Біле море

Бі́ле мо́ре — внутрішнє море Північного Льодовитого океану.

Картосхема розташування Білого моря

Біле море

Площа (кв.км.) 90000
Максимальна глибина (м) 350
Острови Соловецькі острови
Впадають річки Північна Двіна, Мезень, Онега (річка), Кем, Виг
Країни Росія
Порти Архангельськ, Онега (місто), Бєломорськ, Кандалакша
Біла ніч над Білим морем
Риболовецький траулер у Білому морі
Влітку біля м. Сєверодвінська, південно-східна частина Білого моря
Кандалакська затока
Соловецький монастир на Соловецьких островах, південно-західна частина Білого моря

Географічне положення

Єдине арктичне море, що майже повністю лежить на південь від Північного полярного кола. Розташоване в межах Росії.

З’єднується на півночі з Баренцовим морем протокою Горло, північну ширшу частину якої називають протокою Воронка. Межа з ним проходить лінією мис Святий Ніс (Кольський півострів) — мис Канін Ніс (півострів Канін).

Історична довідка

Біле море було відоме новгородцям (див. Новгородська республіка) з 11 ст. Відтоді на морі розвивалася торгова навігація. У 14 ст. на берегах з’явилися перші поселення, найдавніше — Холмогори в гирлі р. Північної Двіни. Звідси Іван ІІІ 1492 спорядив торгові кораблі, завантажені зерном і хутром, до Данії. З кінця 15 ст. і до початку 18 ст. морем проходив шлях, що сполучав Росію із Західною Європою. У 16 ст. у Біле море ввійшло перше іноземне судно під командуванням Р. Ченслера. Згодом в Англії була заснована Московська компанія (1555–1917), яка отримала монопольне право на торгівлю з Росією, зокрема й Білим морем.

До 17 ст. в Росії море мало такі назви: Студене, Соловецьке, Північне, Спокійне, Біла Затока.

1827–1832 гідрограф, віце-адмірал М. Рейнеке (1801–1859) зробив перший детальний гідрографічний опис і видав «Атлас Білого моря і Лапландського берега». З 1840 почалися регулярні метеорологічні, з початку 20 ст. — гідрологічні спостереження. 1891–1902 під керівництвом М. Кніповича вперше здійснено комплексні дослідження.

У 1920–1930-х вивчення природи Білого моря інтенсифікували. Почали працювати експедиції різного профілю, гідрометеорологічні станції, науково-дослідні установи.

Загальні відомості

Біле море — найбільш відокремлене море Північного Льодовитого океану. Глибоко врізане в сушу.

Є одним із найменших на Землі: площа — 90 тис. км2, об’єм — 6 тис. км3, найбільша глибина — 350 м.

Його центральна частина має назву Басейн.

Характеристика

Рельєф дна

Западина Білого моря розташована частково на околиці Балтійського щита давньої Східноєвропейської платформи, частково — на Російській плиті. Найглибші райони — у Кандалакській затоці (понад 300 м) і Басейні (близько 200 м), від якого глибини плавно зменшуються до вершини Двінської губи, решта мілководні, особливо Онезька губа й Мезенська губа.

Протока Горло є широким жолобом (див. Жолоб глибоководний) з глибинами на порозі близько 40 м, що ускладнює водообмін із Баренцовим морем. Донні осади на мілководді та в районах зі значною швидкістю придонних течій представлені переважно піском, галькою, валунами, у Басейні та Двінській губі — дрібнозернистим глинистим мулом. У Горлі та інших районах виявлені залізо-марганцеві конкреції.

Берегова лінія

Сильно порізана берегова лінія утворює численні губи (затоки), серед найбільших — Онезька, Мезенська, Двінська й Кандалакська. Є багато островів, зокрема Соловецькі острови, Великий, Моржовець і Оленячий.

Береги здебільшого низовинні, абразійні (див. Абразія), зі слідами льодовикової обробки (див. Льодовиковий рельєф); мають власні назви. Терський берег переважно акумулятивний (див. Акумулятивний рельєф), Кандалакський, Карельський і значна частина Поморського — фіордово-шхерного типу (див. Фіорд; Шхери). Більша частина Онезького, Літнього й Зимового належать до абразійно-акумулятивного типу вирівняних берегів. Абрамівський та Конушинський береги Мезенської губи, які активно розмиваються, — абразійні.

Гідрологічний режим

Загальний річковий стік — близько 215 км3 на рік. Великі річки — Північна Двіна, Мезень, Онега, Кем і Виг — дають понад 90 % річкового стоку (до 70 % — під час весняного водопілля). За рік оновлюється до 70 % вод Білого моря.

