Євгеній IV

Гробниця Євгенія IV у церкві Сан-Сальваторе-ін-Лауро в Римі

Євге́ній IV, Євген IV [лат. Eugenius IV; світське ім’я — Габріель Кондульмер (італ. Gabriele Condulmer); 1383, м. Венеція, тепер Італія — 23.02.1447, м. Рим, тепер Італія] — церковний діяч, Папа Римський у 11.03.1431 — 23.02.1447.

Євгеній IV
Справжнє ім’я	Габріель
Справжнє прізвище	Кондульмер
Народження	1383
Місце народження	Венеція
Смерть	23.02.1447
Місце смерті	Рим
Місце поховання	Рим
Alma mater	Падуанський університет
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	церковне управління, дипломатія
Традиція/школа	католицизм

Життєпис

Походив з давньої аристократичної родини, був племінником папи Григорія ХІІ. Навчався в Падуанському університеті.

Приблизно 1401 долучився до чернечого ордену августинців-еремітів.

За велінням Григорія ХІІ був відкликаний 1407 до м. Рима, того ж року висвячений у сан єпископа Сієнського. Призначення одразу викликало спротив сієнських політичних лідерів через замолодий вік єпископа та немісцеве походження. Наступного року відмовився від посади, посівши місце клірика Апостольської камери (скарбниці) та апостольського протонотарія в Римській курії. Григорій ХІІ підніс його до сану кардинала-священника титулярної церкви Сан-Клементе у Римі (12.05.1408).

Брав участь у Констанцькому соборі (1414‒1418).

Папа Мартин V призначив 1420 кардинала Кондульмера легатом до м. Марке-Анкона (тепер м. Анкона, Італія); у 31.07.1423 — 07.09.1424 був апостольським легатом в м. Болоньї. На посаді легата вів звичний для нього аскетичний спосіб життя, зарекомендував себе як людина цілеспрямована і самовпевнена.

Від 1427 — кардинал-священник титулярної базиліки Санта-Марія-ін-Трастевере в Римі.

Конклав, скликаний після смерті Мартина V (02.03.1431), мав на меті обрати понтифіка, спроможного не лише очолити ініційований спочилим папою Базельський собор, але й налагодити конструктивну співпрацю з колегією кардиналів. Після обрання на Апостольський престол (03.03.1431) Кондульмер підписав зобов’язання щодо передачі половини церковних доходів кардиналам, спільної участі у розв’язанні важливих питань духовного та світського значення тощо. Інтронізація Євгенія ІV відбулася 11.03.1431 в соборі Святого Петра в Римі. Наступного дня папа відмовився від підписаної угоди як незаконної та примусової, повів політику обмеження кардинальських привілеїв.

Понтифікат

Найважливішою рисою понтифікату Євгенія IV вважають боротьбу між Папою Римським і Базельським собором — утіленням соборного руху в Католицькій церкві. Уже на першій сесії собору, що відкрився 23.07.1431 у м. Базелі, за спроби кардиналів провести антипапські рішення Євгеній ІV зупинив його діяльність (з обіцянкою можливого поновлення найближчого року). З критикою позиції Євгенія ІV виступили окремі кардинали, які відкрито посіли позицію конциліаризму (згідно з рішеннями Констанцького собору). Зініційований конфлікт поглибив наявні суперечності між корпусом кардиналів і папою. Після дворічних перемовин, зваживши на бажання імператора Священної Римської імперії Сигізмунда I Люксембурга, Євгеній ІV проти власної волі пішов на примирення і визнав Базельський собор законним.

Нестійкий компроміс між світською владою в Римі та папським престолом був знову порушений через переслідування впливової родини аристократів Колоннів (до неї належав і попередник Євгенія ІV папа Мартин V), які виступали гарантами антипапської коаліції. Опір папському престолу і несприйняття самого папи переросли в збройне повстання (травень 1434), внаслідок чого папа терміново покинув м. Рим і перебрався до м. Флоренції. Тут він перебував майже 9 років під захистом родини Медічі, яка монопольно правила Тосканою, звідси продовжував керувати Католицькою церквою.

Конфлікт Євгенія ІV з Базельським собором поглибився ще більше, коли непримирима частина його учасників, всупереч вимогам папи, вдалася до власних перемовин із повсталими гуситами, наполягала на можливості поновлення унії зі Східними церквами тощо. Відтак Євгеній ІV перевів діяльність непідконтрольного йому собору спочатку до м. Феррари, а потім до м. Флоренції (Ферраро-Флорентійський собор). Частина незгідних з політикою Євгенія ІV єпископів лишилася в м. Базелі, інші — переїхали 1437 до Феррари, а 1439 — до Флоренції. Нововиниклий розкол отримав назву Базельської схизми.

