Люстрація

Люстра́ція (лат. lustratio — очищення за допомогою жертвопринесення) — термін релігійно-правового змісту, що означає:

1) релігійно-магічний обряд (ритуал), в основі якого очищення через жертвопринесення для порятунку від хвороб та інших лих;

2) здійснення державою фіскально-статистичної функції шляхом періодичних описів державного майна для визначення його прибутковості, фіксації податного населення та його повинностей, що здійснювали в Польщі (16–18 ст.), Литві, Білорусії та Правобережній Україні (18–19 ст.);

3) процедура виключення з активного державного життя та політичної діяльності осіб, які займали в минулому керівні посади в тих чи інших партійно-державних системах шляхом заборони протягом певного часу обіймати посади в державному апараті, бути обраними до представницьких органів, працювати суддями тощо.

Історична довідка

Поняття «люстрація» протягом багатовікового історичного розвитку зазнало значних трансформацій суті і змісту: античний ритуальний обряд — фіскально-статистична функція держави — процедура особливої перевірки державних службовців.

У Стародавньому Римі терміном «люстрація» називали обряд очищення, який здійснювали на Марсовому полі шляхом жертвопринесення. Уперше цей ритуал здійснив цар Сервій Туллій (?–535 до н. е.; тепер Італія) після закінчення першого перепису 566 до н. е., а востаннє — імператор Веспасіан 74 н. е. у м. Римі. У Римській республіці 1 ст. до н. е. цей термін почали вживати для позначення процесу заборони посадовим особам, які обіймали важливі посади в армії та сенаті при диктаторах, займати їх надалі. Історики оцінюють такі дії як різновид репресій, які проводила еліта, що прийшла до влади, проти представників попередньої еліти. Цей процес відбувався без переслідувань та убивств.

У Середньовіччі та Новий час термін «люстрація» почали наділяти новим сенсом. Із середини 15 ст. це слово почало траплятися в документах Корони Польської і Великого князівства Литовського. Люстраціями в цей час називали оцінку стану військової справи та періодичні описи державного майна для визна-чення його доходу.

У 16–18 ст. термін «люстрація» набув нових значень:

а) періодичні урядові акції (від 1562), що проводили комісії, створені польським сеймом для оцінки господарсько-фінансового стану королівщин (державних маєтностей) і встановлення на цій основі розміру державного податку;

б) описи церковних та приватних володінь, фортифікаційних обʼєктів чи акти огляду стану будь-якого майна, пошкодженого стихіями;

в) ревізії книг судово-адміністративних установ тощо.

Наприкінці 18 та в 19 ст. практику опису державних маєтків під назвою «люстрація» почав застосовувати царський уряд у західних областях Російської імперії, зокрема на Правобережній Україні.

У 20 ст. цей правовий термін почали застосовувати для означення особливої процедури перевірки осіб, які після зміни у країні тоталітарної влади (див. Тоталітаризм) на демократичну займають державні посади, включені до спеціального переліку, а також кандидатів на ці посади стосовно їх можливого співробітництва в минулому з органами безпеки державної. Процедура люстрації з таким змістом у 20 ст. розпочалася за рішенням Потсдамської конференції 1945 з денацифікації Німеччини. Розпад соціалістичного табору став каталізатором застосування інструменту люстрації. 1990–1993 ряд постсоціалістичних країн (див. Постсоціалістичний простір), зокрема Естонія, Латвія, Румунія, Угорщина, Чехія ухвалила закони про люстрацію, які забороняли особам займати деякі державні посади, а також бути обраними в органи представницької влади. Об’єктом люстрацій стали співробітники спеціальних служб (таємної політичної поліції), державні службовці, партійні працівники, військові та ін. Предметом люстраційних дій уважають факт праці чи співпраці у структурах, визнаних об’єктами люстрацій, або приховування правди, неправдиве заповнення люстраційного свідоцтва. Сфера застосування люстрацій — передусім, державні посади найвищого рівня, однак до цього переліку можуть включати ЗМІ, освіту, приватний сектор тощо.

Підхід до процедури люстрації в різних країнах у різні історичні періоди міг суттєво відрізнятися. У Німецькій Демократичній Республіці та Чеській Республіці застосування люстрації відбувалось як покарання шляхом відсторонення окремих категорій працівників від зайняття певних посад; її використовували як кримінальне переслідування. У Польщі люстрація передбачала застосування морального впливу через розкриття відомостей про певні дії осіб, які вважали злочинними, щоб громадяни, враховуючи цю інформацію, могли реагувати на неї та оцінювати дії таких осіб шляхом голосування на виборах.

