Бідермаєр

Бідерма́єр (нім. Biedermeier, Biedermaier) — стильовий напрям, що сформувався в першій половині — середині 19 ст. в Німеччині й Австрії та поширився в країнах Центральної та Східної Європи, зокрема серед слов’янських народів. У метрополії Австрійської імперії та в її провінціях виник в атмосфері збайдужіння, нерозуміння ідей Французької революції 1789–1799 і водночас несприйняття крайнього консерватизму. Перехідний період між класицизмом і романтизмом, у якому втілені певні демократичні риси, смаки та погляди міського середовища. Позначений увагою до щоденного життя, його укладу, спричинив зміни в літературі, архітектурі, живописі, музиці, а також в ужитковому мистецтві; розвивався внаслідок трансформування форм класицизму, з елементами міщанського затишку (див. Міщани).

Історична довідка

Назву «бідермаєр» пов’язують із літературним персонажем Готлібом Бідермаєром, ім’я якого Л. Айхродт (1827–1892) і А. Кусмауль (1822–1902; обидва — тепер Німеччина) використали в поезії «Бідермаєрова любов до пісні» («Biedermeier Liederlust»; 1850). Перші вірші, підписані псевдонімом Біденмаєр, опубліковано 1855 в мюнхенському тижневику «Флігенде Блеттер» («Fliegende Blätter»), популярному серед представників середньої верстви Німеччини.

Вибір псевдоніма символічний: Готліб (нім. Gottlieb — любити Господа); Бідер (від нім. «bieder» — чесний, відвертий), маєр (від нім. «meier» — той, хто робить щось добре). Прізвище поширене в Німеччині, як і Бідерман (нім. Biedermann — порядний, сумлінний чоловік).

Бідермаєр став своєрідним гаслом часу, означивши культурну епоху. З ним асоціювалися переміни в суспільстві. У добу романтизму бідермаєр сприймали як символ міщанства та дріб’язковості. Спочатку поняття мало легкий негативний відтінок, у другій половині 19 ст. стало глумливим, набуло принизливого та навіть саркастичного змісту. На початку 20 ст. знову набуло позитивного змісту.

На теренах сучасної України, зокрема її галицьких землях, бідермаєр поширився в першій половині 19 ст. Явище проникало в Галичину різними шляхами: напряму з м. Відня і через посередництво чеської та польської культур. Криза настала через переоцінку ідеалів, що зумовило втечу людини з публічного життя до родинного кола. Сформувався тип міщанина, який прагнув душевного спокою, суспільного порядку та поміркованої релігійності.

У мистецтвознавстві й культурології поняттям «бідермаєр» позначали окремий напрям і творчий стиль. Термін уживали в історії мистецтва, літературознавстві. Бідермаєр позбувся романтичного пафосу й наповнився повсякденною ідеєю самовдосконалення через мистецтво, зокрема, музику, а також освіту, підкреслюючи любов до Бога.

Характеристика

Бідермаєр розвивався як відгалуження від романтизму, перебуваючи в опозиції до його головних тенденцій. Характерну рису романтизму — увагу до особистості, витіснила турбота про приватність у його повсякденних проявах.

Бідермаєр у живописі

Напрям пов’язують насамперед із живописом Німеччини й Австрії, зокрема творчістю художників Ф. Г. Вальдмюллера (1793–1865; тепер Австрія), І. П. Газенклевера (1810–1853), Г. Ф. Керстінґа (1785–1847), А. Л. Ріхтера (1803–1884), К. Шпіцвеґа (1808–1885; усі — тепер Німеччина), М. фон Швінда (1804; тепер Австрія — 1871; тепер Німеччина). Характерні риси: сентиментальна споглядальність, ідеалізація патріархального устрою, зацікавлення побутом, легкий гумор, переважання вишуканих, проте застиглих форм. На невеликих за розмірами полотнах здебільшого зображали звичайних людей, побутові сценки, природу.

У малярстві м. Львова переважав портрет. Вихованці Віденської академії мистецтв А. Рейхан, М. Яблонський, А. фон Медвей (1814–1870; тепер Україна) та ін. поєднували у творах індивідуалізування особи через відображення рис її характеру та навіяну часом ідеальність типу. У середовищі галицького міщанства були популярні твори графіка К. Ауера (1818; тепер Чехія — 1859; тепер Україна), зокрема літографії портретів М. Вербицького, І. Лаврівського та ін.; полотна художника-баталіста Ю. Коссака (1824–1899; тепер Польща) «Ференц Ліст», «Оборона львівської ратуші в листопаді 1848 року» та ін.

