Активність соціальна

Активність соціальна

Акти́вність соціа́льна (від лат. activus — діяльний) — характеристика способу життєдіяльності соціального суб’єкта, що полягає у свідомій спрямованості його дій на перетворення соціальних умов відповідно до актуальних потреб, інтересів, цілей та ідеалів, у реалізації соціальних ініціатив, участі у вирішенні соціальних проблем, формуванні у себе необхідних соціальних якостей. Соціальна активність виражає рівень соціальних потенцій суб’єкта, його культуру, вміння, знання та навички, здатність охоплювати своєю діяльністю навколишній світ, змінювати його і разом з ним самого себе. На відміну від соціальної пасивності, що гальмує соціальні реакції людини і відчужує його від суспільних завдань і проблем, соціальна активність є також формою швидкого реагування на зміни в соціальному середовищі, прояви, трансформації та реалізації соціальної енергії.

Класифікація

Основними різновидами соціальної активності є:

  • активність політична (спрямована на зміну соціальних відносин);
  • трудова активність (творення матеріальних умов життя);
  • управлінська активність (внесення зміни в функціонування і розвиток громадських структур);
  • активність під час дозвілля (забезпечує відтворення самої людини, розвиток її особистості, здатності до праці).

Особливістю соціальної активності є її внутрішня неоднорідність, оскільки її по-різному проявляють, направляють і використовують громадські сили, які домагаються реалізації своїх інтересів. Тому одні її форми можуть відповідати об’єктивно назрілим потребам розвитку суспільства, інші — суперечити і навіть протидіяти їм.

Значення

Чим вищий рівень соціальної активності, тим успішніше розвивається суспільство. Зростання соціальної активності може бути забезпечене шляхом стимулювання соціальної діяльності і розширення рамок для соціальної творчості.

В умовах недемократичних політичних режимів можливості прояву соціальної активності обмежені, адже влада намагається здійснювати контроль за активністю громадян, утримуючи її в рамках панівної ідеології чи політичної доктрини. Це здійснюється методами тотального контролю органами державної безпеки, апаратним бюрократизмом, нетерпимістю до інакомислення, відчуження громадян від власності, влади і управління суспільством в соціально-політичній сфері. Натомість розвиток соціальної активності є неодмінним складником демократичних політичних режимів, в умовах розвиненого громадянського суспільства.

Література

  1. Мурзіна А. В., Солодюк Н. В. Соціальна активність особистості студентської молоді — пріоритетний напрямок розвитку українського державотворення // Духовність особистості. 2012. Вип. 4.
  2. Панчук Н. П. Ціннісні орієнтації як системоутворюючий фактор соціально активної позиції майбутнього фахівця // Проблеми сучасної психології. 2013. Вип. 21.
  3. Ковтун Н. Концептуальні підходи до осмислення співвідношення раціонального і вольового компонентів соціальної активності // Наук. записки Нац. університету «Острозька академія». Сер.: Філософія. 2014. Вип. 15.
  4. Ситаров В. А., Маралов В. Г. Социальная активность личности (уровни, критерии, типы и пути ее развития) // Проблемы педагогики и психологи. 2015. № 4.

Автор ВУЕ

Див. також

Активність індивіда

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Туленков М. В., Вербецька Т. О. Активність соціальна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Активність соціальна (дата звернення: 26.09.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