домовленості 08.12.1987 про ліквідацію в Європі цілого класу ядерних озброєнь — ракет середнього і ближнього радіусу дії та встановлення системи взаємного контролю за проведенням цієї акції. СРСР, ослаблений гонкою озброєнь і наростанням внутрішньої системної кризи, ухвалюючи це рішення вимушено пішов на поступки. Зокрема, радянська сторона ліквідувала 1752 ракети, тоді як США — 869. Крім того, СРСР виявив мирну ініціативу й зобов’язався ліквідувати ракети малої дальності «Ока», що не підпадали під умови договору. У такий спосіб СРСР розраховував на зустрічні поступки США, а саме відмову від створення та розгортання системи протиракетної оборони космічного базування СОІ (стратегічна оборонна ініціатива), однак наштовхнувся на активну протидію: американська сторона не давала гарантій, що відмовиться від реалізації ідеї.
Наступним кроком на шляху втілення концепції «Нового політичного мислення» стала заява Горбачова у залі засідань ООН (грудень 1988) про радикальні трансформації у Збройних силах СРСР: скорочення у найближчі два роки особового складу на 500 тис. осіб; виведення до 1991 з територій Німецької Демократичної Республіки (НДР; див. Німеччина), Чехословацької соціалістичної республіки (ЧССР; див. Чехія) та Угорської Народної Республіки (див. Угорщина) шести танкових дивізій, скорочення на європейській території СРСР і в державах Варшавського договору 1955 10 тис. танків, 8,5 тис. артилерійських систем, 800 бойових літаків.
Також СРСР почав упровадження політики згортання участі в збройних конфліктах у країнах третього світу. Після виводу радянських військ з Афганістану (15.05.1988 — 15.02.1989), СРСР поступово відходив від активної участі у регіональних протистояннях в Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Нікарагуа. Наслідком відмови СРСР від агресивних дій у різних куточках світу стало покращення радянсько-китайських відносин: під час офіційного візиту Горбачова у Китай у травні 1989 були відновлені міжурядові зв’язки, вирішена низка спірних питань.
ІІ період (1989–1991)
Послаблення міжнародної напруги, реалізація політики демократизації і гласності в СРСР, перспектива зменшення радянської воєнної присутності в європейському регіоні сприяли наростанню ліберальних настроїв, консолідації опозиційних сил, посиленню демократичного руху в країнах Східної Європи. Прямим наслідком реалізації концепції «нового політичного мислення» у 1989 була хвиля східноєвропейських оксамитових революцій, яка зокрема стимулювала процес об’єднання Німеччини 1990.
У листопаді 1989 у ході стихійних виступів був зруйнований Берлінський мур, який майже тридцять років розділяв Західний і Східний Берлін. Події в Німеччині потрапили в епіцентр уваги світової громадськості. На переговорах «2 + 4» (Федеративна республіка Німеччина та НДР з одного боку, СРСР, США, Англія та Франція — з іншого; вересень 1990) присутні дійшли висновку, що процес об’єднання має відбуватися поетапно і за умов належної безпеки СРСР (непорушність кордонів тощо). Утім стрімкий розвиток подій перекреслив усі розрахунки. Навесні 1990 на виборах у НДР перемогло політичне об’єднання «Альянс за Німеччину» з основною тезою програмних вимог про нагальне об’єднання Німеччини. Лідером процесу об’єднання Німеччини 1990 став канцлер ФРН Г. Коль. 03.10.1990 НДР приєдналася до ФРН.
Остаточний розпад соціалістичної системи у Східній Європі логічно завершився припиненням функціонування Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги.
Суспільне значення
Завдяки концепції «нового політичного мислення»:
- світове співтовариство визнало, що ядерна зброя не може бути ефективним засобом вирішення міжнародних проблем;
- покладено край холодній війні;
- розпочато процес масштабного роззброєння;
- народам Східної Європи надане право вибору власного соціального розвитку;
- розблоковано регіональні конфлікти у ряді регіонів світу.
Разом із тим, реалізації базових ідей «нового політичного мислення» були притаманні недоліки. Рецидиви «старого» мислення — тривала фінансова підтримка радянським керівництвом братніх партій зарубіжних країн; намагання протиставити США і країни третього світу; проведення зовнішньополітичних акцій, розрахованих на короткочасний пропагандистський ефект; збереження значної ідеологізації дипломатичної діяльності тощо; однобічні поступки у питаннях роззброєння, виводу військ зі Східної Європи, об’єднання Німеччини тощо.
Література
- Громыко А. А., Ломейко В. Б. Новое мышление в ядерный век. Москва : Международные отношения, 1984. 292 с.
- Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. Мюнхен : [б. в.], 1990. 623 с. (Монографії / Український вільний університет. Т. 45).
- Литвин В. М. Украина : политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. Киев : Альтернативы, 1997. 336 с.
- Бойко О. Д. Україна в 1985–1991 рр. : основні тенденції суспільно-політичного розвитку. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2002. 306 с.
- Даниленко В. М. Україна в 1985–1991 рр. : остання глава радянської історії. Київ : Інститут історії України НАН України, 2018. 278 с.
- Плохій С. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана. Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. 512 с.
- Бойко О. Д. 30 років незалежності України : у 2 т. Харків : Фоліо, 2021. Т. 1 : До 18 серпня 1991 року. 446 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Нове політичне мислення // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нове політичне мислення (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.03.2026
