Спокута

Споку́та (від пол. pokuta — кара, покаяння, стягнення, з праслов’ян. [pokuta] — кара, мука) — у найширшому розумінні — один із фундаментальних етичних і правових принципів, властивий багатьом культурам. Багатозначний термін.

Зміст

1 Значення терміна
2 Джерело
3 Література
4 Автор ВУЕ

Значення терміна

1) Відбування покарання за вчинення злочину, кари за провину.

2) Каяття — знак і прояв шкодування людини за здійснене, свідчення того, що переступник (грішник, злочинець) визнає свою провину, звинувачує себе, має намір не повторювати такі вчинки знову і бажає змінити ситуацію, відновити лад, стосунки, рівновагу, порушену його дією чи бездіяльністю, компенсувати наслідки свого злочинства.

3) В історії релігії — умилостивлювальне жертвопринесення духам, божествам, аби отримати від них прощення за вже заподіяні їм образи й кривди (або за такі, які людина мусить вчинити з певних причин), уникнути їхньої помсти за порушене табу та ін.

4) В авраамічних релігіях — усвідомлення людиною своєї недосконалості (у християнстві — гріховної, зіпсутої природи), каяття за скоєне свідомо чи несвідомо зло, несправедливість, гріх, бажання виправити скоєне перед Богом і надія на Його прощення. Як релігійна ідея містить особливий зміст — відновлення первісної єдності Бога й людини, порушеної гріхопадінням прабатьків Адама та Єви, замирення з Богом, набуття Його милості й благодаті. Є засадничим поняття сотеріології.

Традиція юдаїзму пов’язувала ідею примирення з Господом насамперед із жертвопринесенням, храмовим служінням священства. Втім, ще пророк Міхей попереджував, що Богові потрібні не жертви («оті тисячі баранів, чи десятки тисяч потоків олії»), а правосуддя (справедливість), вчинки милосердя і смирення (Міх. 6:6‒8). Тлумачення спокути законовчителями пов’язано радше з осмисленням священної історії, де періоди падіння й відходу ізраїльського народу від заповіданих Богом приписів чергуються з етапами спокути (посутньо, Божого милосердя, благодаті), поновлення стосунків з Богом. За біблійною традицією, кульмінацією річного кола юдейських ритуалів є найважливіше з-поміж свят — Йом-Кіпур, день прощення, каяття та очищення святилища, священників і народу від гріхів, скоєних упродовж року (прохання про прощення стосувалося всього народу назагал, а не окремих осіб).

Спокута — основоположне поняття християнства, на якому уґрунтовано вчення про спасіння. У християнстві первородний гріх постає як онтологічна катастрофа, що зіпсувала саму природу людини та Божий задум щодо неї. Відновлення метафізичної єдності Бога зі створеним людством та початкової гармонії вважається неможливим зусиллями самої гріховної людини; потребувало Боговлюднення, приходу Спасителя, Месії. Сполучення Божественної й людської природи в Ісусі Христі та спокута Христом усіх гріхів минулого, теперішнього й майбутнього людства розтлумачено як засіб досягнення вищої мети — нового з’єднання з Богом, руйнування усіх перешкод між Ним і людиною, звільнення людини від рабства гріха й смерті та відновлення її природи (обоження).

В історії християнства випрацьовані множинні богословські тлумачення поняття спокути. Так, значної популярності, особливо у добу середньовіччя, зажила теорія спокути як викупу, відкуплення (поширене тлумачення слов’янського слова «спокута» як буквального перекладу грец. λύτρωση — викуп, звільнення за гроші людини з рабства або приреченого на страту від смерті). Згідно з нею, муки і смерть Христа, «жертва Христова» була «платнею» (за різними версіями, Сатані або Богу Отцю), що дозволила звільнити людину від кайданів гріха. На думку Симеона Нового Богослова, Христос «дарує» викуплене Ним людство Богу, остаточно звільнивши його від влади диявола. Ансельм Кентерберійський у трактаті «Чому Бог став людиною» пояснював, що Христос «вмер за нас», здобувши прощення гріхів, і розтлумачив смерть Христа як спосіб «задоволення» Божої справедливості, відшкодування нанесеної Богу образи («життя Христа йде в оплату Богу за гріхи людей»). Аргументував: цей борг гріха був таким великим, що сплатити його міг тільки Бог, хоча мусила людина, тому «платник мав бути Богом і людиною в одній особі». Такий погляд відкинув П. Абеляр, потрактувавши викупну жертву Христа насамперед як вияв Божественної любові до людини [пор.: «Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірить у Нього, [не загинув, але] мав вічне життя» (Ів. 3:16)]. З погляду протестантів-реформаторів Христос зазнав хресних мук за людські гріхи (теорія заміщуваного покарання за чужу вину). Жертовний подвиг Ісуса Христа, мученицька смерть і воскресіння позбавили людство від прокляття й смерті, що тяжіли над ним від часів гріхопадіння.

Часом під спокутою розуміють усю місію Христа, здійснену Його земним життям, стражданнями, смертю і воскресінням; спокуту ототожнюють з поняттям порятунку, спасіння; тлумачать як засіб підтримки Божої справедливості та збереження цілісності Божої любові; примирення людства з Богом і всиновлення Йому тощо. Сучасні теологічні концепції, які так чи так розвивають усі згадані ідеї, артикулюють ідею примирення з Богом як настійну духовну потребу й жадання самої людини, поширення викупних плодів жертви Сина Божого на кожного з людей.

Джерело

Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.

Література

Катехизм Католицької Церкви. [Б. м.] : Синод Української Греко-Католицької Церкви, 2002. 772 с.
Stökl Ben Ezra D. The Impact of Yom Kippur on Early Christianity: The Day of Atonement from Second Temple Judaism to the Fifth Century. Tübingen : Mohr Siebeck, 2003. 445 p.
Вселенський Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною. Православне християнство у сучасному світі / Пер. з англ. Київ : Дух і Літера, 2011. 360 с.
Катехизм Української Греко-Католицької Церкви: Христос — наша Пасха. Львів : Свічадо, 2011. 336 с.
McGucking J. A. The Orthodox Church: An Introduction to its History, Doctrine, and Spiritual Culture. Madlen; Oxford : Wiley-Blackwell, 2011. 400 р.