Циркон

Циркон
Синоніми	азорит, гельдбургіт, каліптоліт, цирконіт
Клас мінералу	силікати
Колір	бурий, червоно-бурий, помаранчевий, жовтий, темно-зелений до чорного, безбарвний
Сингонія	тетрагональна
Твердість	7, 5
Блиск	алмазний, жирний
Прозорість	прозорий, напівпрозорий
Густина	4, 6–4, 7 г/см³
Радіоактивність	радіоактивний
Особливі характеристики	метаміктний, крихкий.

Цирко́н (нім. Zirkon, від перськ. زرگون — золотого кольору), азорит, гельдбургіт, каліптоліт, цирконіт — мінерал, що складається з цирконію, кремнію та кисню; головна руда цирконію і гафнію, присутнього в цирконі як ізоморфна домішка.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
- 2.1 Хімічний склад
- 2.2 Фізичні властивості
3 Різновиди
4 Походження. Розташування родовищ
5 Застосування
6 Додатково
7 Література
8 Автор ВУЕ

Історична довідка

Уперше зобразив кристалічну форму циркону та диференціював його різновиди
Ж.-Б.-Л. Роме де Ліль. Назву дав А. Г. Вернер 1783.

М. Г. Клапрот 1789 дослідив жовто-зелені та червонуваті циркони з о-ва Цейлон (тепер о. Шрі-Ланка) і виявив «раніше невідому, незалежну, просту землю», яку назвав «цирконовою» (лат. Terra circonia). Р.-Ж. Аюї об’єднав гіацинт і циркон в єдиний мінерал, точно визначивши форму кристалів. Хімічний елемент Цирконій у вільному стані уперше виділив Є. Я. Берцеліус.

Характеристика

Хімічний склад

Хімічна формула: Zr(SiO₄). Містить 1–4 % Hf, що ізоморфно заміщає Zr у кристалічній ґратці.

Домішки: La, Ce, Pr, Nd, Sm, Y, Nb, Ta, Th, U.

Фізичні властивості

Сингонія тетрагональна. Форми виділення: дрібні призматичні, іноді сильно змінені кристали, комбінації призм і дипірамід, вкрапленість кристалів, зернисті, коломорфні виділення. Кристали можуть досягати значних розмірів; у більшості випадків витягнуті по головній осі. Основні габітуси: стовпчастий, короткостовпчастий, рідше ізометричний і дипірамідальний.

Спайність нечітка. Твердість за шкалою твердості мінералів Мооса — 7,5. Густина — 4,6–4,7 г/см³ (із домішками — 4,0–5,1). Радіоактивний. Метаміктний. Крихкий.

Колір: бурий, червоно-бурий, помаранчевий, жовтий, темно-зелений до чорного, безбарвний. Блиск алмазний, жирний. Прозорий до напівпрозорого.

Різновиди

Виокремлюють основні різновиди:

гіацинт — червоний, помаранчевий, червоно-бурий, бурий, рожевий;
малакон — циркон, що містить понад 1 % води;
циртоліт — зруйновані циркони, складені з оксидів кремнію та цирконію.

За кольором розрізняють:

жаргон — жовтий, золотисто-жовтий циркон;
матарський діамант — безбарвний, прозорий;
старліт — синій, блакитний;
австралійський — червоний або жовтий (з Австралії);
білий (безбарвний) — знезалізнений циркон, очищений від домішок;
благородний — коштовний, без включень і дефектів;
вогненний — змінює колір у процесі нагрівання;
гафніїстий — містить до 31 % Hf;
блакитний — під час нагрівання природний колір змінює на блакитний або сіруватий до коричневого;
зірчастий — зелений з явищами астеризму;
сіамський — блакитний (з Індокитаю);
торіїстий — радіоактивний розкладений;
циркон-фавас, або коломорфний баделеїт — прихованокристалічні конкреції, що складаються переважно з баделеїту (із Бразилії);
цейлонський — торговельна назва жовтого, жовто-зеленого і вогненно-червоного кольорів з о-ва Шрі-Ланка.

