Годованюк, Олена Марківна

Годованюк, Олена Марківна
Народження	10.09.1929
Місце народження	Умань
Смерть	21.02.2023
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Київ
Alma mater	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	архітектура, реставрація архітектурних пам’яток, історія архітектури, пам'яткознавство

Відзнаки
Премії	Державна премія України у галузі архітектури

Годованю́к, Оле́на Ма́рківна (10.09.1929, м. Умань, тепер Черкаської області, Україна — 21.02.2023, м. Київ, Україна) — архiтектор, реставратор, історик архітектури, автор реставрації низки архітектурних пам’яток.

Острозький замок. Концепція реставрації. Аксонометричний рисунок О. Годованюк

Троїцький монастир у Межирічі. Графічна реконструкція О. Годованюк станом на 17 ст.

Акварель «Кам’яниці на площі Ринок у Львові»

Життєпис

Народилася в інтелігентній сім'ї: батько М. Годованюк — архітектор; мати М. Юнак (1902–1977; тепер Україна) — художник-монументаліст, учениця й послідовниця убитого радянською владою й забороненого М. Бойчука. Виросла у середовищі «бойчукістів» (учнів М. Бойчука, яким пощастило врятуватися від репресій), серед яких: сестра матері, художник-графік О. Юнак (1905–1993; Україна), художники В. Кутинська (1897–1981; тепер Україна), А. Іванова (1893; тепер Україна — 1972; тепер РФ). 1950 закінчила Київську художню школу імені Т. Шевченка і 1951 вступила на архітектурний факультет Київського державного художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Після його закінчення 1957–1964 працювала як архітектор у сфері реставрації пам'яток архітектури в Республіканських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстернях при Держбуді УРСР. 1964–2007 — молодший, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, від 1965 — аспірант у цьому інституті, учениця П. Юрченка та член Спілки архітекторів УРСР (тепер Національна спілка архітекторів України). 1972 у м. Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург) захистила кандидатську дисертацію «Замок в Острозі: історико-архітектурне дослідження» («Замок в Остроге: историко-архитектурное исследование»).

Діяльність

У сфері наукових інтересів О. Годованюк були: архітектура України епохи пізнього середньовіччя (зокрема українська готика), архітектурна спадщина Волині, оборонне зодчество (зокрема замки, культові споруди різних релігій). Обстежувала й виконувала наукову фіксацію (обміри) архітектурних пам’яток Волинської, Закарпатської, Львівської, Полтавської та інших областей України, розробляла проєкти реставрації найвизначніших пам’яток. Співпрацювала з М. Говденко. Авторка 27 фундаментальних статей про пам’ятки архітектури й містобудування національного значення у репрезентативному виданні 2000 «Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання». У 1970–1980-х, коли в СРСР українським фахівцям було негласно заборонено виконувати фундаментальні історико-теоретичні дослідження з архітектурознавства, переймалася небажаною для влади тематикою: українською архітектурою післямонгольської доби й поширенням стилю готики в українських землях. Ті негласні заборони спричинилися до того, що її фундаментальна монографія «Монументальна архітектура Волині 14–16 століть», завершена 1979 і передана у видавництво «Будівельник», залишилася невиданою. Тільки в добу незалежності їй вдалося підготувати й видати відповідні розділи у колективних фундаментальних наукових працях. Це «Історія української архітектури» 2003, удостоєна Державної премії України в галузі архітектури 2007; у ній О. Годованюк — автор розділу «Архітектура 14 — першої половини 16 ст.». У 2-му томі академічної багатотомної «Історії українського мистецтва» 2010 О. Годованюк разом з Т. Трегубовою (1937–2021; Україна) є авторкою двох розділів: «Мистецтво Таврії та Північного Причорномор’я: містобудування та архітектура (13 — перша половина 16 ст.)» та «Мистецтво Русі–України періоду удільних князівств (друга половина 13 — перша половина 16 ст.): містобудування та архітектура».

