Головацький, Яків Федорович

Голова́цький, Я́ків Фе́дорович (псевдоніми і криптоніми: Гаврило Русин, Балагур Яцько, Галичанин, Чепеленько Яцько, Головацький Ярослав, Г-кій, Я., Я. Г., Я. Ф. та ін.; 29.10.1814, за іншими даними 13.10.1814, 17.10.1814, 20.10.1814, с. Чепелі, тепер Золочівського району Львівської області, Україна — 13.05.1888, м. Вільно, тепер м. Вільнюс, Литва) — поет, етнограф, мовознавець, фольклорист, історик, бібліограф, педагог, громадський діяч, священник Української греко-католицької церкви. Співзасновник об’єднання «Руська трійця», співавтор альманаху «Русалка Дністровая».

Головацький, Яків Федорович (Asnyk, Adam)
Псевдоніми	Гаврило Русин, Балагур Яцько, Галичанин, Чепеленько Яцько, Головацький Ярослав, Г-кій, Я., Я. Г., Я. Ф. та ін.
Справжнє ім’я	Яків
Справжнє прізвище	Головацький
Народження	29 (за іншими даними 13, 17, 20).10.1814
Місце народження	Чепелі
Смерть	13.05.1888
Місце смерті	Вільнюс
Місце поховання	Вільнюс
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Місце діяльності	Україна, Угорщина, Литва
Напрями діяльності	громадська діяльність, літературна творчість, видавнича справа, педагогічна діяльність

«(заіншимиданими13,17,20)» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 29.

Життєпис

Походив із багатодітної родини греко-католицького священника. Навчався у Львівській початковій школі (1820–1825) та Львівській гімназії (1825–1831).

1831 вступив на філософський факультет Львівського університету Яна-Казимира (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка).

1832, перервавши навчання, подорожував містами і селами Галичини, Буковини та Закарпаття, збирав та записував пісні народні, вивчав рукописи й стародруки церков і монастирів.

1834–1835 навчався в Духовній академії в м. Кошиці та Угорському королівському університеті (тепер Будапештський університет імені Лоранда Етвеша, Угорщина).

Улітку 1835 поновив навчання у Львівському університеті, який закінчив 1841. Одночасно слухав лекції богословських курсів у Львівській духовній семінарії.

1842–1848 — парох у селах Микитинці (тепер Косівського району Івано-Франківської області) та Хмелева (тепер Чортківського району Тернопільської області).

Учасник Собору руських учених 1848 в м. Львові.

1848–1867 займався викладацькою діяльністю. Перший професор кафедри руської словесності Львівського університету, декан філософського факультету (1858–1859) та ректор навчального закладу (1863–1864). У Львівському університеті заклав основи україністики та славістики.

1859 очолив боротьбу проти прихильників заміни кирилиці на латиницю, яка завершилася виданням у м. Львові німецькомовного збірника «Питання мови і письма русинів у Галичині» (1861).

У 1850-ті під впливом поглядів Д. Зубрицького та М. Погодіна перейшов на позиції москвофільства. Обґрунтовував існування однієї руської народності та однієї руської літератури, виступав проти вживання української мови в літературі й науці.

1867 у складі делегації слов’ян Австро-Угорщини взяв участь у Всеросійській етнографічній виставці в м. Москві, де виголосив промову про руську національно-культурну єдність і слов’янське об’єднання. У м. Відні такі ідеї сприйняли як доказ домагань Росії на слов’янські землі і демонстрацію проросійської орієнтації австрійських слов’ян. Через це вченого звільнили з університету.

Після невдалої спроби очолити кафедру російської мови і літератури в Імператорському Новоросійському університеті в м. Одесі (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) переїхав із сім’єю до м. Вільно. Зрікся сану священника і перейшов у православ’я.

1867–1888 очолював Віленську археографічну комісію для розгляду давніх актів, працював кустошем (хранителем) бібліотеки Віленського університету (тепер Вільнюський університет), виконував обов’язки голови тимчасової комісії з упорядкування Віленської публічної бібліотеки і музею.

Діяльність

Літературну та наукову діяльність почав у 1830-х.

1833 спільно з М. Шашкевичем та І. Вагилевичем заснував напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця». Члени гуртка уклали першу рукописну збірку власних поезій та перекладів «Син Русі» (1833). Співавтор забороненого цензурою альманаху «Зоря» (1834), який крім оригінальних творів, містив народні пісні, історичні та публіцистичні матеріали.

1837 в м. Будапешті гуртківці видали альманах «Русалка Дністровая», де замість язичія застосували живу народну мову, заклавши основи нової української літератури на теренах Західної України. В альманасі вміщено вірш Головацького «Два віночки», переклади сербських народних пісень «Три зозулі» і «Смерть минулих», фольклорні записи, а також бібліографічні матеріали.