Характеристика

Суть процедури люстрації полягає в тому, що вона є:

1) інструментом розриву з попереднім злочинним і неправовим режимом та надання легітимності новій владі;

2) засобом запобігання реставрації попереднього режиму та реваншу старої еліти шляхом радикальної зміни складу державних управлінців та недопущення до владних важелів тих, хто співпрацював із недемократичними режимами;

3) способом формування демократичної політичної культури, оскільки акцентує увагу на необхідності дотримання демократичних правових норм державного управління, на суворій відповідальності суб’єктів політики за порушення законів та протиправні дії, на адекватній реакції та оцінці незаконних дій з боку громадянського суспільства.

Комплекс європейських стандартів стосовно люстрації викладено в правових документах, зокрема:

1) Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ): Резолюція 1096 (1996) про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем і Резолюція 1481 (2006) про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів (див. Комунізм). У Резолюції 1096 (1996) ПАРЄ вказала на «Керівні принципи для забезпечення відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права»;

2) Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статті 6, 8, 10-8 і 14, ст. 1 Протоколу 12) та рішенні Європейського суду з прав людини;

3) рішеннях національних конституційних судів, що становлять систему прецедентного права в цій сфері.

Виокремлюють такі види люстрації:

за сферою здійснення влади (законодавча, виконавча, судова, сфера місцевого самоврядування);
за метою (економічна, політична, люстрація у сфері правоохоронної діяльності);
за способом здійснення (професійні вимоги та обмеження, дискваліфікація, інші види санкцій, оприлюднення інформації, зокрема декларацій тощо).

Серед недоліків інституту люстрації:

суперечність принципу презумпції невинуватості, відповідно до якої людина має право доводити свою непричетність до незаконних дій;
колективна, а не індивідуальна форма відповідальності за неправомірні вчинки чи завдану шкоду;
політичне, а не переслідування кримінальне особи, що є порушенням конституції будь-якої демократичної держави;
можливість використання люстрації як засобу [боротьба політична|боротьби політичної]], інструмента дискредитації конкурентів перед суспільством;
падіння рівня професійності суб’єктів політики та державного управління в результаті заборони доступу до державної служби кваліфікованих та досвідчених фахівців.

Відповідно до європейських стандартів процедура люстрації не є порушенням прав людини: демократична держава має право й обов’язок вимагати від державних службовців визнання конституційних принципів, на яких вона заснована.

В Україні

Після Революції Гідності 16.09.2014 Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про очищення влади». Неофіційно його називають Законом про люстрацію. Відповідно до цього юридичного документу очищення влади (люстрація) — це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі, крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та /або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки й оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

На думку експертів, люстрація й очищення влади мають різне значення. Люстрація — кардинальна процедура, спрямована на знищення ідеології та підходів, що існували в державі та призвели до її деградації, тотальної корупції, безкарності, вседозволеності. Натомість очищення влади має превентивний характер, спрямований на вдосконалення системи управління публічного.

Значення

Значення процедури люстрації полягає в тому, що вона є:

1) інструментом а) розриву з попереднім режимом, який сприймається суспільством як злочинний і неправовий; б) надання легітимності новій владі; 2) засобом запобігання реставрації попереднього режиму та реваншу старої еліти шляхом радикальної зміни складу державних управлінців та недопущення до владних важелів тих, хто співпрацював із недемократичними режимами;

3) способом формування демократичної політичної культури, оскільки акцентує увагу на необхідності дотримання демократичних правових норм державного управління, суворій відповідальності суб’єктів політики за порушення законів і протиправні дії та адекватній реакції й оцінці незаконних дій із боку громадянського суспільства.

Джерела

Про очищення влади: Закон України № 1682-VII від 16 вересня 2014 р. // Відомості Верховної Ради. 2014. № 44. Ст. 2041. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1682-18#Text

Література

Шемшученко Ю. С. Люстрація // Енциклопедія історії України : в 10 т. Київ : Наукова думка, 2009. Т. 6. С. 391–392.
Кравчук В. Інститут люстрації як елемент публічного контролю: юридичний аналіз // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. № 1. С. 65–72.
Морозов Б., Митко А. До питання про визначення поняття «люстрація» // Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії. 2018. № 1. С. 103–107.