Оборонний комплекс Батурина
Оборо́нний ко́мплекс Бату́рина — пам'ятки археології та історії, м. Батурин Ніжинського району Чернігівської області, Україна.
Зміст
Розташування і складники
Головна найдавніша частина комплексу міститься в історичному центрі міста, а пізніша — за його межами; обидві — на плато підвищеного лівого берега р. Сейм. Складниками оборонного комплексу були окремі дерев'яно-земляні укріплення:
- замку (так званого Литовського замку);
- прилеглої до замку міської фортеці;
- приватного замку І. Мазепи на Гончарівці, яка була південним передмістям Батурина.
Історична довідка
Археологічними дослідженнями встановлено, що на теренах м. Батурина в 11–13 ст. було давньоруське місто з дерев'яно-земляними укріпленнями, знищене під час монголо-татарської навали у 1240-х. На місці покинутого городища у 1620-х засновано нове місто. Тоді ці землі належали до Речі Посполитої. Їхнє активне заселення розпочато після Деулінського перемир'я 1618, згідно з яким ці терени стали прикордонними з Московським царством, як і Конотоп, Кролевець, Глухів, Новгород-Сіверський. 1625 розпорядник лівобережних маєтностей магната О. Пісочинського (1580–1646; тепер Україна) М. Стахурський (Мацей Стахорський, кінець 16 ст. — перша половина 17 ст.; тепер Україна) з дозволу короля Речі Посполитої збудував тут прикордонний Батуринський замок. За ним закріпилося історичне найменування «Литовський замок», а в описі Батурина 1654 його названо «панський двір». Він був невеликим за площею, оточеним оборонним валом, ровом і дубовим частоколом. До замку з боку надрічкового плато напівколом прилягала фортеця, також оточена ровом і валом з дубовим частоколом. Вона мала 2 надбрамні, 6 наріжних башт. З боку р. Сейм рову й валу не було, оскільки тут крутосхили були неприступними.
Батурином володіли різні магнати: спершу коронний підскарбій Ю. Зтечина (16–17 ст.; Польща), у 1630 — стародубський староста Павло Тризна (16 ст.; тепер Польща — 1631; тепер Білорусь), від 11.02.1631 — бобруйський староста Петро Тризна (16 ст.; тепер Польща — 1633; тепер Білорусь). У листопаді 1632 замок і фортецю здобуло і спалило московське військо, після чого їх відбудував новгород-сіверський староста О. Пісочинський. У березні 1635 Батурин перейшов у власність коронного канцлера Речі Посполитої Ю. Оссолінського (1595–1650; тепер Польща), пізніше — до магнатів Любомирських.
Під час Хмельниччини 1648 козаки здобули замок і фортецю та перебили тамтешню шляхту. Від 1649 Батурин — сотенне місто Чернігівського, пізніше — Ніжинського полків. Батурин 1655 потерпів від пожежі, проте фортецю і замок швидко відбудували. Вони були настільки надійними, що польське військо, яке 1664 намагалася відвоювати Лівобережну Україну, ідучи до м. Глухова, не змогло здобути м. Батурин. 1666 у батуринському замку розташувався московський воєвода Т. Клокачов (17 ст.; тепер РФ) з гарнізоном стрільців. На початку лютого 1668 батуринці повстали, перебили московитів, а воєводу Клокачова полонили й відправили у м. Чигирин до гетьмана П. Дорошенка. На Глухівській раді 1669 вирішено, що новою гетьманською столицею замість м. Чигирина тимчасово стане м. Батурин (доки не відбудують м. Переяслав, спалений московським військом 1668). Під час правління гетьмана Д. Многогрішного укріплення Батурина модернізовано: будівельні роботи тривали 1669–1684 і завершено їх за наступного гетьмана І. Самойловича. При цьому всі споруди попереднього періоду на Литовському замку знесено, а конфігурацію укріплених огорож дещо змінено. За гетьманування І. Мазепи наприкінці 18 ст. архітектор із м. Кенігсберга А. Зернікау розробив проєкт реконструкції земляних укріплень Батурина за голландською системою. Чи був він реалізований — не з'ясовано.
І. Мазепа, попередників якого Д. Многогрішного та І. Самойловича арештовували у їхній замковій резиденції й видавали Москві найближчі соратники, вирішив не мешкати у Батуринському замку. Він збудував собі окрему заміську резиденцію на Гончарівці, за 2 км на південь від міста. Край високого берега р. Сейму було створено великий, майже трикутний у плані замок, оточений ровом завглибшки 2,8 м за ширини до 6 м і валом заввишки 1,5 м із 5-ма бастіонами. Гетьмана охороняли вірні особисто йому полки сердюків. У замку був мурований триповерховий гетьманський палац (не збережено). Більша частина території замку, яка за площею (9 га) дорівнювала половині Батуринської фортеці, була зайнята парком і садом.
Оборонний комплекс Батурина знищено під час Батуринської трагедії 13.11.1708. Після того він перебував у невідомості до початку широкомасштабних досліджень наприкінці 20 ст.
