Бароко козацьке

Миколаївська церква у м. Лохвиці, тепер Полтавської області. Рисунок П. Мартиновича 1888 р. з Харківського художнього музею. Джерело ілюстрації: Таранушенко С. А. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. Повна редакція / Стефан Таранушенко; переднє слово С. І. Білокінь; передм., наук. ред., додатки В. В. Вечерський; упоряд., прим. О. О. Савчук. 2-е вид. Харків : Видавець Савчук О. О., 2017. С. 841.
Покровська церква в Ромнах. Літографія з рисунку О. Сластіона 1910-х рр. Джерело ілюстрації: Таранушенко С. А. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. 2-е вид. Харків : Видавець Савчук О. О., 2017. С. 423.
Миколаївський собор у Ніжині.
Фото В. Вечерського
Введенська церква в Бериславі. Фото 1970-х рр. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Українські дерев’яні храми. Київ : Наш час, 2007. С. 140.
Церква Параскеви П’ятниці у с. Розсішках, тепер Уманського р-ну Черкаської обл. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Українські дерев’яні храми. Київ : Наш час, 2007. С. 148.
Миколаївська церква у Глухові.
Фото В. Вечерського

Баро́ко коза́цьке — стилістика, поширена у другій половині 17–18 ст. на теренах Гетьманщини, Слобожанщини, Війська Запорозького Низового.

Часто вживають як синонім бароко українського у вужчому значенні: тільки стосовно архітектурних фундацій козацтва й представників його старшини.

Історична довідка

Хмельниччина зумовила радикальні зміни в архітектурі України після 1648: на теренах Наддніпрянщини й Лівобережжя сформувалася оригінальна національна стилістика, названа бароко українським. Друге визначення стилю — бароко козацьке — вказує на його соціальну обумовленість. Козацтво стало носієм нового художнього смаку.

Новаторська стилістика виявилася тісно пов’язаною з козацтвом як замовником архітектури, передусім сакральної, базованої на національних просторових архетипах. В архітектурних образах церков другої половини 17–18 ст. Наддніпрянщини, Лівобережжя та Слобожанщини втілюються тріумф, почуття радості та свободи. Це підтверджують тогочасні іноземні спостерігачі (зокрема, П. Алеппський). Цього досягали такими засобами: збільшення майже вдвічі, порівняно з 16 ст., пересічної висоти церков; переважання висотних центричних композицій зі строгою ієрархічністю побудови; зростання значення вишуканої лінії силуету; застосування нових, складніших конструкцій. З того часу в Україні «висока церква» означало «гарна церква». В елітарне й масове муроване монументальне зодчество було перенесено естетику народного дерев’яного монументального будівництва. Це зроблено настільки талановито й органічно, що муровані споруди, попри залежність їх формоутворення від дерев’яних прототипів, позбавлені рис вторинності й запозиченості. Прикладом є фундований Ніжинським полковником І. Золотаренком (?–1655) Миколаївський собор у Ніжині — перша пам’ятка нового стилю, в якій виразно й довершено відбилися зазначені особливості. Протягом другої половини 17–18 ст. у цій стилістиці будували церкви як дерев’яні (Введенська церква в Бериславі; фундована сотником І. Гонтою церква Параскеви П’ятниці у с. Розсішках, тепер Уманського району Черкаської області, не збережено), так і муровані (фундована Глухівським сотником В. Ялоцьким (?–1712) Миколаївська церква у Глухові, фундована Сумським полковником Г. Кондратьєвим (?–1701) Воскресенська церква в Сумах), дзвіниці, цивільні і господарські будівлі — кам’яниці, що здебільшого розвивали композицію народного житла — «хати на дві половини» (Будівля полкової канцелярії в Козельці, кам’яниця полковника Г. Ґалаґана (?–1748) в м. Прилуках, тепер Чернігівської області). Вершиною розвитку бароко козацького є фундований козацькою старшиною Троїцький собор у Новомосковську. Ця стилістика розвивалася до початку 19 ст., коли 1801 петербурзький Святійший правлячий синод заборонив будувати в Україні церкви в «малоросійському» стилі.

Характеристика

У розвитку бароко козацького провідним функціональним типом були сакральні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції.

У православному церковному будівництві з середини 17 ст. виділили дві основні групи:

1) Відроджені композиції домонгольських мурованих храмів із певними впливами західного бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають прототипів у дерев’яній церковній архітектурі. Вони тринавові, з трансептом, шестистовпні, хрестовокупольні, одно- триапсидні, одно- і багатоверхі (фундований гетьманом І. Скоропадським собор Різдва Богородиці Гамаліївського монастиря).

2) Багатодільні верхові церкви із заломами і висотним розкриттям внутрішнього простору. Вони пов’язані з розвитком архітектурних композицій, традиційних для українського дерев’яного монументального будівництва ще з Середньовіччя. Вони стали найпоширенішими як у мурованому, так і дерев’яному будівництві; їх поділяють на два підтипи: тридільний (з одним або трьома верхами) та хрещатий центричний з різною кількістю зрубів (5–7–9) та верхів (від 1 до 9).

