Білгород-Дністровський

Герб Білгорода-Дністровського

Прапор Білгород-Дністровського

Бі́лгород-Дністро́вський — місто, адміністративний центр Білгород-Дністровського району Одеської області.

Білгород-Дністровський
Країна	Україна
Область	Одеська область
Засновано	6 ст. до н. е.«ст.дон.е.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 6.
Чисельність населення (тис.осіб)	47
Територія (кв.км.)	19
Уродженці	Ломаченко, Василь Анатолійович, Берков, Павло Наумович

Географічне положення

Місто розташоване на березі Дністровського лиману, за 18 км від Чорного моря, за 81 км від м. Одеси. Територія — близько 19 км².

Історична довідка

На берегах Дністровського лиману перші постійні поселення з’явились в у бронзовому віці. Племена будували човни, виготовляли зброю та праці знаряддя з заліза, займались землеробством, скотарством та рибальством. У середині 1 тисячоліття до н. е. на західному березі лиману жили гето-фракійські племена, на східному — скіфські.

У 6 ст. до н. е. греки (вихідці з Мілету) заснували колонію Офіуса (потім Тіра) на західному березі річки Тірас (Дністер). Про це свідчать розкопки археологічні, знайдено вулиці міста, фундаменти будинків, знаряддя праці, посуд, прикраси, уламки статуй, монети, скарби тощо. Тіра була рабовласницькою незалежною державою. Тут керувала колегія архонтів, яку обирали щорічно. Діяли рада та народні збори, які могли відвідувати лише вільні громадяни. Також мали вплив землевласники та купці, які володіли рабами. У першій половині 1 ст. до н. е. Тіра стала частиною Понтійського царства під правлінням царя Мітрідата VI Євпатора. Після його загибелі Тіру зруйнували та розграбували племена гетів. На початку 1 ст. н. е. відбудували. У 2 ст. була форпостом римських північних земель. У 3 ст. н. е. занепадає. Ймовірно Тіру зруйнував готський племінний союз у середині 3 ст. н. е.

У другій половині 1 тисячоліття територію заселяли тиверці й уличі (східнослов’янські племена). Про це свідчать розкопки, де знайдено селища, укріплення городищ тощо. Місто мало назву Білгород. Візантійці називали його Левкополем («Білим містом»).

У кінці 10 ст. на цих територіях розмістились печеніги, половці та інші кочові тюркомовні племена. У 12−13 ст. землі тиверців та уличів увійшли до складу Галицько-Волинського князівства. Зростає значення торговельного шляху по Дністру до моря. У 1214 Білгород перейшов під владу Угорщини. Місто отримало нову назву — Фегер-Вар. 1241 входить до складу володінь хана Ногая після монголо-татарської навали. На межі 13−14 століть відійшов генуезьким купцям. Назва міста змінилась на Монкастро (Маврокастро). За часи правління Олександра Доброго (бл. 1375−1432) територія увійшла до складу Молдавського князівства. У середині 15 ст. місто вважали найбільшим у державі та центром православ’я. У 1440-х мало назву Четатя-Албе (Біла фортеця). Стало столицею Нижньої Молдавії під час тимчасового поділу земель. Також у цей час завершено будівництво Білгородської фортеці (Аккерманської фортеці), яка залишилась до наших часів.

У 1484 турки захопили, зруйнували місто. Більшість мешканців вбито або продано у рабство. Місто перейменували на Аккерман (Білий камінь, тобто Біла фортеця). Ця територія належала Османській імперії понад 3 століття.

1517 відбувся перший похід козаків під Аккерманом під проводом П. Лянцкоронського. Влітку 1595 під проводом гетьмана Г. Лободи (1593−1596; тепер Україна) запорожці загарбали фортецю. У 1684, 1686, 1691, 1693 очолив походи на ці території С. Палій. Згідно з Бухарестським мирним договором 1812 територія відійшла Російській імперії в результаті російсько-турецької війни (1806−1812). Місто стало одним з центрів внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Розвивались виноградарство, рибальство, судноплавство по Дністру.

Через втрату військової значущості Аккерманську фортецю як стратегічний об’єкт 1832 виключено з реєстрів. Губернатор граф Строганов (1796–1891) дозволив використовувати вапняк із мурів для будівництва пристані. Фортецю врятувало те, що видобувати вапняк із кар'єру було легше, ніж розбирати мури.

1901−1902 створено перший соціал-демократичний гурток. 1902−1904 з'явилася міська залізниця на кінній тязі. Побудовано гімназії для дівчат і хлопців, п’ятикласне міське училище, театр. Все це було доступно лише царським чиновникам, власникам підприємств, поміщикам. Більшість містян (особливо робітники) були бідними. 02.05.1905 стався страйк найманих робітників, які працювали на виноградниках.

1918 разом із рештою Бессарабії місто увійшло до складу Королівства Румунії. У румунський період назву міста змінено на м. Четатя-Албе (рум. Cetatea-Albă — «Біле місто»).

У складі СРСР (згідно з новим адміністративно-територіальним поділом) 28.06.1940 місто стало районним центром Ізмаїльської області Української РСР. Того ж року повернено назву Аккерман.