Брав участь в укладанні та виданні літературно-наукового альманаху «Вінок русинам на обжинки» (1846–1847, ч. 1–2), де надрукував романтичні поезії «Весна», «Туга за родиною», «Річка», «Над Прутом», а також 20 сербських пісень, перекладених українською мовою.

Як учений-археограф досліджував рукописні збірки, архіви тощо. Спільно з І. Вагилевичем виявив і опрацював пам’ятки давньоукраїнського законодавства: списки Кормчої книги 12–13 і 15 ст. із текстами статутних грамот князів Володимира Святославича і Ярослава І Мудрого та інші актові джерела (1832). Свої спостереження виклав у праці «Про дослідження пам’яток руської старовини, що збереглися в Галичині та Буковині» (1871).

Автор студій із літературознавства, мовознавства, історії освіти в Галичині: «Граматика руської мови» (1849), «Хрестоматія церковнослов’янська і давньоруська» (1854), «Нарис старослов’янського байкарства або міфології» (1860) тощо. Опублікував статті про І. Котляревського, Г. Квітку-Основ’яненка, Лазаря Барановича, Феофана (Прокоповича) та ін. Обстоював самостійність та самобутність української мови, її відмінність від інших слов’янських мов («Мова руська та її відміни», 1843; «Розправа про мову південноруську та її наріччя», 1848). Подав діалектну диференціацію української мови, виділив волинсько-подільське (або українське), галицьке (або наддністрянське) та карпаторуське наріччя. Уклав лексикографічну працю «Матеріали до словника малоросійського наріччя, зібрані в Галіції та північно-східній Угорщині» (літери А –З; 1857), де представив понад 10 тис. словникових статей.

Результати досліджень з етнографії, історії та географії Галичини, Буковини й Закарпаття відображено в працях «Велика Хорватія або Галицько-Карпатська Русь» (1841), «Історичні відомості про Буковину» (1869), «Про костюми або народне вбрання русинів чи руських у Галичині та північно-східній Угорщині» (1867), історико-географічному нарисі «Карпатська Русь» (1875), «Давні перекази про місто Галич та його окраїни» (1879), «Географічний словник западнослов’янських і південнослов’янських земель і сусідніх країн» (1877, опубліковано 1884), «Матеріали з історії Галичини» (1886) тощо. У фундаментальному виданні «Народні пісні Галицької та Угорської Русі» (3 частини в 4 томах; 1863–1878) структурував українську усну народну творчість. Крім записів народних пісень, подав географічно-статистичні, історико-етнографічні нариси західноукраїнських земель, проілюстрував книгу зразками народного одягу різних етнічних груп українців. 1875 уклав «Етнографічну карту руського народонаселення в Галичині, північно-східній Угорщині і Буковині» (надруковано 1878 як додаток до 1-го тому «Народних пісень Галицької та Угорської Русі»). На карті позначив гідромережу, політичні й адміністративні кордони, залізниці, головні дороги, гори, міста і села, червоним кольором виокремив місцевості, де записував народні пісні або які згадано в піснях.

1846 в журналі «Щорічники слов’янської літератури, мистецтва і науки» (нім. «Jahrbücher für slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft», м. Лейпциг) опублікував статтю німецькою мовою «Становище русинів у Галичині». Розкритикував політику уряду щодо національного питання в краї та виступав проти переслідування національно свідомої інтелігенції.

Книголюб і популяризатор друкованого слова. Передавав книжки приватним особам, бібліотекам, товариствам, навчальним закладам, зокрема Одеській міській бібліотеці (тепер Одеська національна наукова бібліотека), народній бібліотеці м. Средець (Болгарія) та ін. На початку 1850 х заснував бібліотеку «Народного дому» у м. Львові. Для поповнення фонду бібліотечного просив авторів і видавців надсилати по одному примірнику своїх творів.

Бібліографічна діяльність Головацького пов’язана з укладанням бібліографічних покажчиків «Бібліографія з мови та літератури за 1837–1861 рр.» (рукопис), «Бібліографічні знахідки зі Львова» (1873, «Додаток до Нарису слов’яноруської бібліографії В. М. Удольського» (1874) тощо. В альманасі «Русалка Дністровая» опублікував дослідження «Коротка відомість про рукописи слов’янські та руські з бібліотеки монастиря Св. Онуфрія у Львові» (1837). Описав 24 старовинні рукописні книги, навів відомості про формат, кількість аркушів і статей, переклад, мову, наявність дефектів у примірниках тощо. У літературному збірнику «Галичанин» надрукував працю «Бібліографія галицько-руська з 1772–1848 року» (1863), де схарактеризував 127 книг і брошур, виданих у Галичині. Укладач щорічних бібліографічних списків літератури, які публікував у «Науковому збірнику» Галицько-руської матиці.