Крім цих основних груп, зрідка споруджували храми-ротонди (Олександрівська церква у Запоріжжі, не збережено), триконхи й тетраконхи (фундована отаманом Генеральної військової артилерії Г. Кологривим (перша чверть 18 ст. — після 1781) Спасо-Преображенська церква у м. Глухові, тепер Сумської області).

Збережені архітектурні пам’ятки бароко козацького демонструють його відмінність від європейського стилю бароко. У бароко козацькому домінують гуманістичні тенденції: співмірність споруди з людиною, розрахунок на оптимальне візуальне сприйняття її, ясність структури, чіткий геометризм архітектурних форм, відсутність барокового ілюзіонізму та гігантоманії. Навіть трактування ордеру архітектурного є образно-символічним, тобто в дусі ренесансу. Декор не маскує, а підкреслює структуру архітектурної форми. Геометризм об’ємних побудов виявляє тенденцію до ідеальних центричних форм (таких форм набувають храми хрещатої структури і особливо — тетраконхи у середині 18 ст.).

На теренах Гетьманщини, Слобожанщини, Війська Запорозького Низового цілковито відсутня важлива складова архітектури бароко Правобережжя і Західної України — сакральні та світські споруди, пов’язані з католицьким та уніатським культурними колами, зорієнтованими на римське та центральноєвропейське бароко. Натомість у 1680-х — 1800-х у характері архітектурної пластики, деталей і декору бароко козацького відчувався вплив Московської архітектури. За таких умов бароко козацьке демонструє в мурованих спорудах ренесансно-бароковий синтез на основі автохтонних традицій, поєднуючи давні місцеві архітектурні композиції споруд з ордерними формами ренесансного характеру, західним бароковим декором та окремими декоративними елементами з архітектури Московського царства.

Додатково

На відміну від католицької еліти, козацькі гетьмани, кошові отамани, полковники й сотники не будували собі пишних гробниць, бо пам’ятниками мали лишитися фундовані ними церкви, у яких вірні щодня молитимуться «за зиждителя храму сього» (дерев’яні церкви, фундовані кошовим отаманом Запорозької Січі П. Калнишевським: Миколаївська у м. Лохвиці, тепер Полтавської області, Покровська в Ромнах, Троїцька в Пустовійтівці; перші дві не збережено).

У часи панування Російської імперії архітектурна спадщина бароко козацького зазнала заборони та спотворення, хоча і впливала, здебільшого опосередковано, на розвиток архітектури у 19 ст. Для діячів українського національного відродження бароко козацьке засвідчувало не тільки наявність в Україні автохтонної будівничої традиції як основи архітектурного напряму, принципово відмінного від загальноімперського, а й живу присутність зовсім іншої культури та понад те — політичної традиції, протилежної російській. Для Т. Шевченка церкви бароко козацького були живими представниками козаччини.

Галерея

Цитати

А онде, онде за Дніпром,


На пригорі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
Давно стоїть, виглядає
Запорожця з Лугу...
З Дніпром своїм розмовляє,
Розважає тугу.
Оболонками старими,
Мов мертвець очима
Зеленими, позирає
На світ з домовини,
Може, чаєш оновлення?
Не жди тії слави!
Твої люде окрадені,
А панам лукавим...
Нащо здалась козацькая
Великая слава?!

(Цит. за кн.: Шевченко Т. Кобзар. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1963. С. 365–366).


Мандрівник із Сирії середини 17 ст. П. Алеппський про бароко козацьке в Україні: «Перебуваючи перед тим у неволі й рабстві, тепер козаки живуть у радощах, веселощах та на волі; спорудили соборні церкви, створили благоліпні ікони, чесні і божественні іконостаси й корогви. Як ми зауважили, церкви одна від іншої величніші, кращі, вишуканіші, вищі й більші; іконостаси, різьби та ікони одні від одних гарніші й досконаліші, навіть сільські церкви одна від другої краща».

(Цит за виданням: Степовик Д. В. Дві Церкви — одна культура // Патріярхат. 1991. № 3 (243). Переклад Д. Степовика).

Література

  1. Вечерський В. В. Архітектура 2-ї половини XVII — 70-х років XVIIІ ст. // Історія української архітектури. Київ : Техніка, 2003. С. 192–243.
  2. Тарас Я. М. Українська сакральна дерев’яна архітектура. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2006. С. 210–212.
  3. Вечерський В. В. Козацькі церкви // Народне мистецтво. 2010. № 2. С. 103–114.
  4. Вечерський В. В. Мистецтво середини XVII — середини XVIII століття: Архітектура // Історія українського мистецтва : у 5 т. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. Т. 3: Мистецтво другої половини XVI–XVIII століття. С. 280–376.
  5. Таранушенко С. А. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. 2-ге вид. Харків : Савчук О. О., 2017. 896 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Бароко козацьке // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бароко козацьке (дата звернення: 23.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