Біології південних морів інститут ім. О.О. Ковалевського

Вигляд з моря

Біоло́гії півде́нних морі́в інститу́т і́мені О. О. Ковале́вського НАН Украї́ни, Інститут біології південних морів імені О. О. Ковалевського Національної академії наук України (ІнБПМ НАН України; м. Севастополь, АР Крим) — науково-дослідна установа Відділення загальної біології Національної академії наук України. Після окупації Росією території АР Крим (2014) установа незаконно привласнена агресором, реорганізована у федеральний дослідницький центр із однойменною назвою, підпорядкована Російській АН; зв’язки із українськими науковими інституціями перервано.

Біології південних морів інститут ім. О.О. Ковалевського
Тип	Інститут науково-дослідний
Рік створення	1963
Названо на честь	Ковалевський, Олександр Онуфрійович
Профіль діяльності	екологія, фізіологія, біохімія
Розташування	Севастополь, Автономна Республіка Крим

Історична довідка

Створений у липні 1963 під назвою Інститут біології південних морів АН УРСР на базі Севастопольської біологічної станції ім. О. О. Ковалевського, Карадазької (заснована 1909) і Одеської (заснована 1954) біологічних станцій АН УРСР із центром у м. Севастополі. Установа була заснована для дослідження біології Чорного моря, Середземного моря, Індійського океану та Атлантичного океану, зокрема розподілу і кількісного розвитку живих організмів у південних морях і океанах; закономірностей біологічної продуктивності, пов’язаних з освоєнням, розвитком та охороною промислових ресурсів морів і океанів; біохімії, фізіології, екології морських організмів, фотосинтезу морських рослин; радіобіології моря, біоніки, вивчення обростань і розробки заходів боротьби з ними.

Першим директором ІнБПМ був гідробіолог В. Водяницький (1963–1968). У різні роки директорами інституту були: В. Грезе (1968–1977), В. Заїка (1977–1983, 1993–2000), А. Морозова (нар. 1939; 1983–1988), С. Коновалов (1988–1993), В. Єремєєв (2000–2015).

Одеському відділенню інституту 1981–1994 був підпорядкований державний заповідник «Дунайські плавні» (тепер Дунайський біосферний заповідник).

2000–2014 ІнБПМ був об’єднаний із Морським гідрофізичним інститутом у міжвідомчу установу Океанологічний центр НАН України.

Після окупації Кримського півострова з метою продовження наукових досліджень в галузі гідробіології та екології моря Одеський філіал Інституту біології південних морів імені О. О. Ковалевського НАН України реорганізовано у Державну установу «Інститут морської біології НАН України» (ІМБ НАН України; Постанова Президії НАН України від 02.07.2014).

Основні напрями наукової діяльності

Станом на 2014 інститут був провідною науково-дослідною установою України в галузі біології та екології моря.

Чільними напрямами науково-дослідної діяльності інституту до 2014 були:

• вивчення механізмів адаптації, трансформації та еволюції морських і океанічних систем в умовах зміни клімату та антропогенного впливу;
• вирішення гідробіологічних та біотехнологічних проблем інтегрованого управління прибережними зонами з метою раціонального використання природних ресурсів, відновлення довкілля та сталого розвитку;
• створення методів і технологій оперативного контролю екологічного стану біоти, оцінки та прогнозування якості морського середовища та рівня екологічного ризику в районах активного морського використання;
• вивчення біорізноманіття Чорноморсько-Азовського басейну та розробка ефективних заходів щодо його збереження.

Підготовку наукових кадрів (до 2014) здійснювали в аспірантурі за спеціальностями «Гідробіологія», «Екологія», «Зоологія», «Радіобіологія», «Іхтіологія» та докторантурі за спеціальністю «Гідробіологія».

На базі інституту функціонувала філія кафедри Севастопольського національного технічного університету за спеціальністю «Фізика біологічних систем»; працювали наукові школи, семінари, Рада молодих вчених, біологічна секція Малої академії наук.

Від 2014 новоутворений Інститут морської біології НАН України в м. Одесі перебрав значну частину цих наукових завдань і став провідною науковою установою в Україні з досліджень фундаментальних основ природного функціонування Чорноморсько-Азовських екосистем, здійснення оцінки та прогнозування стану їхніх ресурсів біологічних, вирішення прикладних питань реакції екосистем на антропогенне навантаження та клімату зміни тощо.

Структурні підрозділи

У структурі інституту до 2014 функціонували: центральна установа у м. Севастополі, філія в м. Одесі з 4 науковими відділами, науково-дослідне судно «Професор Водяницький» (збудовано 1976, залишилося 2014 в окупованому Криму), акваріум-музей, наукова бібліотека та редакційно-видавничий відділ.

Серед співробітників інституту: академіки НАН України Г. Полікарпов, Ю. Зайцев, член-кореспондент НАН України В. Єгоров та інші.

