Бессарабія

Бессара́бія, Басарабія — історико-географічний регіон, що охоплює територію від північно-західного узбережжя Чорного моря до східних теренів Буковини, поміж ріками Дністром, Прутом і нижнім Дунаєм. Розділений між Україною та Молдовою.

Історична довідка

В античну добу (див. Античність) Бессарабія входила до державних утворень гетів, пізніше даків. У період Великого переселення народів територію заселяли кочові племена готів, гунів, аварів, болгар, угрів (предки сучасних угорців). У другій половині 1 тис. на землях розселялися кочовики — печеніги, половці та татари. Водночас від 6 ст. — анти, пізніше південні слов’яни (тиверці та уличі). Упродовж 10–13 ст. територія перебувала у складі Давньої Русі, Галицько-Волинського князівства. Південні шляхи через Бессарабію були місцем контактів руських князівств з Візантійською імперією та Болгарією. Після 1240 на цих землях поширилася експансія татаро-монголів. Від середини 14 ст. регіон потрапив у залежність від Валахії та Молдавського князівства, наслідком чого стала міграція до нього румунськомовного населення (молдовани, волохи). У 15 ст. на торгівлю в Бессарабії — у містах Аккермані (див. Білгород-Дністровський), Бендерах — впливали генуєзці. Під час правління Стефана Великого майже вся Бессарабія ввійшла до Молдавської держави. У першій чверті 15 ст. край у складі Молдавського князівства потрапив у васальну залежність від Османської імперії, де перебував до початку 19 ст.

За Бухарестським мирним договором 1812 Бессарабія ввійшла до Російської імперії. За умовами Паризького мирного договору 1856 південь Бессарабії відійшов від Росії до утвореної Румунської держави, однак за рішенням Берлінського конгресу (1878) землі знову повернулися до складу Російської імперії.

В умовах розпаду імперії після Лютневої революції 1917 в регіоні створено орган національного самоуправління Сфатул Церій (рум. Sfatul Ţării, укр. «Рада країни»). Невдовзі після Жовтневого перевороту 1917, цей орган проголосив 15.12.1917 Молдавську Демократичну Республіку зі столицею в м. Кишиневі (як автономну частину майбутньої федеративної Росії).

У січні 1918 частину регіону окупувала Румунія. Одночасно з цим за прикладом Центральної Ради УНР Сфатул Церій проголосив повну незалежність Молдавської Демократичної Республіки (24.01.1918). Упродовж наступних тижнів Бессарабія була ареною боротьби між кількома силами (молдавські національні формування, румунські війська, Червона гвардія, а в окремих місцевостях також українські війська). Після остаточного встановлення контролю Румунії над регіоном (березень 1918) розпочалася підготовка до його анексії. 09.04.1918 депутати Сфатул Церій ухвалили рішення про приєднання до Румунії. Акт приєднання здобув міжнародне визнання 1920 після підписання країнами Антанти Паризького протоколу. До 1940 РСФРР, а згодом СРСР висували претензії на Бессарабію. 1918–1938 Бессарабія мала статус окремого краю у складі Румунії. Після адміністративної реформи 1938 її територію розділено на цинути (Прутський, Нижньодунайський, Дністровський), а частину колишнього Хотинського повіту приєднано до Сучавського цинуту.

26.06.1940 керівництво СРСР висунуло Румунії ультиматум, яким змусило її передати СРСР Бессарабію й Північну Буковину. 02.08.1940 на частині території Бессарабії з переважно румунськомовним населенням утворено Молдавську РСР. До неї приєднано частину колишньої Молдавської АРСР, що перебувала у складі УРСР. Решта земель (Аккерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти) увійшли до складу УРСР. Із двох перших утворено окрему Аккерманську область (07.08.1940, з 07.12.1940 — Ізмаїльська область), а Хотинський повіт приєднано до утвореної того самого року Чернівецької області.

1941 Румунія окупувала Бессарабію. У серпні 1944 територію повторно зайняла Радянська армія. Паризьким мирним договором 1947 визнано право СРСР на Бессарабію. 1944 відновлено Молдавську РСР та Ізмаїльську область УРСР у кордонах 1940. 1954 Ізмаїльська область (південь Бессарабії) увійшла до складу Одеської області.