Бідермаєр в архітектурі

Характерні риси: будови казарменого типу, тобто холодні й суворі величезні споруди, позбавлені зовнішнього декору. Стиль зумовлено прагненням до міщанського способу життя, зокрема, побутових вигод, спокою. Відгомоном європейського бідермаєру в архітектурі Галичини стали зміни зовнішнього вигляду м. Львова, де переважали австрійські традиції адміністративних і культурно-мистецьких закладів: ратуша (див. Ратуша у Львові), єпископський палац, театр Скарбка.

Бідермаєр в ужитковому мистецтві

Терміном «бідермаєр» позначали особливий (практичний, легкий, витончений) дизайн меблів. Завдяки новому стильовому напряму часто досягали простоти, з одного боку, та складності і функціональності — з другого. Від 19 ст. такі меблі були поширені в побуті м. Львова. Чимало зразків збереглися до тепер у приватних квартирах, а також у музеях.

Бідермаєр у літературі

У літературі виділяють вищий та нижчий бідермаєр. До першого відносять малі епічні та драматичні форми: новелу та казку. До другого — сентиментальну прозу, яку друкували в альманахах та календарях із яскравими ілюстраціями. Манері бідермаєру найбільш відповідала статична новела.

У німецькій літературі бідермаєр представляли поети Й. К. Б. фон Айхендорф (1788–1857; тепер Польща), Е. Т. А. Гофман, Г. Келлер, П. Гейзе, О. Людвіг (1813–1865) та ін.; у віршовому оповіданні — Е. Шульце (1789–1817; обидва — тепер Німеччина), Й. К. фон Зедліц (1790; тепер Чехія — 1862; тепер Австрія), Й. Г. Кінкель (1815; тепер Німеччина — 1882; Швейцарія); у драмі — Ф. Грільпарцер та ін.

Прояви бідермаєру спостережено в українській літературі першої половини 19 ст., яку репрезентувала насамперед «Руська трійця» — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У творах М. Шашкевича («Веснівка», «Підлисся») та Я. Головацького («Річка») розум переважає над почуттями, панує ідилія простого людського життя, стриманість у поривах, ідеалізація молодих років, що минули. Ознаки лірики бідермаєру (за І. Панькевичем): мотиви самотності, любов до ближнього, думки про розлуку та минущість життя.

Прояви бідермаєру помітні у творчості А. Могильницького, М. Устияновича та ін. Їхня лірика передає стан самотності, думки про розлуку. Зразком галицького бідермаєру є вірш І. Гушалевича «Мир вам, браття» (1848), який став гімном галичан, поки його не змінила поезія І. Франка «Не пора».

Із класикою бідермаєр поєднувало прагнення до людської досконалості. У класиків переважав мотив розвитку геніальної особистості, у бідермаєрі — досягнення досконалості без геніальності, лише виконанням обов’язків. Звідси похвала праці й обов’язків. Бідермаєр знаходив рішення у роз’єднанні між дійсністю та ідеалом, романтики це рішення шукали і не знаходили. Класика і романтика у своїй основі динамічні, бідермаєр — статичний.

У польській літературі бідермаєр започаткувало оповідання П. Янковського (1810–1872; тепер Білорусь) «У хаті мого дідуся» («W domu mojego dziadka»; близько 1840). Спогади, щоденники, листи цього часу фіксували перебіг подій, описували звичаї, уподобання людей. Репрезентативними були повісті Ю. І. Крашевського «Історія про бліду дівчину з Гострої Брами» («Historia o bladej dziewczynie spod Ostrej Bramy»; 1841), «Щоденники незнайомця» («Pamiętniki nieznajomego»; 1846), «Комедіанти» («Komedianci»; 1851), «Старий слуга» («Stary sługa»; 1851); З. Качковського (1825; тепер Україна — 1896; Франція) «Диво-жінка» («Dziwożona»; 1855); Ю. Коженьовського (1797; тепер Україна — 1863; тепер Німеччина) «Мандрівки дивака» («Wędrówki oryginała»; 1848), «Нові мандрівки дивака» («Nowe wędrówki oryginała»; 1851).

Із відходом романтичного героїзму постало бідермаєрівське повістярство, де переважала чутливість, легка вразливість, сентиментальність. Бідермаєрський світогляд спирався на тенденції, що вели до злагодженого, утихомиреного образу світу, на концепцію Бога, який допомагав людям реалізувати себе не так у великих справах, як у повсякденному житті, позбавленого романтичної героїки. Бідермаєр трактував людину як істоту, здатну перемогти зло через моральні зусилля. У творах домінували етика та повчання, у яких автори вбачали оптимістичні засади для внутрішнього вдосконалення духовних, моральних та інтелектуальних сил.

