Антисцієнтизм

Антисцієнти́зм (Антисаєнтизм; від грец. ἀντι — проти, і лат. scientia — наука) — різні форми критичного ставлення до науки, заперечення її евристичної винятковості, особливої ролі в соціальному поступі та здатності вирішити ключові проблеми суспільного і людського буття. Протилежне сцієнтизму.

1) Світоглядна позиція, яка ґрунтується на тезі, що найважливішою ознакою філософії є її ціннісний (а не теоретико-пізнавальний) характер. Як альтернативу науці, методам наукового пізнання антисцієнтизм пропонує позанаукові або позараціональні способи осягнення буття.

Ідеї антисцієнтизму підтримували послідовники різних філософських течій. Так, представники баденської школи неокантіанства (див. Баденська школа неокантіанства) В. Віндельбанд, Г. Ріккерт у річищі трансцендентально-психологічного тлумачення філософії І. Канта наголошували, що наука не може бути панівним фактором культури, а її методи й принципи — абсолютним еталоном для інших форм пізнавальної діяльності. Важливого значення у співвідношенні об’єкта і суб’єкта пізнання набувають системи цінностей, на яких засновані, зокрема, гносеологічні відносини людини зі світом. Відповідно, філософія не зводиться до аналізу наукового пізнання, а має досліджувати всі системи культурних цінностей.

Ірраціоналістичні концепції на зразок бергсонізму або філософії життя наполягають на обмежених можливостях розумового пізнання, абсолютизують значення позараціональних (інтуїтивних, оцінювальних тощо) факторів філософського розуміння буття. Представниками філософських концепцій, які розвивали антисцієнтистську традицію, були А. Шопенгавер, С. К’єркегор, Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон.

Класичним виявом антисцієнтизму є екзистенціалізм.

М. Гайдеггер вважав, що розуміння філософії як гносеології призводить до її уподібнення природничим наукам, передусім математиці. Філософія є рефлексією аналізу самих наук, заснована на виявленні їх гносеологічних передумов і обмеженості; спирається на знання, а не повинна до них дорівнюватися. Науки досліджують локальні фрагменти світу, позаяк цілісну загальну картину світобудови здатна охопити лише філософія.

Антисцієнтизм характерний для К. Ясперса. На його думку, філософія не прагне пізнати щось остаточно й назавжди, а реалізується як безкінечний незавершений процес, де головне — особистісна націленість обмислити проблему (поза необхідністю доводити свою правоту іншим). Філософія має спиратися на наукові знання, але завжди усвідомлювати їхню концептуальну обмеженість.

П. Феєрабенд, критикуючи науку, заперечував за нею претензії бути єдиною формою пізнання; зазначав, що основою наукових стандартів і норм часто бувають нераціональні компоненти. К. Хюбнер (1921–2013; Німеччина) стверджував, що ступінь раціональності міфу й науки є однаковим, оскільки немає іншого способу обґрунтування раціональності, ніж через внутрішній зміст кожного з утворень.

2) Соціокультурна орієнтація, пов’язана з критикою науки як соціального інституту і засобу перетворення світу, носія загрози для існування цивілізації.

Література

  1. Пафомова Л. А. Сциентизм и антисциентизм // Информация — коммуникация — общество. 2016. Т. 1. С. 128–132.
  2. Гусев Д. А., Потатуров В. А. Наука и религия в контексте полемики между сциентизмом и антисциентизмом // Философия и культура. 2018. № 10. С. 28–44. URL: https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=27919
  3. Клименко Р. В. Сциентизм и антисциентизм как культурные явления // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Серія: Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. 2018. № 4 (1280). С. 59–62. URL: http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/37243

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Борисенко Є. О., Подольська Є. А. Антисцієнтизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антисцієнтизм (дата звернення: 4.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
07.05.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