Антропологізм

Антропологізм.jpg

Антропологі́зм (від антропо… і λόγος — слово, вчення) — філософська течія, де «людина» стає стрижневою категорією, довкола якої формується система уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, благо, обов’язок, свободу, Бога тощо.

Загальна характеристика

У концепціях антропологізму людина — вихідний пункт і кінцева мета філософії. Підґрунтям антропологізму є антропоцентризм, але, на відміну від нього, антропологізм вихідним пунктом аналізу обирає біологічну (а не соціальну) природу людини, підкреслює єдність людини й природи, залежність усіх суспільних явищ від природних якостей людини, її властивостей і потреб. За такого підходу філософи гіпостазують притаманні поведінці людини закономірності, що формуються у процесі філогенезу. Це є підставою для висновку про незмінність біологічної природи людини. З огляду на першооснову культу Природи, Космосу, сутність людини вбачається не в тому, що вона є передусім розумною істотою, а в тому, що вона — істота біологічна, інстинктивна. Людина, відповідно до такої настанови, — лише високорозвинена особина, наділена низкою відмінних особливостей, а людство — етап в грандіозному еволюційному процесі.

Духовними попередниками антропологізму є Протагор, Сократ, Платон, Аристотель, Августин Аврелій, Йоган Скот Еріугена, Тома Аквінський.

У Новий час, у контексті зростання інтересу до природознавства, відбувається переорієнтація на «матеріалістичне» трактування антропологізму (К. Гельвецій і, особливо, Л. Фейєрбах, який розробив антропологізм як методологічний філософський принцип, що постулював відносність поділу людини на «тіло» і «душу», підносив ідею «єдності людської сутності»).

У 2-й пол. 19 ст. формуються «ідеалістичні» варіанти антропологізму (Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель). З часом антропологізм відчув на собі значний вплив філософії життя, феноменології Е. Гуссерля, психоаналізу З. Фройда, екзистенціалізму; «ідея людини» стала не так основою обґрунтування потреби перетворення природи й суспільства, як пояснювальним принципом людської культури в цілому. Зокрема, філософи-екзистенціалісти висувають категорію «людина» як антитезу до понять «суспільство» і «природа».

У сучасній західній філософії людина — це особлива реальність, що протистоїть і суспільству, і природі. Вироблено багато різновидів антропології: біологічна, психологічна, раціоналістична, релігійна, ірраціоналістична, культурна (емпірична, аксіологічна, семіотична тощо). Завдання філософії полягає в тому, щоб відновити цілісний образ людини в плині життєвих проявів; не тільки пояснити за його допомогою «навколишню дійсність», а й глибше зрозуміти природу самої людини. Найповніше й найпослідовніше принципи антропологізму обґрунтовують М. Шелер, Г. Плеснер, М. Ландман, Е. Ротгаккер, А. Портман та ін., які прагнуть ствердити єдність філософського і власне наукового підходу та звільнити розуміння людини від крайнощів рівним чином антисцієнтизму та сцієнтистського раціоналізму. Людина розглядається на широкому тлі наук про дух і культуру (етнографії, мовознавства, соціології, історії релігії і мистецтва та ін.).

Значення

Антропологізм, незважаючи на деякі сформульовані наукові й теоретичні положення, не став цілісним вченням про людину. Однобічність антропологізму виявляється в його абстрагуванні від соціальної сутності людини, особливостей її життєдіяльності як суспільно-історичної істоти. Антропологізм біологізує людину, а це неминуче призводить до викривлення історії, оскільки всі суспільні отримують підґрунтя лише в суб’єктивно-психологічних особливостях «природних індивідів». Як методологічний принцип антропологізм отримав поширення в соціології, етиці, естетиці.

Література

  1. Landmann M. Philosophische Anthropologie. Berlin : De Gruyter, 1955. P. 217–218.
  2. Landmann M. Der Mensch als Geschopf der Kultur. München; Basel : Reinhardt, 1961. P. 56.
  3. Rothacker E. Philosophische Anthropologie. Bonn : Bouvier, 1964. P. 62.
  4. Омельченко Н. В. Первые принципы философской антропологии. Волгоград : Волгоградский государственный университет, 1997. 196 с.
  5. Кант І. Критика чистого розуму / Пер. з нім. І. Бурковського. Київ : Юніверс, 2000. 504 с.
  6. Шелер М. Философские фрагменты из рукописного наследия / Пер. с нем. М. Хорькова. Москва : Институт философии, теологи и истории св. Фомы, 2007. 384 с.

Марков Б. В. Образ человека в постантропологическую эпоху // Вопросы философии. 2011. № 2. С. 23–33.

  1. Павловський А. С. Антропологізм міфологічної свідомості // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. 2016. Вип. 36 (49). С. 110–119.
  2. Баркова И. Н. Антропологизм как проблема философского осмысления // Общество: философия, история, культура. 2017. № 8. С. 1–5.
  3. Столяренко О., Столяренко О. Антропологічна концепція в обґрунтуванні гуманістичних засад сучасного виховання // Актуальні питання гуманітарних наук. 2019. Т. 2. Вип 24. С. 182–185.

Автор ВУЕ

М. А. Козловець


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Козловець М. А. Антропологізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропологізм (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