Омовіння
Омові́ння — обряд ритуального очищення водою різних частин (або всього) тіла, притаманний для більшості релігій. Передує здійсненню священнодій (виголошенню молитви, входу в храм, читання Святого Письма тощо), усуває порушення ритуальної нечистоти.
Витоки
Витоки ритуалу омовіння шукають у архаїчних уявленнях про магічну силу води як «джерела усіх речей і всякого існування», носія чудесних властивостей (зокрема й цілющих). Символіку води та омовіння як дії, що повертає людині втрачену чистоту, містить сенси відновлення й нового народження, переходу в новий стан, відносять до найдавніших релігійних архетипів.
Від доби неоліту локальні культи та ритуали були зосереджені навколо озер, джерел і струмків (що мусили імплементувати навіть розвинуті релігії, безсилі заборонити давні народні звичаї). З древності відомі ритуали занурення у воду статуй божеств (як-от Кібели, Афродіти), «священного купання» (притаманний передусім для культів богинь родючості та землеробства).
Омивання здійснювали перед входженням до храму, принесенням жертви, шлюбними церемоніями тощо.
Характеристика
Ритуали омовіння відомі в індуїзмі, юдаїзмі, християнстві, ісламі тощо.
Так, в індуїзмі ритуальне омовіння — важливий складник обряду переходу (самавартана), який завершував тривалий період учнівства (традиційного вивчення Вед) в ашрамі та знаменував перехід до нового етапу життя. Снатака (букв. — той, хто прийняв омовіння) повертався у батьківську оселю, ставав домогосподарем, готувався взяти шлюб та завести сім’ю.
Для юдаїзму характерне уявлення про омовіння як засіб позбавлення ритуальної нечистоти. Вірянин, за приписами Тори, мусив «омити своє тіло водою» в разі дотику до небіжчика, мертвечини (хижаків, плазунів), «людських нечистот» чи виділень тощо (див. у ст. Міква). Очисні обряди здійснювали левіти перед виконанням своїх священницьких обов’язків; при церемонії переходу в юдаїзм. Омовіння рук традиційно здійснюють перед суботньою та пасхальною трапезою.
В ісламі омовіння чистою проточною водою (або очищення) належить до щоденних обов’язкових обрядів, які мусульмани виконують перед молитвою. Розрізняють мале омовіння (вуду: обличчя — від лінії волосся до підборіддя, від одного вуха до іншого, руки, включно з ліктями, ноги включно з кісточками) і повне омовіння (гусль: як боговгодна справа — перед п’ятничною молитвою, великими святами, рамаданом, хаджем; як обов’язкове очищення — після статевого акту, пологів тощо).
У християнстві уявлення про омовіння пов’язані з духовним відродженням людини, спокутуванням її гріхів — таїнством хрещення. За Євангеліями, «хрещення покаяння для прощення гріхів» проповідував Іван Хреститель (Лк. 3:3). Через занурення у воду неофіт символічно вмирає та воскресає як очищена та оновлена людина. Про виняткові властивості води згадує патристична традиція (Тертулліан, Іван Золотоустий). У Католицькій церкві, деяких православних та протестантських (адвентисти, меноніти, вальденси та ін.) церквах зберігся обряд омовіння ніг на спомин євангельських подій (омовіння ніг учнів, здійснене Ісусом Христом під час Таємної вечері; див. Ів. 13:2‒14) та на знак смирення.
Особливого значення обмиванню небіжчика надають у похоронній обрядовості.
Література
- Taylor J. G. Cleanliness and Culture: Indonesian histories. Leiden; Boston : Brill, 2011. 204 р.
- Bradley I. Water: A Spiritual History. London, Bloomsbury Publishing, 2012. 256 р.
- Еліаде М. Води і водна символіка // Трактат з історії релігій /Пер. з фр. О. Панича. Київ : Дух і Літера, 2016. С. 218–248.
- Taqī al-Ḥusaynī al-Mudarrisī S. M. The Laws of Islam. Brisbane : Enlight Press, 2016. 480 р.
- Гусль // Ісмагілов С. В., Козловський І. А., Халіков Р. Х. та ін. Іслам: Енциклопедичний словник. Київ : Бібліотека ісламознавства ; Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України ; Видавництво Руслана Халікова. 2021. С. 120.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Омовіння // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Омовіння (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.08.2024
