Лама

Ла́ма (тиб. བླ་མ་, bla ma, букв. — вищий, той, хто досяг найвищого рівня духовного розвитку) — у тибето-монгольському буддизмі — духовний наставник, учитель, монах; ранг духовної особи.

За змістом термін порівнюють із поняттям «гуру» (санскр. गुरू, guru), проте етимологію тлумачать у контексті найвищого співстраждання (прагнення спрямувати кожну живу істоту до просвітлення).

Початково у Тибеті — звертання до найшанованіших духовних учителів, очільників буддійських монастирів. Згодом, із поширенням буддизму на терени Монголії, Бурятії, Туви, закріпилося за усіма повноправними членами чернечої громади (див. Бгікшу). У Бурятії застосовують також і до мирян, які прийняли деякі чернечі обітниці; у Гімалаях — до сільських священників (часто одружених), які проводять щоденні ритуали.

Серед лам існує чітка субординація, як за наданими повноваженнями, так і за суворістю чернечих обітниць. Духовна ієрархія у буддійських монастирях включає посади: хамбо-лами (настоятель обителі), порчжі-лами (намісник, наглядач), ширету-лами (головує на богослужіннях) та ін. Термін «лама» вживають і як форму шанобливого звертання до монаха (монахині).

Термін є складником особливих духовних рангів у школі тибетського буддизму гелуг — Далай-лами, Панчен-лами, що в релігійній традиції вказує на тяглу лінію перероджень бодгісаттви. У школі сакья ламою стає монах, який провів кілька років усамітнено (в медитації, духовних практиках); у школах каг'ю та ньїнгма — навіть миряни, які пройшли відповідну підготовку та здобули благословення від свого духовного наставника на навчання інших.