Міква
Міква́, мікве́, (івр. מִקְוֶה, букв. — скупчені води, зібрані разом води, водойма) — у традиції юдаїзму — спеціально збудований водний резервуар, призначений для приписаних омовінь тіла з метою ритуального очищення, позбавлення нечистоти.
Поняття згадано у першій книзі Тори («Назвав Бог сушу землею, а зібрані разом води назвав морями», див. Бут. 1:10). Закони про мікву та правила омовіння містить трактат «Мікваот» у Талмуді та деякі ін.
Авторитетні рабини приписують занурення в мікву тоді, коли Біблія вимагає «омити своє тіло водою» (наприклад, Лев. 14:9; 15:5, 7; Чис. 19:7‒8 та ін.), а також у разі порушення ритуальної чистоти (наприклад, Чис. 19:11‒13; Лев. 5:2‒3; 11:24‒35). До такого віднесені дотик до небіжчика, людських решток, мертвечини (хижаків, плазунів), «людських нечистот» чи виділень тощо.
Мікви з’явилися, ймовірно, на початку 1 ст. до н. е. (припускають, що до того часу юдеї використовували переважно природні водойми). Значна кількість мікв, знайдених в ході археологічних розкопок у різних місцинах Ізраїлю свідчить, що в епоху Другого Храму таке омовіння широко практикували. Воно було обов’язковим перед входженням на територію Єрусалимського храму (для цього були облаштовані численні мікви для юдеїв-паломників).
Унаслідок поступового скасування більшості приписів (халахот) щодо ритуальної чистоти (пов’язане, зокрема, із руйнуванням Храму), обов’язковими лишилися омовіння: нареченої перед весіллям, заміжніх жінок після закінчення щомісячного менструального циклу та після пологів, а також прозелітів під час гіюру — обряду навернення в юдаїзм.
Міква стає обов’язковою ритуальною спорудою кожної єврейської громади, зазвичай її будували при синагозі (мала бути вбудована в землю або невід’ємною частиною будівлі). Розпрацьовано спеціальні вимоги до облаштування й конструкції мікви, її розмірів, мінімальної кількості води, джерел походження води (певна частина — дощова, природного походження), порядку наповнення водою резервуару. Відповідно, низка вимог стосуються і вірянина, який готується до ритуалу омовіння.
За традицією, в релігійних спільнотах практикують омовіння в мікві як засіб духовного очищення в канун суботи, релігійних свят (особливо Йом-Кіпур) і постів. Власні звичаї обов’язкового омовіння чоловіків (перед щоденною ранковою молитвою та ін.) поширені серед кабалістів і хасидів.
У ритуальних обрядах омовіння вбачають початки християнського обряду хрещення.
Див. також Люстрації (релігія).
Література
- Purity and Holiness: The Heritage of Leviticus / Éd. M. Poorthuis, J. Schwartz. Leiden : Brill, 2000. 371 р.
- Валах С. Мікве // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2023. Т. 2. С. 331.
- Jewish Practices & Rituals: Mikveh // Jewish Virtual Library. URL: https://www.jewishvirtuallibrary.org/mikveh
Автор ВУЕ
- Валах С. І.
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.07.2024
