Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері

Вишгородська (Володимирська) Богородиця. Найдавніша з відомих давньоруських ікон

Ви́шгородська іко́на Бо́жої Ма́тері [Володимирська (Владимирська) ікона Божої Матері, Богородиця Володимирська] — одна з найдавніших православних ікон, подарована Константинопольським патріархатом київським християнам. Таємно вивезена в середині 12 ст. Андрієм Боголюбським до м. Володимира-над-Клязьмою (тепер м. Владимир, Російська Федерація), пізніше перенесена до м. Москви.

Історична довідка

За переказом, написана євангелістом Лукою в м. Єрусалимі (начебто на дошці зі столу, за яким трапезувала Свята родина). Близько 450, за візантійського імператора Феодосія ІІ (410–450), була перевезена до м. Константинополя.

Подарована Константинопольським патріархом Лукою Хризовергом (1156–1169) великому князю Київському Мстиславу I Володимировичу Великому (за іншою версією — Юрію Володимировичу Долгорукому), бл. 1130 привезена в м. Київ. Встановлена в м. Вишгороді, де знаходилася заміська великокнязівська резиденція, в церкві Дівочого монастиря. Ікона зажила слави чудотворної, стала місцем масового паломництва.

1155 викрадена й вивезена Андрієм Боголюбським (за літописом, «таємно від батька») у Суздальську землю, де поміщена в новозведеній церкві Різдва Пресвятої Богородиці в с. Боголюбово (тепер смт Владимирської обл., РФ). Після перенесення Боголюбським своєї столиці з м. Суздаля до м. Володимира-над-Клязьмою туди ж перенесено й ікону (1160). Поміщено в новозбудованій кам’яній церкві Успіння Пресвятої Богородиці (див. Успенський собор у Владимирі), прикрашено масивним коштовним окладом із золота, срібла і перлин (не зберігся). Відтоді за образом закріпилася назва Володимирської ікони Богоматері.

1395 за розпорядженням Київського митрополита Кипріана тимчасово перевезена до м. Москви (як оберіг від навали Тамерлана), встановлена в Успенському соборі Московського кремля. Остаточно переміщена в Москву з кінця 15 — початку 16 ст.

Згадка про ікону міститься у давньоруських літописах, окремих повістях і казаннях.

Конфіскована після Жовтневого перевороту 1917 більшовицькою владою. Від 1928 знаходилася в експозиції Третьяковської галереї. У вересні 1999 передана Російській православній церкві (РПЦ) в храм Святителя Миколи в Толмачах (храм-музей, що діє при галереї, м. Москва). 2022 РПЦ виступила з ініціативою повернути образ до Успенського собору Московського кремля.

Характеристика

Зворотний бік ікони

За панівним припущенням світських дослідників, у Давній Київ привезено список із давнішої, вшанованої у Візантії, ікони. Мистецтвознавці, історики й реставратори датують ікону зазвичай першою третиною 12 ст., відносять до візантійської школи іконопису.

Належить до іконописного типу Елеуса (Замилування, Розчулення). На іконі зображена Богоматір, що тримає на правій руці немовля Ісуса, Який пригорнувся до її щоки. Богонемовля однією рукою обіймає матір, іншою — тягнеться до її плеча. Головна тема — поєднання безмежної любові, ніжності Богоматері й Бога-Сина із тужливим передчуттям прийдешніх страждань Спасителя, Його хресної жертви. Жертовну символіку підтверджує зображення престолу й знарядь Страстей Господніх (цвяхів, тернового вінка, голгофського хреста, списа) на звороті ікони.

Написана на липовій дошці. Первісний розмір зображення становив 78 х 55 см, пізніше розширена до 106 х 69 см (ймовірно для риз). Оригінальна кольорова гамма — комбінація темно-вишневих, вохряно-жовтих, оливкових, золотистих відтінків.

Ікону багаторазово реставрували (4 значні реставрації й чисельні дрібні), давній оригінал зберігся лише фрагментарно (лики Богоматері й Богонемовля, фрагменти вбрання, золотистого тла).

Відомі численні списки з ікони, частина з них (передусім створені в 16–17 ст.) також вшановані як чудотворні.

Значення

Київська святиня, викрадена і привласнена Московським князівством, стала за століття одним із найсакральніших символів російської історії. Перед іконою відбувалися коронації та вінчання російських імператорів, вибори патріархів, інші урочисті державні й церковні церемонії. Від 16 ст. образ фігурує як важливий символ політичних міфів, що пов'язували Москву з домонгольською Руссю та позиціонували її новим центром християнства після занепаду Риму й Візантії — спочатку для підтримки імперських амбіцій Івана IV Грозного, пізніше — династії Романових. Іконі було надано значення національної святині Росії, заступниці від ворожих навал; а на її честь встановлено три церковні свята, безпосередньо пов’язаних із московською історією: 3 червня (21 травня за юліанським календарем) — у пам'ять про порятунок м. Москви від татарського нашестя під проводом хана Мехмеда II Ґерая в 1521; 6 липня (23 червня) — від хана Ахмата в 1480; 8 вересня (26 серпня) — на честь зустрічі (Стрітення) ікони московитами при її перенесенні з м. Володимира-над-Клязьмою та порятунок від Тамерлана в 1395.

Православна церква України згідно з рішенням Священного синоду від 21.08.2020 вилучила з церковного календаря зазначені 3 дні свят та встановила святкування на честь Вишгородської ікони Божої Матері в день пам’яті святого благовірного великого князя Київського Мстислава Володимировича — 28 квітня (15 квітня за юліанським календарем).

Поряд зі спростуванням радянської й російської історіографії Давньої Русі й шовіністичної політичної міфології та ідеології РФ українські церковні й наукові кола щочастіше закликають до повернення давньоруської святині в Україну.

Додатково

Більшість дослідників вважають, що Вишгородську реліквію створили візантійські майстри, проте часом висловлюють припущення щодо її руського походження. З-поміж версій існує й така, що образ написано в м. Києві, його можливим автором є Алімпій Печерський.
З 2005 в м. Вишгороді діє греко-католицький собор Вишгородської Богородиці, де розміщено копію ікони. 2015 предстоятель УГКЦ Святослав проголосив собор відпустовим місцем з правом уділення повного відпусту. Декретом Апостольської пенітенціарії собору Вишгородської Богородиці надано статус духовної спорідненості з Марійськими базиліками.

Література

Miller D. B. Legends of the Icon of Our Lady of Vladimir: A Study of the Development of Muscovite National Consciousness // Speculum. 1968. Vol. 43 (4). Р. 657–670.
Hurwitz E. S. Prince Andrej Bogoljubskij: The Man and the Myth. Firenze : Licosa, 1980. P. 54–59.
Кучкин В. А., Сумникова Т. А. Древнейшая редакция Сказания об иконе Владимирской Богоматери // Чудотворная икона в Византии и Древней Руси / Ред.-сост. А. М. Лидов. Москва : Мартис, 1996. С. 476–509.
Поліщук Н. Іконографічні типи Богородичних ікон та їх особливості // Релігійно-інформаційна служба України. 2020. URL: https://risu.ua/ikonografichni-tipi-bogorodichnih-ikon-ta-yih-osoblivosti_n108759
Костенко І., Остапенко М. Вкрадена святиня України й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська? // Радіо Свобода. 2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29237615.html

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері (дата звернення: 10.11.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.03.2023