Сакралізація

Сакраліза́ція (від лат. sacer — священний) — процес розширення сфери функціонального впливу релігії та її інституцій на суспільство, поширення релігійного санкціонування на соціальні інститути, суспільні відносини, форми суспільної та індивідуальної свідомості, поведінку і діяльність людей. Протилежне — секуляризація.

Сакралізація, посутньо, є розростанням соціального простору дієвості функцій релігії в суспільстві. В історичному контексті має виразну тенденцію до звуження, проте вияв цієї тенденції є нелінійним і неоднозначним.

Загальною ознакою сакралізації є виокремлення і виведення тих чи тих предметів, осіб, явищ за межі буденного (мирського), ставлення до них як до чогось надприродного. Об’єкти сакралізації завжди пов’язані із життєво важливими для окремих індивідів чи людських спільнот інтересами, процесами, смислами. Їхній сенс і значення у людському сприйнятті виходить за межі повсякденного, узвичаєного. Сакральне постає як таке, що наділене Божою благодаттю, вищим ціннісним змістом, протиставлене профанному, мирському.

Практично до 20 ст. суспільство було масово сакралізованим, що виявлялося в наданні певним природним об’єктам, соціальним відносинам (влада, ієрархія, кастовий чи становий поділ тощо) статусу священних. Увиразнено тенденцію, що з розвитком суспільства сфера впливу релігійних організацій на державні, політичні, економічні, освітні та інші його структурні елементи звужується (див. Секуляризація). Ця тенденція тією чи іншою мірою характерна для більшості релігій, але має й винятки (зокрема, іслам).

У постмодерному світі сакралізація це процес активного відтворення традиційного сакрального комплексу духовної культури, а також поширення релігійного санкціонування на сферу секулярної культури (напр., виховання, освіту, право, ідеологію, політичні інститути) та інорелігійні феномени. Процес сакралізації перебуває в прямій залежності від суспільної потреби в такому санкціонуванні. Міра й сфера сакрального залежить від об’єктивних та суб’єктивних детермінант існування та відтворення релігії (соціальних, психологічних, гносеологічних тощо).

В Україні натепер сакралізація тісно переплетена з ресакралізацією; усвідомленням і переусвідомленням колективної національної ідентичності.

У теології сакралізація означає підпорядкування Богу, освячення (посвячення) чогось або когось.

Окультисти (див. Окультизм) розглядають сакралізацію як «зарядження» магічними діями всього, чим користується людина.

Література

Горкуша О. Сакралізація в її виявах // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2024. Т. 3. С. 517. С. 516‒517.
Горкуша О. Сакралізація і секуляризація як світоглядні процеси // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колод-ного. Київ : Інтерсервіс, 2024. Т. 3. С. 517.

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Горкуша О. В., Колодний А. М. Сакралізація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Сакралізація (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.10.2024