Нерві, П'єр Луїджі
|
Нерві, П'єр Луїджі (Nervi, Pier Luigi) | |
|---|---|
| Народження | 21.06.1891 |
| Місце народження | Сондріо |
| Смерть | 09.01.1979 |
| Місце смерті | Рим |
| Alma mater | Болонський університет |
| Місце діяльності | італія, Канада, США |
| Напрями діяльності | аархітектура, будівництво |
| Традиція/школа | архітектура сучасна |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | За заслуги Італійської республіки (Великий хрест) |
| Медалі | Золота медаль Американського інституту архітекторів; Золота медаль Королівського інституту британських архітекторів |
| Премії | Міжнародна премія Антоніо Фельтрінеллі |
Не́рві, П’єр Луї́джі (італ. Nervi, Pier Luigi; 21.06.1891, м. Сондріо, тепер область Ломбардія, Італія — 09.01.1979, м. Рим, Італія) — інженер та архітектор, розробник армоцементних конструкцій, автор низки споруд у Європі, Канаді, США.
Життєпис
Народився у сім’ї поштового службовця. 1908–1913 навчався на факультеті цивільного будівництва Болонського університету. 1915–1919 служив в інженерних військах Італії. 1913–1915 та 1919–1923 працював у технічному відділі Товариства бетонних конструкцій послідовно у містах Болоньї та Флоренції. 1923 заснував у м. Римі власну Інженерну компанію «Нерві й Наббіоні», 1932 — Інженерну компанію «Нерві й Бартолі». Його новаторські ранні роботи привернули увагу фахового середовища в Європі. Як один із видатних італійців зі світовим ім’ям від 1930-х користувався підтримкою фашистського режиму Б. Муссоліні, проте, на відміну від М. П’ячентіні, у сфері політики співпрацею з режимом себе не заплямував. 1946–1961 — професор, завідувач кафедри Римського університету Сап’єнца. 1961–1962 викладав у Гарвардському університеті (США). Троє з чотирьох синів Нерві стали архітекторами й працювали разом із ним. Після смерті його архітектурна фірма закрилася. Архів Нерві зберігається у бібліотеках університетів Флоренції, Парми та у музеї в м. Римі.
Творчість
Інженер-конструктор у сфері будівництва, архітектор-практик, теоретик архітектури, провідний міжнародний експерт з питань будівництва й архітектури. Одним із перших у світі зрозумів, оприявнив й естетично осмислив роботу ребристих тонкостінних конструкцій із попередньо напруженого залізобетону. Його ж вважають піонером в опрацюванні й практичному застосуванні армоцементних конструкцій. З армоцементних конструкцій пропонував будувати яхти й авіаносці (не реалізовано, але було виготовлено експериментальні моделі). При створенні ангарів для Військово-повітряних сил Італії наприкінці 1930-х винайшов систему покриття з тонких діагональних перехресних ребер, що утворювали великопрогонові склепіння значної площі, підтримуване лише шістьма опорами на краях (не збережено). Комплексно й взаємоузгоджено вирішував художні й конструктивні питання у процесі проєктування будівель і споруд. Його винятково раціональні конструкції вплинули на розвиток сучасної архітектури (функціоналізму, модернізму) як в Італії, так і в усьому світі. Визначним досягненням стали різні за конфігурацією великопрогонові, без проміжних опор, тонкостінні складчасті перекриття двох важливих для світової цивілізації зал — Конференц-зали споруди штаб-квартири ЮНЕСКО у м. Парижі та Папської зали аудієнцій Павла VI (Aula Paolo VI) у Ватикані.
Здійснив переворот у методах інженерного конструювання і побудови архітектурної форми з урахуванням пластичних можливостей, притаманних тільки залізобетону. Підкреслював, що у цій справі важливе значення має не лише досконале володіння математичним апаратом, а й розвинена художня інтуїція творця (інженера-конструктора, архітектора). Вважав, що тільки конструктивно досконала архітектурна форма може бути естетичною. З огляду на це його називали «поетом залізобетону». Винайдені ним винятково красиві й раціональні тонкостінні залізобетонні й армоцементні конструкції дозволяли з мінімальними витратами коштовних сталі й цементу надійно перекривати значні за площею приміщення. Як інженер-конструктор співпрацював з Ле Корбюзьє та Л. Каном (І.-Л. Шмуйловський, 1901; тепер Естонія — 1974; США), сприяв поширеню сміливих конструктивних вирішень у світовій архітектурі.
Автор теоретичних праць про новаторські будівельні конструкції та їхній вплив на архітектуру та її естетику, зокрема:
- «Наука чи мистецтво будівництва? Характеристики та можливості залізобетону» (італ. «Scienza o arte del costruire? Caratteristiche e possibilità del cemento armato»; Рим, 1945);
- «Мова архітектури» (ісп. «El lenguaje arquitectonico», Буенос-Айрес, 1951);
- «Правильне будівництво: характеристики та можливості залізобетонних конструкцій» (італ. «Costruire correttamente: caratteristiche e possibilità delle strutture cementizie armate». Mілан, 1955);
- «Нові споруди» (італ. «Nuove strutture». Мілан, 1963);
- «Чи започатковано довершений стиль майбутнього?» (італ. «È già iniziato l'immutabile stile del futuro?». Рим, 1963).
Твори
Більшість споруд авторства Нерві розташовані в Італії.
Серед витворів:
- муніципальний стадіон у м. Флоренції 1930–1932;
- авіаційний ангар в Орв'єто 1935–1938;
- авіаційні ангари в Орбелетто 1936–1938;
- штаб-квартира ЮНЕСКО у м. Парижі (у співавторстві) 1953–1958;
- Палац спорту в м. Римі 1955–1960;
- Малий палац спорту в м. Римі 1956–1957;
- хмарочос Піреллі в м. Мілані (у співавторстві) 1956–1958;
- Палац праці в м. Турині 1960–1961;
- хмарочос фондової біржі в м. Монреалі (у співавторстві) 1964;
- Папська зала аудієнцій Павла VI у Ватикані 1964–1970.
Визнання
Член Американської академії мистецтв і літератури (з 1957) та Американської академії мистецтв і наук (з 1960).
Почесний доктор Варшавського політехнічного університету (з 1961).
Почесний член Королівської академії мистецтв (Велика Британія, з 1967).
Член-кореспондент Королівської академії наук, літератури та образотворчого мистецтва Бельгії (з 1972).
Іноземний член Академії образотворчого мистецтва (Франція, з 1973).
Нагороди:
- Кавалер Великого хреста Ордена за заслуги Італійської республіки (1957);
- Золота медаль Американського інституту архітекторів (1964);
- Золота медаль Королівського інституту британських архітекторів (Велика Британія, 1967);
- Міжнародна премія Антоніо Фельтрінеллі (Італія, 1968).
Література
- Joedicke J. Pier Luigi Nervi; Bauten und Projekte. Mit einem Vorwort von Pier Luigi Nervi und einer Einführung von Ernesto Nathan Rogers. Stuttgart : Hatje Verlag, 1957. 142 s.
- Nervi P. L. junior, Disideri P., Positano G. Pier Luigi Nervi. Zürich : Artemis Verlag, 1982. 240 s.
- Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 186–187.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 227–229.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Нерві, П'єр Луїджі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нерві, П'єр Луїджі (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.12.2025