Інші різновиди циркону: альвіт (містить до 16 % Hf), аршиновіт (метаколоїдний, трапляється в осадових породах), ауербахіт (світло-сірий різновид із нефелінових сієнітів Приазов’я) та інші.

Походження. Розташування родовищ

Циркон утворюється в ході магматичного і пегматитового процесів. У першому випадку трапляється як акцесорний мінерал переважно в породах, пов’язаних із лужними магмами.

Поширений акцесорний мінерал кислих та лужних вивержених порід. Трапляється в пегматитах і нефелінових сієнітах. Виявлено також у розсипах, де асоціює з іншими важкими, стійкими мінералами.

Супутні мінерали: апатит, корунд, титаніт, магнетит, пірохлор, польовий шпат, зрідка — скаполіт, піроксен та інші.

Основні знахідки і локації: Норвегія, США (штати Нью-Йорк, Коннектикут, Флорида), Уральські гори (Росія), Канада (провінція Онтаріо), о. Мадагаскар, о. Шрі-Ланка, Бразилія.

В Україні є в родовищах цирконієвих руд (Державним балансом запасів корисних копалин України враховано 7 розсипних і 1 корінне родовище цирконієвих руд), які зосереджені у центральній та північно-західній частинах Українського кристалічного щита та у південно-східній частині Дніпровсько-Донецької западини, зокрема на Подніпров᾽ї та Приазов᾽ї. Видобувають переважно із розсипів.

Застосування

Використовують для одержання оксиду цирконію, гафнію, в ювелірній справі. Циркони промислової якості та штучні застосовують для виготовлення вогнетривких матеріалів. Циркон — вогнетрив для скловарних і сталеплавильних печей, формувальний матеріал у ливарному виробництві. За допомогою циркону визначають абсолютний вік порід.

Найбільшим споживачем циркону є керамічна галузь (близько 50 % попиту).

У хімічному секторі попит на циркон середньорічно зростає на понад 10 %. Цей сектор обслуговує все більш різноманітний спектр кінцевих застосувань: каталітичні нейтралізатори, ядерні паливні стрижні, електроніка тощо.

Додатково

Незважаючи на порівняно низькі концентрації в гранітоїдах і мафітах і вкрай низькі в ультрамафітах, циркон несе важливу інформацію про умови та історію формування порід і дозволяє її реставрувати. Циркони внаслідок стійкості до процесів вивітрювання та інших метасоматичних перетворень є матеріалом для ізотопного датування етапів формування магматичних і метаморфічних порід. Поява локальних методів аналізу різко підвищила ефективність використання геохімічних особливостей циркону для петрологічних і геодинамічних реконструкцій.

Література

Klaproth M. Beiträge zur chemischen Kenntniss der Mineralkörper : in 6 bd. Posen; Berlin : H. A. Rottmann, 1795–1815.
Hoffmann Chr. Handbuch der Mineralogie : in 4 bd. Freiberg : Craz und Gerlach, 1811. Bd. 1. P. 395–417.
Лазаренко Є. К., Винар О. М. Циркон // Мінералогічний словник. Київ : Наукова думка, 1975. 774 с.
Anthony J., Bideaux R., Bladh K. et al. Handbook of Mineralogy : in 5 vol. Tucson : Mineralogical Society of America, 1990–2003. URL: https://rruff.geo.arizona.edu/doclib/hom/zircon.pdf
Hanchar J., Hoskin P. Zircon // Reviews in Mineralogy and Geochemistry. 2003. Vol. 53. P. 183–213.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2013. Т. 3. 644 с.
Мінералого-петрографічний словник : в 2 т. / Уклад.: В. С. Білецький, В. Г. Суярко, Л. В. Іщенко. Харків : Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» ; Київ : ФОП Халіков Р. Х., 2018. Т. 1: Мінералогічний словник. 444 с.