Відродження Батурина як визначного історичного центру України розпочато влітку 1990. 02.11.1991 вперше після знищення міста московитами тут відбувся День скорботи, що зібрав патріотичну громадськість з усієї України. Відтоді щорічно в Батурині за активної участі місцевого населення відбуваються різноманітні акції, пов'язані з історією і спадщиною гетьманської столиці. 1991 на території замку І. Мазепи на Гончарівці батуринці насипали пам'ятний курган і встановили дубовий хрест на згадку про полеглих 1708 захисників міста, а також меморіальну плиту з портретом І. Мазепи й відповідним текстом про «славне і трагічне в історії Вітчизни». 1994 розпочав роботу створений 1993 Державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» (тепер — Національний). Від 1995 у м. Батурині щороку виконували масштабні археологічні дослідження, які дали важливі наукові результати. Місто, знищене у листопаді 1708, стало еталонною археологічною пам'яткою ранньомодерного часу, що приваблює археологів з міст Чернігова, Києва, а також із Канади, США та інших країн. Спочатку тут працювала Чернігово-Сіверська археологічна експедиція, від 2001 — Міжнародна українсько-канадська археологічна експедиція, кількість учасників якої іноді сягала 170 осіб. Її значною мірою фінансували благодійні внески закордонних українців (переважно Канади та США). Результати досліджень опубліковано у численних виданнях в Україні й за кордоном. 17.08.2002 Кабінет Міністрів України ухвалив Комплексну програму збереження пам'яток заповідника. 2000–2004 територію колишнього Литовського замку упорядковано і там на краю пагорба 10.04.2004 освячено монументальний гранітний хрест із розп'яттям у пам'ять про жертви Батуринської трагедії (художник А. Гайдамака, скульптор М. Обезюк). 2005 створено благодійний фонд «Гетьманська столиця», який допоміг у реставрації та музеєфікації пам'яток. З ініціативи й під керівництвом Президента України В. Ющенка укріплення Литовського (гетьманського) замку (Батуринської цитаделі) мазепинської доби фрагментарно відтворено протягом 2008–2009 у процесі підготовки до 300-річчя подій Північної війни 1700–1721 та укладення українсько-шведського союзу. Проєктну документацію розробив інститут «УкрНДІпроектреставрація» під керівництвом архітектора-реставратора В. Кос'яненка (нар. 1952; тепер Україна); науковий консультант — історик архітектури В. Ленченко (1934–2021; Україна).
Характеристика
Археологічними й історико-архітектурними науковими дослідженнями 1980—2010-х з'ясовано, що Литовський (гетьманський) замок — цитадель Батурина — мав площу 1,3 га, розміри в плані 130×100 м. Його оточував вал завширшки 15 м, з двома ровами: зовнішнім (глибиною понад 10 м і шириною 30 м) та внутрішнім (глибиною 7 м за ширини 22 м). Один із цих ровів збережено і відновлено неподалік від Воскресенської церкви. Основою оборонного валу були поставлені рядами дерев'яні зруби, засипані землею. Тут було чотири башти, одна з яких надбрамна. У замку було щонайменше дві муровані будівлі — великий гетьманський палац (або Генеральна військова канцелярія) і менша за розмірами скарбниця, а також дерев'яна церква. Тепер тут відтворено частини земляного валу з ровом, дерев'яної стіни з трьома баштами, одна з яких надбрамна. На території замку збудовано дерев'яну тридільну одноверху церкву, криницю, дві муровані будівлі: гетьманський будинок і скарбницю. Архітектурні форми всіх будівель і споруд гіпотетичні й відбивають сучасний стан знань про архітектуру Гетьманщини початку 18 ст.
До замку впритул прилягала загальноміська фортеця, яка мала розміри в плані 600×440 м. Її оборонна огорожа включала земляний вал завширшки 25 м і заввишки 4 м, на якому стояв дубовий частокіл, рів і щонайменше 6 бастіонів (їх на початку 18 ст. називали больварками). У бастіонах стояли дерев'яні башти: 4 глухі й 3 надбрамні (Новомлинська, або Сосницька; Ніжинська; Конотопська).
Замок І. Мазепи на Гончарівці збережено частково. У середині 1970-х тут влаштовано цегельню, для якої добували глину із замчища. Цей кар'єр знищив чверть території — центральну частину замчища та 260 м оборонного валу з ровом і центральним бастіоном. Наріжний бастіон збережено серед невеликого лісу край автомагістралі М 02 Київ — Бачівськ.
Значення
Оборонний комплекс Батурина має військово-історичне значення як визначна пам’ятка оборонного будівництва на теренах Лівобережної України, що символізує українську державність 17–18 ст. та збройну боротьбу України проти московських загарбників.
Джерела
- Отрывки из путевых записок старца Леонтия (1700 г.) // Черниговский листок. 1862. № 4. С. 31.
- Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России : в 15 т. Санкт-Петербург : П. А. Кулиш, 1875. Т. 8. С. 94.
- Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России : в 15 т. Санкт-Петербург : П. А. Кулиш, 1878. Т. 10. С. 816–817.
Література
- Вечерський В. Гетьманські столиці України. Київ : Наш час, 2008. С. 160–163; 179–185; 190–193; 297–300.
- Кондратьєв І. Порівняльна характеристика замків Лівобережної України XVI–XVIIІ ст. (на прикладі Любеча та Батурина) // Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2008. С. 39–51.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 132–142.
- Павленко С. Батуринська фортеця. До 350-ї річниці з дня започаткування гетьманської резиденції у місті Батурині / Гол. ред. Н. Прибєга. Київ : Мистецтво, 2019. 191 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Оборонний комплекс Батурина // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Оборонний комплекс Батурина (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.04.2025
