Боговлюднення

Запевнення апостола Хоми. Худ. Рембрандт, 1634

Боговлю́днення (від Бог і людина), боговтілення — один із засадничих догматів християнства, який постулює диво і таємницю народження Сина Божого (другої іпостасі Святої Трійці, Логосу), коли Він увібрав у Божественну іпостась людське єство і душу.

Історична довідка

Термін «боговлюднення» є відповідником грецького «ενανθρώπηση» та латинського «incarnatio». Траплявся у спадщині апологетів з 2 ст.;
від 4 ст. активно вживався у працях Отців церкви, церковних письменників.

За вченням християнства, Ісус Христос є Боголюдиною. Син Божий народився з натхнення Святого Духа від Діви Марії, сприйнявши людське тіло (плоть) і душу (тобто втілився, влюднився), став подібним до людини у всьому, проте лишився безгрішним і непідвладним гріху. Святе Письмо містить вказівки на людську природу Христа (Євангелія оповідають про Його зростання, голод і спрагу, втому, страждання і мученицьку смерть).

Догмат про Боговлюднення був предметом гострих дебатів у ранньому християнстві: течії, які заперечували його або пропонували інакше тлумачення, оголошували єресями (гностицизм, докетизм, монофізитство, євтихіанство, монофелітство та ін). Нікейський собор 325 ухвалив рішення про єдиносутність Бога Сина Богу Отцю й засудив аріанство. Спеціальне догматичне визначення про поєднання двох природ у Христі (який «досконалий за Божеством і досконалий у людськості», «істинний Бог і справжня людина», «єдиносущний отцю за Божеством і нам за людством», у всьому подібний людині, окрім гріха) утвердив Четвертий Вселенський собор 451. Шостий Вселенський собор 680 закріпив учення про дві волі Христа — Божу й людську.

У богослов'ї

Згідно з церковним ученням, сполучення двох природ — Божественної й людської — у Христі відбулося незмішано (без розчинення одна в одній чи утворення третьої), незмінно (без зміни кожної з цих природ), неподільно й нерозлучно (навічно). Боговлюднення відбулося задля зцілення природи людини, зіпсованої прабатьківським гріхом, і принципово змінило стосунки між Богом і людьми, відкрило шлях до спасіння, глибшої єдності з Богом, обоження творіння. Явлення у плоті Сина Божого та його спокутний подвиг розглядається усіма течіями християнства як духовний центр і зламна подія історії людства.

Богослови категорично протиставляють християнське вчення про Боговлюднення дохристиянським античним уявленням про множинні втілення (метаморфози) богів у людей, тварин або східним переказам про аватари. Вказують на те, що міфи оповідають про тимчасове набуття божествами суто зовнішньої подоби, форми, образу з примхи або для досягнення конкретної мети, тоді як християни вірують у таємницю реального боговтілення.

Цитата

«І Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, — славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини» (Ів. 1:14)
Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / Пер. Р. Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.

Література

Саган О. Н. Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ знань, 2004. 912 с.
Гаврилюк Т. Ідея надприродного в історії та сучасності. 2-ге вид., допов. Київ : ФОП Тарнашинський О. В., 2008. 175 c.
Drum W. The Incarnation // The Catholic Encyclopedia. URL: https://www.newadvent.org/cathen/07706b.htm