Колекція гідробіонтів Світового океану ІнБПМ НАН України була визнана національним надбанням України (розпорядження КМ України від 19.08.2002).

Здобутки

Серед здобутків учених інституту (2003–2014):

• виявлено закономірності адаптації організмів, видів і популяцій до температури, дефіциту кисню, забезпеченості їжею на різних трофічних рівнях пелагічної (див. Пелагіаль) та шельфової екосистем Чорного моря;
• зареєстровані нові види гідробіонтів у донних відкладах Чорного моря на глибинах 600–2 250 м;
• сформульовано нову концепцію зонального розподілу життя в Чорному морі;
• розроблено радіохемоекологічні засади методології вирішення проблем сталого використання акваторій Чорного моря;
• сформульовано біогенну та геологічну (теплову) версії щодо генезису метаноструменевих викидів;
• вивчено багаторічну мінливість структурно-функціональних характеристик популяцій масових видів чорноморських риб;
• встановлено можливість використання характеристик іхтіопланктону (ікри та личинок риб) як інтегрального показника для експрес-оцінки стану сталого використання акваторій Чорного моря;
• розроблено математичні моделі субстратзалежних швидкостей синтезу біохімічних компонентів клітин морських мікроводоростей у контрольованій культурі;
• проведено таксономічний огляд зелених, бурих та червоних водоростей Чорного моря та оцінено запаси основних промислових видів макрофітів на шельфі України;
• запропоновано функціональні та структурно-морфологічні інтегральні біомаркери для визначення ступеня впливу морських екосистем;
• проведено інвентаризацію басейну токсичних та потенційно небезпечних мікроводоростей планктону та бентосу Азово-Чорноморського басейну;
• уперше в морській біології виявлено міжрічні коливання видового різноманіття планктонних (див. Планктон) угруповань у тропічних районах Світового океану, пов’язані з просторовим розташуванням систем атмосферного тиску, та визначено тенденції його багаторічної мінливості;
• створено кадастр планктонних біолюмінесцентів (див. Біолюмінесценція) та карту полів біолюмінесценції фотичного шару Світового океану.

Поряд із фундаментальними дослідженнями провадили прикладні розробки.

Міжнародна співпраця

До 2014 Інститут співпрацював з науковими організаціями пострадянських держав, а також Болгарії, Великої Британії, В’єтнаму, Греції, Індії, Ірландії, Китаю, Кувейту, Мальти, Мексики, Польщі, США, Туреччини, Франції та інших країн, зокрема у реалізації програм і грантів.

Був операційним центром Міжнародного інституту океану в Україні, головним офісом Міжнародного союзу з екоетики та учасником контракту, укладеного між Комісією Європейських співтовариств та Інститутом океанографії Фонду Альбера I, князя Монако, за проєктом «Європейська мережа з удосконалення аналізу екосистем океану».

Фахові видання

На базі інституту виходили «Морський екологічний журнал» (рос. «Морской экологический журнал»; 2002–2014), збірники наукових праць «Біологія моря» (рос. «Биология моря»; 1964–1979) та «Екологія моря» (рос. «Экология моря»; 1980–2010).

Від 2018 відновлено видання «Морського екологічного журналу» (засновник видання: Державна установа «Інститут морської біології НАН України» в м. Одесі). Мови видання: українська, англійська, польська, румунська; на 2024 було включено до Переліку наукових фахових видань України категорії Б у галузі біологічних наук.

Література

1. Слипецький Д., Горбунов В., Сергєєва О. Створення електронного репозиторію Iнституту біології південних морів НАН України на основі вільно поширюваного програмного забезпечення // Бібліотечний вісник. 2008. № 3. С. 16‒21. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bv_2008_3_3
2. Еремеев В. Н., Владимиров В. Л., Сергеева А. В. Информационное обеспечение современного морского научно-исследовательского института // Морський екологічний журнал. 2012. Т. 11. № 1. С. 33–40.
3. Звонкова Г. Л. Інститут біології південних морів імені О. О. Ковалевського НАН України: короткий історичний нарис (1963–1990 рр.) // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститу». Серія: Історія науки і техніки. 2014. № 59. С. 89–96.
4. Історія Національної академії наук України. 1961–1965 : в 2 ч. Київ : Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2020. Ч. 1. 944 с. URL: https://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/er-0004028.pdf
5. Мінічева Г. Г. Вступне слово // Морський екологічний журнал. 2020. Т. 14. № 1. С. 7. URL: https://mej.od.ua/index.php/mej/issue/view/5/5
6. Історія Інституту // Інститут морської біології НАН України. URL: https://imb.odessa.ua/history-university/

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Біології південних морів інститут ім. О.О. Ковалевського // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біології південних морів інститут ім. О.О. Ковалевського (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 11.06.2025