25–26.07.1941 місто зайняли румунські війська за участі окремих єврейських частин. 1941–1944 — центр жудця Четатя-Албе в новоутвореному губернаторстві Бессарабія. Під час Другої світової війни в каменоломні поблизу міста розстріляно близько 600 місцевих євреїв. Приблизно 10 тис. євреїв вивезено до гетто і концентраційних таборів у Трансністрії. З Трансністрії близько 3 тис. із них вивезені на примусові роботи на окуповану Німеччиною територію (усі вивезені з Трансністрії до Райххскомісаріату євреї загинули). Радянські війська увійшли до міста 22.08.1944, після чого йому тимчасово повернено назву Аккерман. 1945 місто перейменували на м. Білгород-Дністровський.

1999 ЮНЕСКО визнало Білгород-Дністровський одним з найстаріших міст у світі.

Російсько-українська війна

Бойових дій на цій території не відбувалось. Від 24.02.2022 російська армія завдає ракетних обстрілів по Білгород-Дністровському.

23.06.2025 РФ атакувала місто балістикою, зруйновано навчальний заклад.

Населення

Кількість населення — 47 727 осіб (2022, оцінка). Національний склад: українці — 62,68 %, росіяни — 27,69 %, болгари — 3,67 %, молдавани — 2,78 % та інші. Рідною мовою вважають російську — 54,52%, українську — 42,08% (2001, перепис).

Клімат

Клімат — помірно-континентальний. Середня температура липня — 25−27 °C, січня — −2,5 °C.

Господарство

Промисловість

Провідні галузі: машинобудування, харчова промисловість, виробництва текстилю, гумових і пластмасових виробів.

Серед підприємств станом на 2024: завод «Гемопласт» (виготовлення медичних інструментів), завод залізобетонних виробів, ПАТ «Білгород-Дністровський міжрайпостач» (виробництво промислових газів), ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» (складське господарство, виготовлення борошняних виробів).

Сфера послуг

Працюють медичні установи, відділення банків та пошти, готелі, заклади громадського харчування, автозаправні станції. Розвинена роздрібна торгівля. Є заклади побутового обслуговування населення.

Транспорт

Станом на 2024 діють: однойменна проміжна залізнична станція; пасажирський зупинний пункт, де курсують електропотяги до Одеси; автостанція. Їздять міжміські та приміські автобуси до міст Одеса, Київ, Херсон, Миколаїв, Умань, Житомир тощо. Громадський транспорт представлено автобусами.

Проходять автошляхи регіонального значення — Р70 (Одеса — Білгород-Дністровський), Р72 (Білгород-Дністровський — Старокозаче). Є Білгород-Дністровський морський торговельний порт.

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

Станом на 2024 діє 16 закладів загальної середньої освіти, 16 дошкільної (ясла-садки). Є професійний будівельний ліцей, фахові коледжі: економіко-правовий; морський рибопромисловий; природокористування, будівництва та комп'ютерних технологій; педагогічний і медичний. Працюють дитячо-юнацька спортивна школа, школа мистецтв.

Культура та мистецтво

Станом на 2023 діяло 7 бібліотек. Працює комунальний заклад «Центр культури та дозвілля», в якому 8 колективів: ансамбль народної музики «Веселка», ансамбль народної пісні «Рідні наспіви», ансамбль танцю «Дністер», ансамбль сучасного танцю «Модерн Данс», фолькгурт «Русичі», театр «Прометей» кіностудія «Луч», дитяча артстудія «Джерельце».

Діє краєзнавчий музей, де представлені закладні камені стін Аккерманської фортеці, античні пам’ятки м. Тіра, речі часів російсько-турецьких війн тощо.

Архітектура

Серед пам’яток архітектури національного значення — Аккерманська фортеця (Білгород-Дністровська фортеця; 13−15 ст.) збереглася майже повністю; архітектурно-археологічний комплекс античного міста Тіра; Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (14−15 ст.); Грецька церква кінця 15 — початку 16 ст., підземна церква Святого Іоана Сучавського 14−19 ст., Скіфська могила (1−3 ст.); Сарматський склеп (3 ст.) тощо. 2019 з ініціативи України до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Tentative List) внесено комплексну пам’ятку «Тіра-Білгород (Аккерман), на шляху від Чорного моря до Балтійського моря».

Спорт

Є стадіони, спортивні майданчики, спортзали. Культивуються легка атлетика, акробатика, веслування та каное та байдарках, футбол, вільна боротьба тощо.

Персоналії

У м. Білгород-Дністровському народилися: спортсмен (боксер) В. Ломаченко, футболіст В. Лупашко (1986), скульптор-портретист Г. Теннер (1889−1943), літературознавець П. Берков та інші.

Перебували у місті — композитор М. Лисенко, письменниця Леся Українка, письменник І. Нечуй-Левицький, драматург І. Карпенко-Карий, акторка М. Заньковецька та інші.

Джерела

• Білгород-Дністровська міська рада (офіційний сайт) URL: https://bilgorod-d.gov.ua/

Література

1. Кравченко А. Средневековый Белгород на Днестре (конец XIII–XIV в.). Київ : Наукова думка, 1986. 124 с.
2. Івченко А. Міста України: 30 років незалежності. Київ : TravelBooks, 2022. 200 с.
3. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022. Київ : Державна служба статистики України, 2022. 84 с. URL: http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_%D0%A1huselnist.pdf

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Білгород-Дністровський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білгород-Дністровський (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.10.2024