Дарендорф, Ральф

Да́рендорф, Ра́льф Гу́ста́в (нім. Dahrendorf, Ralf Gustav; 01.05.1929, м. Гамбург, Німеччина — 17.06.2009, м. Кельн, Німеччина) — соціолог, політолог, філософ, політичний діяч, один із основоположників теорії конфлікту соціального. Член Британської академії (з 1977), іноземний член Американської академії мистецтв і наук (з 1975), Національної академії наук США (з 1977), Російської академії наук (з 1994).

Дарендорф, Ральф (Dahrendorf, Ralf Gustav)
Місце народження	Гамбург
Місце смерті	Кельн
Місце поховання	Гамбург
Alma mater	Гамбурзький університет, Лондонська школа економіки й політичних наук
Місце діяльності	Німеччина, Велика Британія
Напрями діяльності	соціологія, політологія, філософія, політика
Традиція/школа	конфліктологія

Життєпис

Народився в сім’ї Г. Дарендорфа (1901–1954; тепер Німеччина) — політичного діяча, члена Соціал-демократичної партії Німеччини та депутата рейхстагу. Його діяльність політична вплинула на інтерес сина до суспільних наук. Голосування батька проти закону про надзвичайні повноваження (1933) спричинило його арешт та переслідування сім’ї.

У роки Другої світової війни Г. Дарендорф залучив сина до підпільної агітаційної антинацистської діяльності (див. Націонал-соціалізм). 1944 батька ув’язнили, а Дарендорфа за поширення листівок відправили до трудового табору, з якого звільнили 1945 після приходу союзних військ.

Після війни склав іспити на атестат зрілості. 1948 перебував у Великій Британії на політичних освітніх курсах у Вілтон-Парк, організованих для молоді з британської зони окупації. Вивчав філософію та класичну філологію в Гамбурзькому університеті. 1952 захистив дисертацію з філософії, присвячену проблемі справедливості в мисленні К. Маркса. 1952–1954 навчався в Лондонській школі економіки й політичних наук, де слухав лекції К. Поппера та працював під керівництвом Т. Маршалла. 1956 у Великій Британії здобув ступінь доктора наук (захистив дисертацію з соціальних наук на тему некваліфікованої праці в промисловості).

1957–1960 викладав у Гамбурзькому університеті, 1960–1964 — професор соціології Тюбінгенського університету Ебергарда Карла. Співзасновник і викладач Констанцького університету (1966–1969).

1967–1970 — голова Німецького соціологічного товариства.

Одночасно займався політичною діяльністю. У різні періоди був членом Соціал-демократичної партії Німеччини, Соціалістичного союзу німецьких студентів та Вільної демократичної партії. Деякий час працював в уряді В. Брандта (1970), виконував обов’язки парламентського державного секретаря в міністерстві закордонних справ. 1970–1974 — комісар Європейського економічного співтовариства. Сприяв формуванню наднаціональної політики у сфері вищої освіти, розвитку академічної мобільності та європейських дослідницьких мереж. Наголошував, що майбутнє Європи має ґрунтуватися на принципах відкритості, свободи, правової держави та інституціях, які гарантують політичний і світоглядний плюралізм.

1974–1984 — директор Лондонської школи економіки й політичних наук.

1984–1986 викладав у Констанцькому університеті, 1986–1987 — запрошений професор Фонду Рассела Сейджа в м. Нью-Йорку. Від 1988 очолював Сент-Ентоні-коледж Оксфордського університету, 1991–1997 — проректор Оксфордського університету.

Похований на цвинтарі Ольсдорф у м. Гамбурзі.

Наукова діяльність

Соціологічна теорія

На відміну від представників функціоналізму структурного, вважав, що суспільство має не одну грань (згоду), а дві (згоду і конфлікт), які взаємообумовлені. Наголошував на доцільності розділення єдиної соціологічної теорії на теорію згоди і теорію конфлікту. У межах першої треба досліджувати ціннісну інтеграцію в суспільстві, у межах другої — зіткнення інтересів і примус.

Теорія соціального конфлікту

У теорії класичного марксизму основою конфліктів є протистояння економічних інтересів антагоністичних класів (рабовласників і рабів, феодалів і селян, капіталістів і пролетаріїв). Натомість Дарендорф розглядав соціальну конфліктність як універсальну властивість соціальних систем.

У теорії Дарендорфа соціальний конфлікт постає як усвідомлене зіткнення протилежних інтересів і цілей соціальних груп, що ґрунтується на відмінностях їхніх владних позицій. Конфлікт відрізняється від соціальних суперечностей: суперечності — латентні, а конфлікт передбачає усвідомлення групами своїх інтересів і мобілізацію для їхнього захисту.

Стверджував, що формування класів завжди ґрунтується на владі. У її нерівномірному розподілі в суспільстві вбачав невичерпне джерело соціальних суперечностей соціальних, бо вона завжди може спричинити опозицію, породити спротив і конфлікт. Структурне походження конфліктів зумовлене розподілом соціальних ролей, наділених очікуваннями домінування і підкорення. Особисті якості індивіда менш важливі, ніж його місце в соціальній структурі та пов’язані з цим очікування.

Латентні та явні інтереси в конфлікті

У будь-якій соціальній групі спостерігають потенційний конфлікт інтересів: нерівномірність розподілу влади може ставити під загрозу її легітимність. Інтереси носіїв влади та підлеглих зумовлені соціальними позиціями та ролями у структурі влади. Індивіди можуть діяти відповідно до своїх ролей, навіть не усвідомлюючи очікувань. Вони пристосовуються до своїх ролей, коли беруть участь у конфлікті між носіями влади й підлеглими.