«Базельські» кардинали вимагали прибуття папи в м. Базель і звітування перед собором про свої дії та наміри. Після відмови Євгенія ІV його проголосили єретиком, відлучили від церкви, корпоративним рішенням позбавили папської кафедри та обрали на його місце герцога Самойського Амадея VІІІ (1383; Франція — 1451; Швейцарія) під іменем папи Фелікса V (останній антипапа в історії Католицької церкви). Проте більшість єпископів були проти такого поглиблення розколу. На користь папи зіграли також і політичні обставини, передусім розпочаті активні перемовини щодо поновлення унійних зв’язків з Православною церквою. За їхніми підсумками була укладена Флорентійська церковна унія 1439, що призвело до покращення політичного іміджу папи. Зі свого боку, Візантійська церква визнала примат папи, істинність латинської формули філіокве (яка стверджує, що Дух Святий походить від Бога Отця і Бога Сина). Крім того, Євгеній ІV уклав важливі угоди з якобітами (одна з поширених назв домініканців, походила від монастиря Св. Якоба в м. Парижі; 1444), монофелітами та несторіанами (1445). Підписавши двосторонні угоди з європейськими монархами, папа досягнув ізоляції ініціаторів Базельської схизми (1449), яку завершило покаяння Фелікса V на почесних умовах.

Папа ухвалив рішення про допомогу Візантії, проголосивши спільний хрестовий похід супроти османів. Очолили похід папський легат кардинал Джуліано Чезаріні (1398‒1444) спільно з королем Польщі та Угорщини Владиславом III Варненчиком. Кампанія не мала успіху й завершилася поразкою у битві під Варною 10.11.1444.

Назагал зовнішньополітична діяльність папи Євгенія ІV була обтяжена викликами бурхливих подій завершальної фази Столітньої війни (на півночі й заході Європи), експансії Османської імперії (у південно-східній частині), зазіханнями Португальського королівства (на заході) на володіння Марокканського султанату у Північній Африці та претензіями на частину Канарських островів (в юрисдикції Кастильської корони).

Прикладом його непослідовності стала підтримка Прагматичної санкції 1438 французького короля Карла VІІ, які обмежувала владу папського престолу на Французьку церкву.

Виявив особливе милосердя й доброту до нужденних і стражденних християн. 1435 у папській буллі «Як і в давнину» (лат. Sicut Dudum) папа під загрозою відлучення від церкви наказав звільняти поневолених португальцями на Канарських островах тубільців, які прийняли християнство.

В історію християнської культури папа увійшов і як знаний покровитель європейської університетської освіти. 29.05.1431 видав буллу, якою започаткував діяльність університету у м. Пуатьє (Франція). За ініціативи Євгенія IV університет «Ла Сапієнца» в Римі (заснований 20.04.1303 папою Боніфацієм VIII) отримав нові факультети — теології, філософії, права й медицини, а також стабільну фінансову підтримку від запровадженого у Папській області податку на вино. 1441 надав згоду архієпископу Берлану заснувати навчальні студії з вивчення теології, права, медицини та мистецтва у м. Бордо, з яких розвинувся Університет Бордо.

Був покровителем (і замовником) багатьох талановитих митців (художників, скульпторів), творчість яких започаткувала рух Відродження: Фра Анджеліко (1395‒1455; Італія), Пізанелло, Жана Фуке, Донателло, Лоренцо Гіберті та ін. Освятив собор Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції (25.04.1436).

Був похований у соборі Святого Петра в Римі. Згодом гробницю папи Євгенія ІV перенесли до римської церкви Сан-Сальваторе-ін-Лауро.

Додатково

«Учасники Флорентійського собору 6 липня 1439 року підписали акт унії, що починався словами “Радійте небеса” (“Laetentur coeli”). Його було зачитано в кафедральному соборі Флоренції. Папа Євген ІV відправив Святу Літургію, архиєпископ Нікейський Віссаріон прочитав буллу по-грецькому, а кардинал Чезаріні — по-латині. Папа іменував архиєпископа Віссаріона й митрополита Київського Ісидора кардиналами»
Цит. за: Ісіченко І., архієп. Загальна церковна історія. Харків : Акта, 2009. С. 440.

Література

Stieber J. W. Pope Eugenius IV, the Council of Basle and the Secular and Ecclesiastical Authorities in the Empire. The Conflict over supreme Authority and Power in the Church. Leiden : Brill, 1978. 514 р.
Sartorelli P. Eugenio IV nel Vortice di eventi drammatici. Città del Vaticano : Libreria Editrice Vaticana, 1990. 149 p.
Hay D. Eugenio IV // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. 2. Р. 634‒640.
Ісіченко І., архієп. Загальна церковна цсторія. Харків : Акта, 2009. С. 439‒441.
Sobory w Bazylei oraz w Ferrarze/Florencji. Papież Eugeniusz IV // Chadwick Н. Historia rozłamu Kościoła wschodniego i zachodniego. Od czasów apostolskich do Soboru florenckiego / Przekład z angielski P. Sajdek. Kraków : WAM, 2009. Р. 327–345.
Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 2: Римські папи від розділення Східної і Західної церков у 1054 році до Вестфальського миру 1648 року. C. 174‒180.
Яроцький П. Базельський собор // Українська релігієзнавча енциклопедія : в 4 т. За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2022. Т. 1. С. 155‒156.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Євгеній IV // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Євгеній IV (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.04.2025