Нерві, П'єр Луїджі

Нерві, П’єр Луїджі

Нерві, П'єр Луїджі (Nervi, Pier Luigi)
Народження	21.06.1891
Місце народження	Сондріо
Смерть	09.01.1979
Місце смерті	Рим
Alma mater	Болонський університет
Місце діяльності	італія, Канада, США
Напрями діяльності	аархітектура, будівництво
Традиція/школа	архітектура сучасна

Відзнаки
Ордени	За заслуги Італійської республіки (Великий хрест)
Медалі	Золота медаль Американського інституту архітекторів; Золота медаль Королівського інституту британських архітекторів
Премії	Міжнародна премія Антоніо Фельтрінеллі

Ангар в Орв’єто

Малий палац спорту в Римі

Вигляд в інтер’єрі купола Палацу спорту в Римі

Не́рві, П’єр Луї́джі (італ. Nervi, Pier Luigi; 21.06.1891, м. Сондріо, тепер область Ломбардія, Італія — 09.01.1979, м. Рим, Італія) — інженер та архітектор, розробник армоцементних конструкцій, автор низки споруд у Європі, Канаді, США.

Життєпис

Народився у сім’ї поштового службовця. 1908–1913 навчався на факультеті цивільного будівництва Болонського університету. 1915–1919 служив в інженерних військах Італії. 1913–1915 та 1919–1923 працював у технічному відділі Товариства бетонних конструкцій послідовно у містах Болоньї та Флоренції. 1923 заснував у м. Римі власну Інженерну компанію «Нерві й Наббіоні», 1932 — Інженерну компанію «Нерві й Бартолі». Його новаторські ранні роботи привернули увагу фахового середовища в Європі. Як один із видатних італійців зі світовим ім’ям від 1930-х користувався підтримкою фашистського режиму Б. Муссоліні, проте, на відміну від М. П’ячентіні, у сфері політики співпрацею з режимом себе не заплямував. 1946–1961 — професор, завідувач кафедри Римського університету Сап’єнца. 1961–1962 викладав у Гарвардському університеті (США). Троє з чотирьох синів Нерві стали архітекторами й працювали разом із ним. Після смерті його архітектурна фірма закрилася. Архів Нерві зберігається у бібліотеках університетів Флоренції, Парми та у музеї в м. Римі.

Творчість

Інженер-конструктор у сфері будівництва, архітектор-практик, теоретик архітектури, провідний міжнародний експерт з питань будівництва й архітектури. Одним із перших у світі зрозумів, оприявнив й естетично осмислив роботу ребристих тонкостінних конструкцій із попередньо напруженого залізобетону. Його ж вважають піонером в опрацюванні й практичному застосуванні армоцементних конструкцій. З армоцементних конструкцій пропонував будувати яхти й авіаносці (не реалізовано, але було виготовлено експериментальні моделі). При створенні ангарів для Військово-повітряних сил Італії наприкінці 1930-х винайшов систему покриття з тонких діагональних перехресних ребер, що утворювали великопрогонові склепіння значної площі, підтримуване лише шістьма опорами на краях (не збережено). Комплексно й взаємоузгоджено вирішував художні й конструктивні питання у процесі проєктування будівель і споруд. Його винятково раціональні конструкції вплинули на розвиток сучасної архітектури (функціоналізму, модернізму) як в Італії, так і в усьому світі. Визначним досягненням стали різні за конфігурацією великопрогонові, без проміжних опор, тонкостінні складчасті перекриття двох важливих для світової цивілізації зал — Конференц-зали споруди штаб-квартири ЮНЕСКО у м. Парижі та Папської зали аудієнцій Павла VI (Aula Paolo VI) у Ватикані.

Здійснив переворот у методах інженерного конструювання і побудови архітектурної форми з урахуванням пластичних можливостей, притаманних тільки залізобетону. Підкреслював, що у цій справі важливе значення має не лише досконале володіння математичним апаратом, а й розвинена художня інтуїція творця (інженера-конструктора, архітектора). Вважав, що тільки конструктивно досконала архітектурна форма може бути естетичною. З огляду на це його називали «поетом залізобетону». Винайдені ним винятково красиві й раціональні тонкостінні залізобетонні й армоцементні конструкції дозволяли з мінімальними витратами коштовних сталі й цементу надійно перекривати значні за площею приміщення. Як інженер-конструктор співпрацював з Ле Корбюзьє та Л. Каном (І.-Л. Шмуйловський, 1901; тепер Естонія — 1974; США), сприяв поширеню сміливих конструктивних вирішень у світовій архітектурі.

Автор теоретичних праць про новаторські будівельні конструкції та їхній вплив на архітектуру та її естетику, зокрема:

«Наука чи мистецтво будівництва? Характеристики та можливості залізобетону» (італ. «Scienza o arte del costruire? Caratteristiche e possibilità del cemento armato»; Рим, 1945);
«Мова архітектури» (ісп. «El lenguaje arquitectonico», Буенос-Айрес, 1951);
«Правильне будівництво: характеристики та можливості залізобетонних конструкцій» (італ. «Costruire correttamente: caratteristiche e possibilità delle strutture cementizie armate». Mілан, 1955);
«Нові споруди» (італ. «Nuove strutture». Мілан, 1963);
«Чи започатковано довершений стиль майбутнього?» (італ. «È già iniziato l'immutabile stile del futuro?». Рим, 1963).

Твори

Більшість споруд авторства Нерві розташовані в Італії.

Серед витворів:

муніципальний стадіон у м. Флоренції 1930–1932;
авіаційний ангар в Орв'єто 1935–1938;
авіаційні ангари в Орбелетто 1936–1938;
штаб-квартира ЮНЕСКО у м. Парижі (у співавторстві) 1953–1958;
Палац спорту в м. Римі 1955–1960;
Малий палац спорту в м. Римі 1956–1957;
хмарочос Піреллі в м. Мілані (у співавторстві) 1956–1958;
Палац праці в м. Турині 1960–1961;
хмарочос фондової біржі в м. Монреалі (у співавторстві) 1964;
Папська зала аудієнцій Павла VI у Ватикані 1964–1970.

Визнання

Член Американської академії мистецтв і літератури (з 1957) та Американської академії мистецтв і наук (з 1960).

Почесний доктор Варшавського політехнічного університету (з 1961).

Почесний член Королівської академії мистецтв (Велика Британія, з 1967).

Член-кореспондент Королівської академії наук, літератури та образотворчого мистецтва Бельгії (з 1972).

Іноземний член Академії образотворчого мистецтва (Франція, з 1973).

Нагороди:

Кавалер Великого хреста Ордена за заслуги Італійської республіки (1957);
Золота медаль Американського інституту архітекторів (1964);
Золота медаль Королівського інституту британських архітекторів (Велика Британія, 1967);
Міжнародна премія Антоніо Фельтрінеллі (Італія, 1968).

Хмарочос фірми Піреллі в Мілані. Загальний вигляд, розріз, план
Інтер’єр Палацу праці в Турині
Зала аудієнцій Павла VI у Ватикані. Вигляд із купола собору Святого Петра в Римі

Література

Joedicke J. Pier Luigi Nervi; Bauten und Projekte. Mit einem Vorwort von Pier Luigi Nervi und einer Einführung von Ernesto Nathan Rogers. Stuttgart : Hatje Verlag, 1957. 142 s.
Nervi P. L. junior, Disideri P., Positano G. Pier Luigi Nervi. Zürich : Artemis Verlag, 1982. 240 s.
Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 186–187.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 227–229.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Нерві, П'єр Луїджі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нерві, П'єр Луїджі (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.12.2025