Література бідермаєру описувала різні соціальні верстви: вищий клас (привілейований), ставлення до якого негативне, та інтелігенцію, ремісників і селяни, які ілюстрували працьовитість, скромність, повагу й шанобливість. Поміж негативним і позитивним полюсами з’явилися типи героїв-диваків, які заповнили простір між «верхнім» і «нижнім» у суспільстві. Вони позбавлені гумору, головний напрям їхньої самореалізації — жертвувати почуттями, особистим щастям, кар’єрою в ім’я родини й Бога.

Бідермаєр у музиці

Уперше термін «бідермаєр» для характеристики музики вжив композитор, музикознавець В. Німан (1876–1953), аналізуючи творчість композиторів-«напівромантиків». Композитор, музикознавець Г. Й. Мозер (1889–1967; обидва — тепер Німеччина) у праці «Історія німецької музики» (1924–1928) написав про «малих майстрів бідермаєру»: О. Ніколаї (1810; тепер Росія — 1849; тепер Німеччина), Ф. фон Флотова (1812–1883; тепер Німеччина), Л. Шпора, К. Кройцера (1780; тепер Німеччина — 1849; тепер Латвія), які творили в один час із Ф. Шубертом, К. М. фон Вебером, Ф. Мендельсононом Бартольді та ін. Дослідник Г. Функ (дати й місця народження та смерті невідомі) розширив часові межі бідермаєру, об’єднавши композиторів, які працювали 1815–1830 та 1830–1870.

Теоретик музики, філософ К. Дальгауз (1928–1989; тепер Німеччина), у монографії «Музика ХІХ століття» (1980) окреслив бідермаєр не як стиль, а як період музичної культури. Запропонував виділити в ньому два етапи: ранній — 1815–1830, протягом якого доба бідермаєру виявилася найкраще, та пізній — 1830–1848. Продовжуючи орієнтуватися на стиль В. А. Моцарта і Л. ван Бетховена, композитори — представники бідермаєру творили в час, коли пафос класицизму (з його універсальними ідеями) вступав у конфлікт із міщанською дійсністю.

Суміш старого й нового — типовий приклад мелодичного стилю бідермаєру періоду до 1830, який окремі історики називають раннім романтизмом. До нього відносять творчість Л. Шпора, для якого характерне приборкування початкового романтичного імпульсу (таку манеру трактують як бідермаєрську).

Представники бідермаєру — композитори Я.В. Г. Воржішек (1791; тепер Чехія — 1825; тепер Австрія) і В. Я. К. Томашек (1774–1850; тепер Чехія). Еклоги та рапсодії останнього створені на основі стильових принципів В. А. Моцарта. Це стосувалося форми, побудови фрази, гармонії та піаністичної орнаментації. Пісні В. Я. Томашека, особливо на слова Й. В. Гете, мають індивідуальне забарвлення переважно в мелодиці. Ці твори поділяють на умовні групи: народна пісня, святкова (компанійська, бенкетна), декларативна.

Подібно зорієнтована на бідермаєр музика Я. В. Г. Воржішека. Ранні віртуозні фортепіанні твори писав для публіки, яка вимагала технічної досконалості твору. У пізніший період його музична манера, що розвивалася під впливом Й. Н. Гуммеля (1778; тепер Словаччина — 1837; тепер Німеччина) та ранньої творчості Л. ван Бетховена, стала зразком наслідування класичного минулого в руслі нового стильового напряму.

Риси бідермаєру та романтизму є у творах композиторів епохи Романтизму, а найбільше — у композиціях Ф. Шуберта та Ф. Мендельсона Бартольді. Останній розділяв свої твори за принципом: а) для всіх (широкого загалу); б) та інші. Композитор часто використовував елементи й прийоми, характерні як для стилю романтичного, так і для бідермаєру («Пісні без слів», ораторії для хористів-аматорів у традиціях Г. Ф. Генделя та Ф. Й. Гайдна). Чимало пісень Ф. Шуберта є лише бенкетними (святковими, компанійськими) і не мають високого естетичного рівня, бо призначені для розваги («An die Musik», «Die Forelle» та ін.). Прийоми бідермаєру характерні для пізніх творів Р. А. Шумана. Вони перекликаються з минулим (класикою), що є запорукою їх мистецької майстерності.