Найважливіше завдання теорії конфлікту, за Дарендорфом, — аналіз зв’язку між латентними та явними інтересами.

Регулювання соціального конфлікту

Розглядав демократію як політичний устрій, у межах якого соціальні конфлікти не усуваються, а інституціоналізуються через діяльність парламенту, судів, виборчих процедур, системи прав громадянських і незалежних органів контролю. Протиставляв ліберально-демократичну модель авторитарним режимам (див. Авторитаризм), у яких конфлікти пригнічують, а їх накопичення підвищує ризик деструктивних вибухів. Розпрацював концепцію регульованого конфлікту як підґрунтя стабільності демократичних інституцій.

Вважав, що в кожній соціальній спільноті носії владних позицій прагнуть зберегти чинний порядок (статус-кво), а підлеглі групи зазвичай прагнуть змін, спрямованих на усунення нерівності. Розв’язання конфлікту через перерозподіл влади неминуче створює нові форми нерівності, які стають основою для інших конфліктів. Пригнічення конфлікту — шлях до його загострення.

Конфліктами в суспільстві можна і потрібно керувати, тому Дарендорф наголошував на важливості їхньої інституціоналізації — встановлення формалізованих меж, що роблять конфлікти менш деструктивними. Раціональна регуляція соціального конфлікту сприяє еволюції, керованим змінам у суспільстві, його динамічному розвитку. Регулювання соціальних конфліктів є вирішальним засобом зменшення потенціалу насильницьких дій.

Згідно з теорією Дарендорфа, успішне регулювання соціального конфлікту залежить від дотримання трьох основних умов:

визнання різних поглядів сторонами конфлікту — готовність учасників усвідомити, що кожна сторона має власні інтереси, цінності, бачення проблеми та підходи до її вирішення;
висока організованість учасників конфлікту — наявність структурованих груп з чітким визначенням інтересів, лідерства та здатністю до координації дій;
досягнення згоди щодо регулювання поведінки учасників конфлікту базоване на чітких правилах, випрацюваних соціальними інститутами.

Розвиток капіталізму у країнах Західної Європи та Північної Америки у 20 ст. засвідчив можливість урегулювання конфліктів між робітничими профспілками та підприємцями завдяки правовим формам, парламентським переговорам, арбітражним процедурам і соціальній політиці держави. Такі механізми сприяли послабленню гострої класової боротьби, оскільки інтегрували конфлікти в правові межі, зменшуючи їхній революційний потенціал.

Типи соціальних груп

Вирізнив основні типи соціальних груп:

квазігрупи — це сукупність індивідів, які мають схожі соціальні позиції та спільні (але ще не усвідомлені) інтереси. Вони існують об'єктивно, але ще не є організованими;
групи інтересів — це організовані соціальні групи, які усвідомили свої спільні інтереси й прагнуть реалізувати їх через колективні дії;
конфліктні групи — це ті групи інтересів, які борються за реалізацію своїх інтересів, тобто беруть участь у соціальному конфлікті.

Теорія лібералізму

Розвинув концепцію політичного лібералізму, пов’язав свободу з інституційними умовами її реалізації. Вважав свободу структурною можливістю, яку формують правові гарантії, демократичні механізми стримування та противаг і стабільність інститутів. Наголошував, що ліберальна держава має забезпечувати не лише формальні громадянські права, а й реальні життєві шанси, необхідні для самореалізації індивіда. Підкреслював, що свобода можлива лише за наявності сильних правових і демократичних механізмів запобігання концентрації влади й привілеїв.

Визнання

Кавалер орденів: «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», «За заслуги перед Великим Герцогством Люксембург» (обидва — 1974), Леопольда ІІ (1975), «За заслуги перед Італійською Республікою» (2002).

1988 отримав британське громадянство, 1993 — титул барона.

Лауреат премій: Зигмунда Фройда за наукову прозу (1989), Теодора Хойсса за працю в галузі політики та гуманітарних наук (1997), Вальтера Гальштейна від Франкфуртського університету (2002), Шадера (2009) тощо.

2001 засновано Премію Ральфа Дарендорфа за видатну місцеву журналістику.

Праці

Class and Class Conflict in an Industrial Society. Stanford : Stanford University Press, 1959. 336 p.
Essays in the Theory of Society. Stanford : Stanford University Press, 1968. 300 p.
Society and Democracy in Germany. New York : Norton, 1979. 456 p.
The Modern Social Conflict: An Essay on the Politics of Liberty. New York : Weidenfeld & Nicolson, 1988. 220 p.
Reflections on the Revolution in Europe. New Brunswick : Transaction Publishers, 2005. 178 p.

Література

Tittenbrun J. Ralph Dahrendorf’s Conflict Theory of Social Differentiation and Elite Theory // Innovative Issues and Approaches in Social Sciences. 2013. № 6 (3). P. 117–140.
Пилипенко В. Є. Дарендорф Ральф // Теоретики світової соціології: життя та творчий спадок / За ред. В. Ворони. Київ : Інститут соціології НАН України, 2015. С. 248–257.
Kühne O., Leonardi L., Berr K. The Open Society and its Life Chances — from Karl Popper via Ralf Dahrendorf to a Human Geography of Options and Ligatures // Geographica Helvetica. 2023. № 78 (3). P. 341–354.

Автор ВУЕ

М. Н. Єнін, В. Є. Пилипенко

Покликання на цю статтю: Єнін М. Н., Пилипенко В. Є. Дарендорф, Ральф // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дарендорф, Ральф (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.01.2026