Авіньйона історичний центр

Міст Сен-Бенезе
Собор Нотр-Дам-де-Дом
Папський палац

Авіньйо́на істори́чний центр: Папський палац, ансамбль єпископської резиденції, Авіньйонський міст (фр. Centre historique d’Avignon: Palais des Papes, ensemble épiscopal et Pont d’Avignon) — пам’ятки архітектури французького м. Авіньйон, об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (з 1995).

Папський палац (Le Palais des Papes), найбільший в Європі сакральний архітектурний комплекс, збудовано 1335–1364 за часів правління пап Бенедикта ХІІ і Климента VІ французькими архітекторами П. Пуассоном і Ж. де Лувром на скелястому пагорбі, де раніше розташовувався Єпископський палац. Одна з найбільших середньовічних готичних споруд Європи (загальна площа 15 тис. м2). Палац водночас був церквою, резиденцією та замком. За часів правління пап у Авіньйоні (див. Авіньйонське полонення пап) неодноразово добудовувався. У новому палаці спорудили каплицю для проведення папських богослужінь, звели нові башти. Замок, каплиці оздобили фресками (італійський художник М. Джованнетті), килимами та гобеленами, готичними меблями, скульптурами й дерев’яними стелями. За часів правління пап Інокентія VI та Урбана V завершилось оформлення внутрішнього подвір’я. У 17–18 ст. палац був резиденцією легатів та віце-легатів. 1791 у роки Французької революції папський палац зазнав грабувань і плюндрувань. Попри те, що 1840 він був занесений до списку історичних монументів Франції, 1810–1906 його використовували як військові казарми, а 1811–1871 в одній з частин палацу розташовувалася в’язниця. 1907 у його стінах було відкрито національний музей. Тут також розташовані Архіви департаменту Воклюз (з 1883), Музей Старого Авіньйона і графства Венессен (з 1924), Міжнародний центр конгресів (з 1976). З 1947 щороку тут відбувається Авіньйонський фестиваль.

Поряд з Папським палацом розташований архітектурний ансамбль споруд колишньої єпископської резиденції: площа палацу з фасадом будинку Монетного двору, Малий палац, собор Нотр-Дам де Дом (Notre-Dame-des-Doms), міський фортечний мур. У 14 ст. площу займали будинки, лише у 16–17 ст. вона стала набувати сучасного вигляду. 1614 навпроти Папського палацу зведено Монетний двір, будинок у стилі італійського бароко, на фасаді — герб родини кардинала Боргезе (тепер — Консерваторія). Неподалік розташовується Малий палац (Petit Palais), колишня резиденція архієпископа (14 ст.; загальна площа 300 м2). З 1976 тут діє музей, в якому зібрана унікальна колекція з 300 творів італійського і провансальського живопису і скульптури. Поряд розміщується кафедральний собор Нотр-Дам де Дом, назва якого, за одним із припущень, походить від лат. Domo episcopali — Будинок єпископа. Перша згадка про собор датується 1037, освячено 1111. Нова споруда будувалася у 12 ст. За час перебування в Авіньйоні пап у соборі проводилися найважливіші релігійні церемонії. Усередині церква має просторе приміщення, до якого в 14–16 ст. добудовано бокові капели. Тут розміщена гробниця папи Бенедикта ХІІ та надгробок Іоанна ХХІІ. Апсида, повністю перероблена у 1600, освітлюється п’ятьма вікнами. Портик оздоблено рельєфними колонами та коринфськими капітелями. Собор вивершується незвичним романcьким куполом з величезною позолоченою статуєю Діви Марії (1859). Зачинений під час Французької революції, знов освячений 1822. Поблизу розташовується колишній міський мур (збудовано 1357–1372; довжина — 4 км; висота — 8 м; зруйновано 1411, відновлено 1860 архітектором Е. Віолле-ле-Дюком).

За ним на річці Рона зберігся зруйнований арковий кам’яний міст Сен-Бенезе (Le pont Saint-Bénezet). За легендою, міст збудував пастух Бенезе за наказом Бога (будівництво завершилося 1185). Він мав 900 м довжини та складався з 22 арок. Тоді це був єдиний міст через Рону від Ліона до Середземного моря. Неодноразово руйнувався, зокрема, через повінь. Від 17 ст. не використовується. На сьогодні залишилося чотири арки і каплиця. Міст відомий також завдяки французькій народній пісні 15 ст. «Sur le Pont d’Avignon» («На Авіньйонському мосту»).

Література

  1. Girard J. Évocationdu vieil Avignon. Paris, 1959.
  2. Provence, Côte d’Azure. Paris, 2000.
  3. Vaucluse. Paris, 2001.

Автор ВУЕ