Європейський бідермаєр вплинув на галицьку музику 19 ст. Диригентом львівського театру в кінці 18 ст. став музикант і композитор Ю. А. Ф. Ельснер (1769–1854; тепер Польща), пізніше вчив Ф. Шопена. 1813–1838 в м. Львові жив Ф. К. В. Моцарт — син В. А. Моцарта. Він працював учителем гри на фортепіано, організував хорове товариство, яким диригував, а також концертував як піаніст.

Більшість галицьких композиторів доби бідермаєру працювала вчителями музики в гімназіях, інститутах шляхетних дівчат, у приватних пансіонах і заможних родинах. Вони залишили значну за обсягом творчу спадщину: камерно-інструментальні, вокальні, фортепіанні твори. Композиції поповнювали репертуар для салонів і домашнього музикування, іноді з’являлися на концертній естраді. Типова риса музичного мистецтва бідермаєру — пісня в супроводі фортепіано, популярною була гра в чотири руки. У побутовому інструментальному репертуарі переважали насамперед ужиткові форми (марші, вальси, кадрилі, мазурки та ін.), які відповідали потребам музикування в домашніх умовах, а також каприси, рондо, віртуозні фантазії та ін.

Внесок у розвиток музичного мистецтва Галичини, поширення європейської музики та підготовку національних кадрів, зокрема, А. Вахнянина, М. Вербицького, І. Лаврівського, зробили композитори, педагоги А. Нанке (близько 1780 — 1835; тепер Польща) і В. Серсавій (1802; тепер Чехія —1853; тепер Польща).

Представниками бідермаєру в музиці Галичини були П. Любович (1826–1869), М. Кумановський (1846–1924), Т. Кобринський (1848–1882; усі — тепер Україна), С. Абрисовський та ін. Риси бідермаєру простежено в творчості Й. Рукґабера (1799; тепер Австрія — 1876; тепер Україна), Й. К. Кесслера (1800; тепер Німеччина — 1872; тепер Австрія) та ін. Їхнім творам притаманна сентиментальність, короткі мотиви, деяка ритмічна одноманітність. Подекуди — зовнішня ефектність, блиск, звукозображальність. Популярними були твори Й. Д. Витвицького (1813–1866; тепер Україна), зокрема, фантазії та варіації на теми українських думок.

Основу репертуару музикантів-аматорів становили невибагливі салонні п’єси (баркароли, пісні без слів, ноктюрни), поширеними були обробки українських народних пісень, варіації, шумки і думки.

Література

1. Возняк М. Українські драматичні вистави в Галичині в першій половині ХІХ століття // Записки Наукового товариства ім. Шевченка.1909. Т. 88. Кн. 2. С. 51–93.
2. Панькевич І. Літературний бідермаєр в галицько-українському письменстві // Праці Українського Історично-Філолоґічного Товариства в Празі. 1941. Т. 3. С. 100–114.
3. Dahlhaus C. Idea muzyki absolutnej i inne studia. Kraków : Polskie Wydawnictwo Muzyczne, 1988. 508 p.
4. Мельник Л. Концертне життя Львова 1824–1840 рр. у дзеркалі часопису «Mnemosyne» // Musica Galiciana. 1999. Т. 3. С. 59–74.
5. Потульницький В. Огляд фондів україніки архівів і бібліотек Відня // Українсько-австрійські культурні взаємини другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Київ; Чернівці : Тріумф, 1999. С. 60–70.
6. Ільницька Л. Романтизм чи бідермаєр? (Іван Панькевич – дослідник творчості Маркіяна Шашкевича) // Шашкевичіана. 2000. Вип. 3–4. С. 426–440.
7. Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ–ХХ ст. Тернопіль : Астон, 2000. 339 с.
8. Овсійчук В. А. Класицизм і романтизм в українському мистецтві. Київ : Дніпро, 2001. 444 с.
9. Ясіновський Ю. П. Матеріяли до історії української церковної музики доби Маркіяна Шашкевича // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2001. Вип. 9. С. 212–221.
10. Витвицький В. Старогалицька сольна пісня ХІХ століття. Перемишль : Перемиський центр культурних ініціатив «Митуса», 2004. 158 с.
11. Жмуркевич З. Європейський бідермаєр і галицька музика ХІХ століття // Студії мистецтвознавчі. 2005. Ч. 6 (10). С. 48–53.
12. Новакович М. О. Традиції бідермаєру в галицькій музичній культурі ХІХ століття // Українське музикознавство. 2017. Вип. 43. С. 41–51.

Автор ВУЕ

З. С. Жмуркевич

Покликання на цю статтю: Жмуркевич З. С. Бідермаєр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бідермаєр (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.06.2024