Як кваліфікований архітектор була добрим художником-графіком, досконало володіла технікою акварельного живопису. Її акварелі, що зображують архітектурні пам’ятки України, експонували на численних виставках у містах Києві і Острозі. 04.08.2021 їх, разом із науковим архівом дослідниці, передано до Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (м. Київ).

Реалізовані проєкти реставрації архітектурних пам’яток:

дзвіниці Успенського собору Києво-Печерської лаври 1959–1963 (у співавт. з М. Говденко);
Шляхетського будинку на території Верхнього замку в Луцьку 1960;
Південної (Годинникової, Дзигарської) башти Києво-Печерської лаври 1962;
Луцької брами в Острозі 1962–1963;
в’їзної башти Верхнього замку в Луцьку 1964 (у співавт. з М. Говденко);
Домініканського оборонного монастиря в Летичеві 1968;
оборонних мурів і наріжних башт Троїцького монастиря в Межирічі 1971–1973;
Спасо-Преображенського собору у Дніпрі 1975.

Визнання

Знаком визнання є збірник наукових праць «Теорія та історія архітектури і містобудування» на честь О. Годованюк (Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. 436 с.).

Лауреат Державної премії України у галузі архітектури 2007.

Верхній замок у Луцьку.
Аксонометричний рисунок О. Годованюк
В’їзна брама замку князів Острозьких
у м. Старокостянтинові. Графічна реконструкція О. Годованюк

Цитата

О. Годованюк:
«В історії архітектури України 14 — початок 16 ст. є перехідним етапом, який ще ґрунтується на багатих традиціях архітектурних шкіл домонгольського періоду. Разом з цим, внаслідок інтенсивних зв’язків з сусідніми країнами, будівничі творчо засвоюють і використовують їхні досягнення в містобудуванні, будівельній техніці й архітектурі, застосовують елементи нового для них стилю — готики, а починаючи з 16 ст. — архітектурні форми доби Ренесансу. Даний період, який тривав близько трьохсот років, виконав роль своєрідного мосту між двома вершинами в історії культури України — мистецтвом епохи Київської Русі та ренесансним мистецтвом кінця 16–17 ст.»
Цит. за: Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. С. 149.

Праці

Вежа Мурована в Острозькому замку // Українське мистецтвознавство. 1969. Вип. 3. С. 164–172.
Два храма на Волыни 15 ст. // Архитектурное наследство. 1979. Т. 27. С. 80–88.
Взаємозв’язки у мурованій архітектурі України, Білорусії та Литви 14–16 ст. // Українське мистецтво в міжнародних зв’язках. Київ : Наукова думка, 1983. С. 31–42.
Каменные замки Западной Украины конца 16 — 1-й половины 17 вв. // Архитектурное наследство. 1986. Т. 34. С. 125–133.
Типологія православних мурованих храмів Волині // Архітектурна спадщина України. 1994. Вип. 1. С. 75–92.
Троїцький монастир-фортеця у Межирічі Острозькому та його місце у розвитку монументального зодчества України XV–XVI ст. // Архітектурна спадщина України. 1995. Вип. 2. С. 62–78.
Оборонні споруди Поділля за «інвентарем» 1615 р. // Архітектурна спадщина України. 1996. Вип. 3. Ч. 1. С. 60–74.
Костьоли Волині // Теорія та історія архітектури і містобудування. 1998. Вип. 3. С. 80–91.
Палаци та садибні комплекси Волині // Теорія та історія архітектури і містобудування. 2002. Вип. 5. С. 21–46.
Монастирі та храми Волинського краю. Київ : Техніка, 2004. 178 с.

Література

Гнатюк-Сосна Л. Дослідження монументального будівництва на терені Великої Волині в 19–20 ст. // Архітектурна спадщина України. 1996. Вип. 3. Ч. 2. С. 117–129.
Олена Марківна Годованюк. Рядки творчої біографії // Теорія та історія архітектури і містобудування. 2002. Вип. 5. С. 7–12.
Семенович, О. Дослідники археологічних пам’яток Рівненщини // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. 2020. Вип. 18. С. 71–85.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Годованюк, Олена Марківна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Годованюк, Олена Марківна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.12.2024