Автор праць із бібліотекознавства та книгознавства, видавничої справи в Україні: «Бібліотека “Народного дому”», «Кілька слів про Біблію Скорини та про рукописну руську Біблію 16 ст. з бібліотеки монастиря Св. Онуфрія у Львові; 1865) тощо.

Підтримував контакти з ученими-славістами, зокрема М. Устияновичем, Д. Зубрицьким, етнографом, філологом Ф. Курелацом (1811–1874; тепер Хорватія); листувався з М. Погодіним, О. Бодянським, М. Максимовичем, Я. Колларом, П. Шафариком, етнографом, істориком К. Ф. В. Запом (1812–1871; тепер Чехія), В. Залеським, В. Ганкою, К. Я. Ербеном та ін.

«Яків Головацький: Інтелектуальний юда, який мав шлях
від служіння до зради / Велич особистости №127».
Джерело ютуб канал «Інтернет-радіо Holos fm • Internet Radio Holos fm».

Визнання

Член-кореспондент Королівського чеського товариства наук (з 1850); почесний член Товариства любителів історії та старожитностей російських (з 1866). Член Московського археологічного товариства; Імператорського товариства любителів і шанувальників природознавства, антропології та етнографії; Імператорського російського географічного товариства та розпорядчого комітету Західного відділу Імператорського географічного товариства у Вільно; Попечительської ради при Віленському навчальному окрузі тощо. Іменем ученого названо вулиці в містах Бродах, Львові, Тернополі та ін.; у цих містах встановлено меморіальні дошки. У м. Івано-Франківську відкрито пам’ятник (2013) та музей-кімнату «Руської трійці» (2017). Архів Головацького зберігають у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника та в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 104).

Твори

Коротка відомість о рукописах слов'янських і руських, находящихся в книжниці монастиря св. Онуфрія у Львові // Русалка Днестровая. Будим : Письмом Королевского Всеучилища Пештанского, 1837. С. 120–149.
Несколько слов о библии Скорины и о рукописной русской библии из XVI столетия, обретающейся в библиотеке монастыря св. Онуфрия во Львове. Львов : Печатня Ставропигийского института, 1865. 32 с.
О пеpвом литеpатуpно-умственном движении pусинов в Галиции со вpемен Австpийского владения в той земле. Львов : Печатня Ставропигийского института, 1865. 39 с.
Библиографические находки во Львове. Санкт-Петербург : Типография Императорской академии наук, 1873. 43 с.
О народной одежде и убранстве русинов или русских в Галичине и Северо-восточной Венгрии. Санкт-Петербург : Типография В. Киршбаума, 1877. 85 с.
Судьба одного галицко-русского ученого: к биографии Ивана Николаевича Вагилевича // Киевская старина. 1883. Т. 6. С. 453–472.
Воспоминания о Маркиане Шашкевиче и Иване Вагилевиче // Литературный сборникъ издаваемый литературным обществом Галицко-Русской матицы. 1885. Вып. 1. С. 10–41.
Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30–50 х років ХІХ ст. Київ : Дніпро, 1965. С. 229–285.
Виклади давньослов'янських легенд, або Міфологія. Київ : Довіра, 1991. 91 с.

Література

Петраш О. О. «Руська трійця»: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники. 2-ге вид., допов. Київ : Дніпро, 1986. С. 117–155.
Матисякевич 3. Український археограф Я. Ф. Головацький // Історія української археографії: персоналії. 1993. Вип. 2. С. 3–17.
Люзняк М. Яків Головацький — книгознавець і бібліограф // Шашкевичіана : в 6 вип. Львів; Броди; Вінніпег : Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, 1996. Вип. 1/2. С. 263–265.
Гаврилів Б. М., Миронюк І. Ф., Угорчак Ю. М. Вшанування пам’яті «Руської трійці» (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький). Івано-Франківськ : Місто НВ, 2011. С. 122–158.
Івашків В. Головацький Яків Федорович // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. Київ : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2012. Т. 2. С. 115–116.
Циганик М. Яків Головацький та його участь у «Русалці Дністровій» (Крізь призму наукового бачення Івана Франка) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2013. Вип. 58. С. 205–211.
Гнатюк М. Його злети і падіння (До 200 річчя від дня народження Якова Головацького) // Дзвін. 2014. № 11–12. С. 126–130.
Фаріон І. Яків Головацький: «Відки такий наглий упадок?» (І. Франко): з нагоди 170-ліття заснування катедри руської словесності у Львівському університеті // Слово Просвiти. 2018. Ч. 48. С. 12–13.
Гуменюк М. Я. Ф. Головацький як бібліограф і книгознавець // Міжнародний культурний портал Експеримент. 2019. URL: https://md-eksperiment.org/post/20191223-ya-f-golovackij-yak-bibliograf-i-knigoznavec

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Головацький, Яків Федорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Головацький, Яків Федорович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.01.2025