Докетизм
Докети́зм (від давньогрец. δοκέω — здаюсь, видаюсь) — ранньохристиянська єресь (2–3 ст.), один із напрямів у гностицизмі, представники якого заперечували реальність страждань Ісуса Христа та Боговлюднення (як такі, що суперечать уявленням про безпристрасність і необмеженість Бога) і стверджували ілюзорність Його плотського існування.
Походження й назва
У науковій літературі немає спільної думки про походження докетизму. Його виникнення дослідники пояснюють впливом поширених в епоху еллінізму дуалістичних поглядів (див. Дуалізм), у межах яких неможливе поєднання матеріального й ідеального, людського та божественного. Поряд із тим окремі автори вбачають у докетизмі не лише результат елліністичного впливу, а й розвиток деяких юдейських (див. Юдаїзм) чи юдео-християнських концепцій. Вдавалися також до спроб пояснити докетизм винятково юдейським культурно-релігійним контекстом — як розвиток біблійної традиції жертвопринесення Ісаака (Бут. 22).
Словом «докети» (грец. δοκηταί) Климент Александрійський називав особливу категорію єретиків. Цю назву він пов’язував із особливостями їхнього богослов'я (Сlem. Alex. Strom. 7, 17.108). Главою докетів, на його думку, був Юлій Кассіан, який, згідно з Єронімом Стридонським, стверджував, що тіло Христа було примарним (Hieron. In Gal. // PL. 26. Col. 431). За свідченням архієпископа Серапіона Антіохійського (дата народження невідома — бл. 211), ті, кого називали докетами, шанували Євангеліє від Петра (Euseb. Hist. eccl. 6, 12.6). Подробиці їхнього вчення повідомляв другий антипапа (217/218 — 235) Іпполит Римський (Hipp. Refut. 8, 8–11; 10, 16). Письменники пізнішого часу (Феодорит Кирський, Дідим Александрійський, Кирило Александрійський) використовували це найменування менш точно.
Серед сучасних дослідників раннього християнства визначення терміна «докетизм» та його застосування до тих чи тих христологічних концепцій є предметами полеміки. Головне уcкладнення при цьому спричинюють вчення, які заперечують не так реальність влюднення Ісуса Христа, як реальність єдності божества зі схильною до страждань людською плоттю. Така христологія була характерна для цілої низки гностичних систем.
Найширше визначення докетизму дав В. Бауер, виділивши три типи докетичних христологій:
1) ті, за якими розіп’ятим був не сам Христос, але хтось інший замість Нього [так, Василід учив, що під виглядом Ісуса був розіп’ятий Симон з Киринеї (див. Мт. 27:32), тоді як сам Ісус начебто стояв поряд в образі Симона і сміявся над своїми гонителями];
2) ті, хто розрізняв земну людину Ісуса і «небесного Христа», Який зійшов на Ісуса під час хрещення та залишив Його перед розп'яттям [у вченні гностика Керінта (1‒2 ст.) та в Євангелії від Петра];
3) ті, хто повністю заперечує будь-яку реальність влюднення Ісуса Христа.
За такої інтерпретації всі відомі гностичні христології більшою чи меншою мірою можуть бути визнані докетизмом. Прихильником такого погляду є й дослідник М. Слуссер (англ. Michael Slusser; США), який вважає, що термін докетизм застосовний до будь-якого христологічного вчення, котре розділяє божественне і людське у Христі або має тенденцію до такого поділу.
Натомість дослідник докетизму П. Вайгандт (нім. Peter Weigandt; Німеччина) вважає, що термін означує тільки ту христологію, яка виключає будь-який контакт божественної природи Спасителя з матеріальним світом. Тому власне докетичними він визнає лише христологічні погляди, з якими полемізує Ігнатій Антіохійський (див. Ігнатій Богоносець), а також вчення про Христа в гностиків Кердона, Саторніла (Сатурніла), Маркіона (усі — 1‒2 ст.) та апокрифах Діяння Іоанна.
Погляди
Засаднича риса докетичного вчення — застосування дієслова «здаватися» (грец. δοκεῖν) та різних похідних від нього для опису «ілюзорності», примарності влюднення Ісуса Христа.
Найдавнішими джерелами, що містять відомості про докетизм, є Перше та Друге Послання Івана. Згадано про «багато ошуканців», які не визнавали, що «Ісус Христос прийшов у тілі» (2 Ів. 1:7). Характерний для Євангелія від Івана акцент на реальності плоті Ісуса Христа у втіленні, стражданнях і після воскресіння (Ів. 1:14; 6:51–58; 6:60–71; 19:34–35; 20:26–28) також пояснюють саме протистоянням подібним поглядам.