Станом на 2024 південні терени Бессарабії (Білгород-Дністровський, Болградський та Ізмаїльський райони) є частиною Одеської області, північні (Дністровський район) — Чернівецької області України. Решта Бессарабії входить до складу Молдови.

Характеристика

Упродовж віків назву «Бессарабія» вживали стосовно південної частини краю (т. з. Буджак), від початку 19 ст. вона поширилася на всю територію. Охоплює масиви Покутсько-Бессарабської височини і простягається до пониззя Чорноморського узбережжя.

Територія Бессарабії становить 45 тис. 600 км², з них українська частина (т. з. Буджак), займає понад 14 тис. км².

Населення на початку 19 ст. налічувало 340 тис. осіб, 1930 — 2 млн 864 тис. За національним складом: близько 50 % — молдовани, 22,5 % — українці, 7,2 % — євреї, 6,5 % — болгари, 4,2 % — гагаузи, 2,8 % — німці та ін.

1939 на півдні Бессарабії мешкало більше 650 тис. осіб., 1941 — близько 800 тис., з них українців — понад 300 тис., росіян — близько 200 тис. Українці і росіяни жили переважно в містах Ізмаїлі, Аккермані, Кілії, а також у Бородінському, Старокозацькому, Татарбунарському, Суворовському, Лиманському районах. Болградський і Ново-Іванівський райони населяли здебільшого болгари й молдовани. Напередодні Другої світової війни в регіоні також мешкали: 140 тис. болгар, 60 тис. молдован, 5,7 тис. євреїв, 5,2 тис. гагаузів, близько 11 тис. представників інших національностей. Переважна більшість населення володіла румунською, українською, російською мовами.

Значення

Бессарабія — один із найбільш строкатих за етнічним складом регіон Східної Європи. Станом на 2001 тут мешкали представники понад 130 національностей. 70 % території регіону перебуває у складі Молдови, 30 % — в Україні (Буджак і Північна Буковина).

Буджак є одним із транзитно-логістичних шляхів між Україною і Європейським Союзом.

Додатково

Історично стосунки між Україною і двома румунськими князівствами (Валахією і Молдавським князівством) були дружніми, навіть коли вони були васалами Османської імперії. Одна з причин цього — спільна православна віра. Румунська та українська мови належать до різних мовних груп, однак містять чимало запозичень одна з одної. До середини 19 ст. румуни послуговувалася кирилицею. Виходець із Бессарабії, син молдавського господаря Симеона Петро Могила був митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі.

Вихідцями з Бессарабії були запорозькі отамани й гетьмани, зокрема І. Підкова, Д. Апостол. Гетьман України Б.-З. Хмельницький, уклавши союз із молдавським господарем В. Лупулом, оженив свого сина Тимоша на його дочці.

Впливовою в регіоні була Православна церква. На 1918 функціонувало три єпархії — Кишинівська, Хотинська та Болградсько-Ізмаїльська, у складі яких було 1084 парафії, 27 монастирів, 7 чернечих скитів та 3 духовні семінарії. У роки Другої світової війни діяв 931 православний храм, де служили 1145 священників, з яких понад 50 % — у південній частині Бессарабії.

Література

1. Михайлуца М. Релігійна політика румунської окупаційної влади в Південній Бессарабії і Трансністрії (кінець 1930-х — 1944 рр.). Одеса : Optimum, 2006. 237 с.
2. Михайлуца М. І. Південна Бессарабія: рік радянізації і перші дні війни // Краєзнавство. 2011. № 4. С. 64–72.
3. Mikhaylutsa N. La guerre contre les autels chretiens du sud de la Bessarabie: dommages et responsables (1941–1945). Galaţi : Muzeul de Istorie Galaţi, 2012. P. 293–301.
4. Raptul Besarabiei, Nordului Bucovinei si Tinutikui Herta din 28 iunie 1940. Chisinau : Editura Cartea Juridica ; Editura Serebia, 2015. 392 p.
5. Filat V. Istoria mișcărilor evanghelice din Basarabia în perioada ţaristă (1812–1917). Chişinău : Lexon-Prim, 2021. 272 p.

Автор

М. І. Михайлуца

Покликання на цю статтю: Михайлуца М. І. Бессарабія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бессарабія (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.03.2024