У глибоководних частинах виділяють три типи водних мас:

  • поверхневі (прогріті, досить опріснені в теплий період);
  • проміжні (температура — від –0,7 °С до +1 °С, солоність 28,5–29 ‰);
  • глибинні (з високою солоністю та температурою, близькою до замерзання).

У мілководних частинах — поверхневі та глибинні водні маси.

Поверхнева циркуляція вод проти годинникової стрілки. Швидкість течій становить близько 10–15 см/с, у звуженнях і біля мисів — до 30–40 см/с, у Горлі та Мезенській губі — 250 см/с.

Припливи правильні півдобові (у вершині Мезенської губи — до 10 м, у Кандалакській затоці — близько 3 м).

Температура води на поверхні влітку — від +7 °С на вході у Воронку до +15 °С у вершинах заток; узимку — від –0,5 °С у затоках до –1,9 °С у протоці Горло.

У зимовий період показники солоності зазвичай більші: у Воронці та Горлі — 29–30 ‰, у Басейні — 27,5–28 ‰, у затоках — 23–25 ‰. Улітку в різних районах Білого моря спостерігаються значні контрасти солоності — від 34 ‰ у північно-західній частині Воронки до 10 ‰ у вершині Двінської губи.

Наприкінці жовтня лід з’являється у вершині Мезенської губи, у січні — у Воронці та Горлі. Повністю скресає в червні. Переважає лід, що дрейфує. Припайні льоди займають вузьку прибережну смугу, зазвичай до 1 км. Середня товщина льоду — 35–40 см.

Клімат

Характерним є перехідний клімат від субарктичного морського до помірно континентального. Зима холодна і тривала. Середня температура повітря в лютому — –15 °С, мінімальна — до –26 °С, максимальна — на виході з протоки Воронки (–9 °С). Літо коротке і прохолодне. Північно-східні вітри приносять дощову погоду з температурою в липні +8–10 °С. При південно-західних вітрах погода сонячна, температура — до +18 °С. Найвищі показники фіксують у південній частини моря.

Річна кількість атмосферних опадів становить близько 600 мм.

Рослинний і тваринний світ

Фауна і флора Білого моря подібні за видовим багатством до Баренцового моря; за промисловою та біологічною продуктивністю значно йому поступається. У середньому Біле море дає 1,2 кг риби з гектара (Баренцове море — 4,5 кг), що зумовлено менш сприятливими кліматичними й гідрологічними умовами: суворістю зимового періоду, порівняно зниженою солоністю води. Окремі ділянки моря різняться за флорою і фауною: найбагатша щодо цього Онезька губа, найбідніша — Двінська.

Донна фауна Білого моря налічує понад 700 видів. Тут також мешкає 50 видів риб, із яких понад 10 видів мають промислове значення. Із ссавців наявні тюленеві (гренландські тюлені, морські зайці), білухи.

Альгофлора Білого моря нараховує понад 190 видів водоростей. Найпоширеніші серед них належать до родів ламінарія (морська капуста), анфельція, серед судинних рослин — зостера.

Значення

Біле море є важливим районом рибальства. Промислове значення мають сьомга, кумжа, навага, сайка, камбала, корюшка, підвиди оселедця тихоокеанського (оселедець біломорський або біломорка) і тріски атлантичної (тріска атлантична біломорська).

Зберігається транспортне значення. Через Біломорсько-Балтійський канал Біле море пов’язане з Балтійським морем, Волго-Балтійським водним шляхом — із р. Волгою.

Розвинений туризм, зокрема релігійне паломництво до православних святинь Соловецького монастиря.

Серед головних портів — Архангельськ, Онега, Бєломорськ, Кандалакша.

Екологічні проблеми

Екологічний стан загалом стабільний. Концентрація забруднювальних речовин зростає в гирлових ділянках річок, затоках і місцях зосередження флоту. Це призводить до скорочення чисельності популяцій гідробіонтів у прибережних районах.

Література

  1. Limits of Oceans and Seas. Special Publication N° 23 / International Hydrographic Organization. 3rd edition. Monte-Carlo,1953. 38 p.
  2. Залогин Б. С., Косарев А. Н. Моря. Москва: Мысль, 1999. 400 с.
  3. Filatov, N., Pozdnyakov, D., Johannessen, O.M. et al. White Sea. Its Marine Environment and Ecosystem Dynamics Influenced by Global Change. Springer, 2005. 174 p.
  4. Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 255 с.
  5. Флора и фауна Белого моря: иллюстрированный атлас / Под ред. А. Б. Цетлина, А. Э. Жадан, Н. Н. Марфенина. Москва : Т-во научных изданий КМК, 2010. 471 с.
  6. Толстиков А. В., Чернов И. А. Антропогенное воздействие на экологическое состояние Белого моря // Научно-исследовательские публикации. 2014. № 15(19). С. 19–31.

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Біле море // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біле море (дата звернення: 16.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
23.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