Безперечним свідченням про докетизм є полеміка, що міститься у посланнях Ігнатія Богоносця. Його противники відмовлялися визнавати, що Ісус «носив плоть». У відповідь Ігнатій підкреслював дійсність людської природи Ісуса, наводив як доказ історичні факти його народження, хрещення й тілесних страждань. За його словами, Господь Ісус Христос — «єдиний лікар, тілесний і духовний, народжений і ненароджений, Бог, що з’явився в плоті, від Марії й від Бога, спершу схильний, а потім не схильний до страждань».
Заперечивши реальність втілення, супротивники Ігнатія вчили, що й страждав Христос тільки «примарно», і не визнавали, що «євхаристія є плоть спасителя нашого Ісуса Христа, яка постраждала за наші гріхи, але яку Отець воскресив за своєю добротою». Ігнатій спростовував цю думку, наполягав на реальності плоті Христової. Таким чином, згідно з ученням опонентів Ігнатія Богоносця, втілення, страждання та воскресіння Ісуса Христа не були дійсними, позаяк Його плоть була лише видимістю. На цій підставі противники Ігнатія відмовлялися вважати євхаристичні дари тілом і кров’ю Христа.
Аналогічна форма докетизму була властива і вченням гностиків Саторніла, Кердона та Маркіона, про що зазначено в є єресіологічних творах Тертулліана, Іринея Лугдунумського, Єпіфанія Кіпрського та ін. Згідно з Іринеєм, Саторніл учив, що «Спаситель ненароджений, безтілесний (лат. incorporalem), безвидний (лат. sine figura). Він не був, але лише здавався людиною». Оскільки Христос не мав справжньої плоті, то й страждання його, мовляв, були лише видимістю.
Кердон, який розрізняв двох Богів — вищого, доброго, і творця світу, злого, — вважав Ісуса Христа Сином вищого Бога та, заперечивши Боговтілення, навчав, що все Його земне життя було лише «видінням», бо він є «привидом». За Кердоном, Спаситель не тільки не народився від Діви, але й взагалі не народжувався (Epiph. Adv. haer. 41, 1.7) і геть не страждав, а був тільки «начебто стражденним» (Tertull. Adv. haer. 6. 1). Христологія Маркіона теж мала виразні докетичні риси. Він навчав, що Ісус Христос не був народжений, але з’явився просто з небес на 15-й рік правління імператора Тіберія «у подобі людини» (лат. in hominis forma) або «під виглядом людської природи» (лат. substantiae humanae). Його тіло, якого насправді Він не мав, було лише видимістю (лат. phantasma carnis). Отже, на думку Маркіона, Ісус Христос насправді не страждав, не вмирав, не був похований і не воскрес — все це відбувалося лише у видінні (грец. τω δοκείν). Безпосереднім наслідком таких положень було невизнання тілесного воскресіння померлих і особливе вчення про євхаристію: слова Христа «це є тіло Моє» (Мт. 26: 26) Маркіон розумів як «це є образ Мого тіла» (лат. figura corporis mei) і здійснював євхаристію на хлібі й воді.
Докетичні христологічні концепції відображені також у деяких апокрифічних текстах, як-от Діяння Іоанна та Євангеліє від Петра. Так, вихідним мотивом христології Діянь Іоанна постає міркування, згідно з яким Христос не міг стати людиною, оскільки Він — Бог, а Бог незмінний. Тому Його можна проповідувати лише як Бога і поклонятися Йому — лише як Богові (гл. 104). Оскільки Його людська природа була примарною, він був чи-то «зодягнений у тіло», чи-то «ніби він і зовсім не існував» (гл. 93). І до, і після воскресіння Він — поліморфічний, з’являвся по черзі у вигляді дитини, чоловіка, старця і юнака (гл. 82, 87–88, 93). Він не був розіп’ятий на хресті (гл. 99) і не страждав (гл. 101). Тому й євхаристія не має сотеріологічного значення (див. Сотеріологія), а є лише молитвою подяки над хлібом (гл. 46, 84–86, 109).
Література
- Slusser M. Docetism: A Hist. Definition // Second Century: A Journal of Early Christian Studies. 1981. № 1 (3). P. 163–172.
- Paulsen H. Die Briefe des Ignatius von Antiochia und der Brief des Polykarp von Smyrna. 2 neubearbeitete aufl. Tübingen : Mohr, 1985. 126 р.
- Ashwin-Siejkowski P. The Docetic View of Christ // Clement of Alexandria on Trial: The Evidence of «Heresy» from Photius' Bibliotheca. Leiden : Brill, 2010. Р. 95–113.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Докетизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Докетизм (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.09.2025
