Хребти гірські

Чорногірський хребет, с. Дземброня
Івано-Франківської обл.

Хребти́ гірські́ — великі лінійно витягнуті позитивні формі рельєфу з чітко відбитими схилами, що перетинаються у верхній частині; гірські споруди, що мають виражені вісь, вервечку гірських вершин та схили.

Гірський хребет Скандинавських гір поблизу м. Молде, Норвегія

Гірський хребет у Доломітових Альпах, регіон Трентіно – Альто-Адідже, Італія

Характеристика

Зазвичай гірські хребети є складниками гірської країни або гірської системи. Гірська система або гірський пояс — група гірських хребтів зі схожими формою, структурою та вирівнюванням, які виникли внаслідок однієї причини (як правило, горотворення). Гірська країна — велика ділянка земної поверхні, піднята над навколишнім простором, зі значними абсолютними висотами.

Висота, протяжність та форма гірського хребта залежать від походження, історії розвитку та літологічного складу гірських порід-складників. Будова хребта включає вершини, гряди, гірські масиви, відроги, перевали тощо. Вершинні частини хребтів можуть бути гребінчасто-загостреними, округлими, мати форму плато, схили — симетричними й несиметричними.

Ознаки гірського хребта:

лінійне простягання;
чітко визначені пасма та схили у протилежні сторони;
значна протяжність;
добре виражена вісь лінії вододілу, уздовж якої розміщені найзначніші вершини.

Гірський хребет межує з низовинами або відділений від інших гірських хребтів улоговиною чи річкою. Окремі гори в межах хребта зазвичай геологічно ідентичні.

Гірські хребти присутні на багатьох об’єктах планетарної маси Сонячної системи і, ймовірно, на більшості планет земної групи.

Найбільші гірські хребти на Землі

У широкому сенсі, з урахуванням підводних гір, найдовшу безперервну гірську систему Землі утворюють серединно-океанічні хребти протяжністю 65 тис. км (див. у ст. Хребти підводні).

Більшість геологічно молодих гірських хребтів на земній поверхні пов’язані або з Тихоокеанським вогняним колом, або із Середземноморським геосинклінальним поясом.

Тихоокеанське вогняне коло простягається через Анди Південної Америки, північноамериканські Кордильєри, Алеутський хребет, п-ів Камчатку, Японію, Тайвань, Філіппіни, Папуа — Нову Гвінею до Нової Зеландії.

Альпійський висотний пояс простягається на 15 000 км через Південну Євразію, від о. Яви до Піренейського п-ва; включає Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш, Ельбурс, Кавказ і Альпи. У Гімалаях розташовані найвищі вершини включно із Джомолунгмою (8848 м.).

Гірські хребти за межами цих двох систем: Арктичні Кордильєри, Аппалачі, Великий Водороздільний хребет, гори Східного Сибіру, Алтайські гори, Скандинавські гори, Циньлін, Західні Гати, Віндх'я, Бирранга і Аннамські гори.

Європа за середньою (близько 300 м) і максимальною (4807 м, г. Монблан в Альпах) висотами поступається іншим частинам світу, крім Австралії. На крайньому Сході простягаються Уральські гори, на Північному Заході — Скандинавські гори. Смуга невеликих за площею і висотою гірських хребтів охоплює південну частину Середньої Європи: Центральний французький масив, Вогези, Шварцвальд, Рейнські Сланцеві гори та ін. З півдня ця смуга обрамлена Альпами і Карпатами. Гірський рельєф переважає у Південній Європі: Піренеї, Сьєрра-Невада (Іспанія), Апенніни, Стара-Планина, Динарське нагір’я, Родопи, Пінд, Кримські гори та інші.

Походження, структура, розвиток

Гірські хребти утворюються в результаті різних геологічних процесів, але більшість значущих хребтів є результатом тектоніки літосферних плит. Наприклад, Гімалаї виникли як деформована зона на лінії зіткнення Індостанської та Євразійської плит, Кордильєри — результат дії плит Кокос та Тихоокеанської на Північноамериканську плиту. Іноді одна тектонічна плита може штовхати іншу знизу (див. Субдукція), викликаючи вулканічну діяльність.

Структура гірської системи включає центральний і передовий гірські хребти. Передовий — невисокий хребет або гірська гряда, розташовані між прилеглою рівниною та системою центральних хребтів і паралельні їм. Гірські системи великої протяжності можуть мати декілька передових хребтів, при цьому зовнішній передовий хребет — наймолодший і найнижчий. Від головного (центрального) хребта передовий хребет відокремлений тектонічним прогином, який є синклінальною (див. Синкліналь) або грабеновою (див. Грабен) структурою (по прогину може протікати річка). Передовий хребет перетинається древнішими антецедентними (первинними) долинами річок, які стікають з головного хребта.

З часом гірські гребти можуть зазнавати ерозії внаслідок різних геологічних і кліматичних чинників. Водні потоки несуть уламки донизу і створюють алювій у річкових долинах. Після руйнування гірських хребтів процесами денудації утворюються гірські кряжі — пасма невисоких гір та горбів, гірські гряди, витягнуті горбисті височини або плоскогір'я. Для усіх цих утворень характерними є плоскі згладжені вершини.

Гірські кряжі в Україні: Донецький, Словечансько-Овруцький, Товтри, Гологоро-Кременецький.

Література

Hammond A. L. Plate Tectonics (II): Mountain Building and Continental Geology. Science // Science. 1971. № 173 (3992). P. 133–134.
Hilton R., West A. Mountains, Erosion and the Carbon Cycle // Nature Reviews Earth & Environment. 2010. № 1 (6). P. 284–299.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2013. Т. 3. 644 с.
Egholm D., Knudsen M., Sandiford M. Lifespan of Mountain Ranges Scaled by Feedbacks Between Landslide and Erosion by Rivers // Nature. 2013. № 498 (7455). P. 475–478.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Хребти гірські // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Хребти гірські (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.11.2024